gryniuk.com
Першу частину подорожі ми пройшли дещо випереджаючи графік. Мали й без того достатньо днів у запасі, а тут додалось ще кілька. Треба було думати, що з тим всім часом доброго зробити.
Після сходження і довгого ходового дня, раціональні думки в голову приходити відмовились. Думати було настільки лінь, що ми навіть не могли сказати, залишимось в селі на одну ніч, чи завтра йдемо далі в гори. Прийняли рішення, прийняти рішення на ранковій нараді за сніданком.
Десь на початку вересня 2020 року, чатився з колегою – мандрівником, не пам’ятаю в чому була суть розмови, але на моє зауваження, що “світ закритий, і мусимо сидіти дома”, він заперечив, мовляв є ж ціла Туреччина, з Араратом, Понтійськими горами, чи Лікійською Стежкою на худий кінець. Тоді якось не сприйняв його слів всерйоз, не розглядав жодного напрямку з перелічених. Але буквально наступного дня, напарник по треку до К2 Єгор, скинув посилання на чийсь звіт про поїздку на Качкар, і закрутилось…
В середньовічному світі багато конфліктів точилося навколо Балкан, через що ці землі називали “Пороховою бочкою Європи”. Пороховою бочкою сучасного світу, безумовно, є Близький схід. За останні 50-70 років, тут почалась не одна війна, що мала наслідки не тільки на регіон, але й світ в цілому. Близький схід став ареною боротьби світоглядів, які за визначенням не можуть співіснувати мирно. Такої концентрації несумісностей, як тут годі й шукати. Створюється враження, що з кожного високого горба, тут можна побачити ворога, а іноді й не одного. Серед не спокійних арабських країн вигідно відрізняється хіба Йорданія.
Гуцульський народний промисел – масштабна вирубка лісу, був винайдений не вчора. Деревину рубали ще понад сотню років тому, та й підхід був такий, що сучасним браконьєрам і не снилося. Щоб вивозити дерева, побудували цілу залізницю. Куди там сучасним лісовозам.
Певно ще зі студентських років хотів пройти дністровський каньйон на човні, але завжди були якісь відмазки, то руки не доходять, то складно, а потім ще безвіз і Татри посунули сплав на задній план. Але коронавірус вніс свої корективи в todo-list, і сплав врешті став найпростішим і найбільш реальним варіантом мандрівки вихідного дня.
Про льодовик Балторо вперше почув 5 років тому, від одного трекера в Непалі. Тоді, лиш почав освоювати високогірні маршрути і трек до Базового Табору Евересту здавався мені супер крутим. А двотижневий похід льодовиком взагалі був чимось з розряду нереального, а ще небезпечним та не гуманно дорогим. З часом із категорії “не для мене” ідея перемістилася в “може колись”, і ось на розповіді колег про Пакистан настав переломний момент, коли сказав собі “зараз, або ніколи”.
Не знаю, хто для чого їде на Канари, ми їхали на Тейде. Як то кажуть, “свиня завжди знайде болото”, а ми де би не їхали завжди знаходимо якісь гори, щоб на них вибратись.
Після того, як прогрес цивілізації Ryanair приніс дешеві квитки і до України, багато друзів побували на Канарах, і повернулися з гарними враженнями. Важко сказати, чи під впливом друзів, чи ні, але “Канароманія” докотилася і до мене. Тому спішу поділитися з вами радістю від чергової мандрівки, і заодно похвалитись кількома добрими фото.
Чим себе зайняти, якщо вас занесло зимою в Закопане, лижі вас не цікавлять, а Морське Око вже бачили? Можна до прикладу піти на Ґевонт (Giewont). Зимою тут може бути набагато цікавіше ніж літом.
На території Пакистану є 5 з 14-ти найвищих гір. Броуд-пік, Гашербруми І і ІІ, Нангапарбат і звичайно ж К2. Якщо цікавишся горами, погляд рано чи пізно впреться в Пакистан. І хоч зараз це не сама проста для мандрів країна, не відмовляти ж собі в задоволенні ще раз побувати в горах. В цьому пості дам відповідь на кілька питань, що повинні спростити підготовку і саму подорож.