Тиждень, чи більше йти по горах, терпіти значні навантаження, мерзнути ночами, та страждати від нестачі кисню, заради того щоб побачити гарний краєвид, гірку, чи щось там собі довести, це звичайно ж круто, ніхто не спорить. Проте, не всім таке подобається, більше того, далеко не всі таку екзекуцію витримають. Але похід до підніжжя восьмитисячника не обов’язково повинен бути складним. Існує гора, до якої може дійти, якщо й не кожен хто може ходити, то принаймні кожен хто підніметься на четвертий поверх без ліфта.
Мова йде про Нангапарбат (8126) метрів, дев`яту за висотою вершину світу. Перше успішне сходження здійснила німецька команда у 1954 році. 50-ті роки можна вважати золотим віком альпінізму. Одна за одною експедиції рапортували про “підкорення” котроїсь з найвищих гір. Країни змагалися за право здійснити першосходження на одну з вершин “Корони планети”. Деякі восьмитисячники були негласно розділені між країнами, Нангапарбат вважався горою німців. Для них зійти на вершину було справою честі, адже перед тим кілька німецьких експедицій на Нангапарбаті зазнали втрат. Щоправда, Герман Буль – альпініст, що перший ступив на вершину, був австрійцем, але за стандартами того часу, всі лаври діставались керівнику, а він був німцем.
Нангапарбат має репутацію одного з найнебезпечніших восьмитисячників, за приблизними підрахунками, гора стала причиною смерті близько 400 людей. Сумні сторінки пов”язані з горою є і у нас. У 2013-му році, терористи розстріляли на її схилах групу альпіністів, серед яких було троє українців.
Нангапарбат не був метою поїздки № 1, але можливість побувати в Пакистані випадає не часто, а “додати в колекцію” ще один восьмитисячник ой як хотілося, тому ми викроїли в розкладі кілька днів для Нангапарбату.
- сезон: липень – вересень
- складність: проста
- довжина треку: 7,5 км в одну сторону
- тривалість: від 2-х днів
- максимальна висота: 3000 (Fairy Meadows) – 3900 (View point)
На Говерлу можна піднятися зі сторони Петроса і Заросляка, на Нангапарбат і того більше, аж з цілих трьох сторін, з боку льодовиків Рупал, Діамір і Райкот. Наш шлях лежатиме вздовж Річки а потім і льодовика Райкот і виведе нас на Fairy Meadows. З поправкою на Пакистан, Fairy meadows можна було б назвати курортним містечком, але по великому рахунку це всього лиш хаотично розкидані простенькі готелі.
підготовка до треку, технічні етапи і спорядження
Як ви зрозуміли з вступу, трек простий. Можна порівняти з мандрівкою вихідного дня в Карпатах. Висоту 3000+ метрів ви звісно відчуєте, але навряд чи буде щось більше ніж незначне запаморочення чи легка слабкість.
Зі спорядження знадобляться хіба добрі черевики, трек палки та окуляри. Кішки, льодоруби й мотузки можете брати хіба для гарної знимки.
коли їхати?
Готелі Fairy Meadows радо приймуть вас будь який час крім зими. Туристичний сезон тут триває з квітня по жовтень. Але майте на увазі, що на початку і в кінці сезону, нічні температури можуть іноді опускатися нижче нуля, а такою дрібницею, як опалення в номерах тут ніхто не заморочується. Fairy Meadows – популярний напрямок внутрішнього туризму. Багато пакистанців їдуть сюди відпочивати протягом літнього сезону відпусток і канікул. Якщо вже вирішили відвідати Нангапарбат влітку, обирайте будні, по вихідних може бути яблуку ніде впасти.
перміт на трек
Fairy Meadows відноситься до відкритих територій. Щоб туди потрапити, дозволу ні в кого просити не треба. Максимум бюрократії, з яким доведеться зіткнутися, це показати документи поліціянтам на блокпостах, або в селах де залишатиметесь на ніч.
безпека
Після інциденту з розстрілом групи альпіністів у 2013-му році, пакистанська влада суттєво посилила заходи безпеки в регіоні. Здебільшого посилення полягало в розкиданні поліцейських блокпостів по дорозі де треба, й де не треба. Логіка проста – контроль над ключовими ділянками шляхів ускладнює маневр для терористів. Також поліція буде присутня у кожному крупнішому туристичному селі. Записуватимуть всіх, хто проходить повз. З одного боку, серйозно підготовлених хлопців це не сильно зупинить, з іншого, серйозні хлопці на дрібниці не розмінюються, здебільшого у них інші цілі ніж купа старих халабуд, хай навіть з іноземцями.
житло
Трек короткий, по великому рахунку всього чотири пункти в яких можна зупинитись: готелі біля мосту Райкот, в селі ТатО, безпосередньо на Fairy Meadows, і якщо захочете пройти трохи далі, то ще Beyal Camp.
Якщо ви пізно приїдете до мосту Райкот, можливо джипів “на верх” вже не буде, і доведеться заночувати на місці. На вибір для вас буде кілька цивільних по пакистанських мірках готелів, з цінами $15-20 за дабл. Ми там не зупинялися.
Якщо ж вдалося встигнути на останній джип, але йти до Fairy Meadows йти вже пізно, можна зупинитись в селі ТатО. Ми знайшли простенький готельчик по типу непальського лоджа. Навіть “зі зручностями” в номері, правда лише з холодною водою. Вартувало це задоволення 1000 рупій ($7-8) за дабл. Місцева економічна модель передбачає, що харчуєтесь ви в тому ж готелі.
У Fairy Meadows є мабуть з десятка півтора готелів. Як тільки ви підніметесь на центральну поляну, вас одразу атакують кілька хелперів, що спробують затягнути в свій готель. Ціни дуже відрізняються, і після кількох хвилин торгу та ж сама людина може говорити зовсім різну ціну одного і того ж номеру. Як маєте ще сили, краще пройдіться від готелю до готелю, на “готельній стійці” люди більш зговорчиві, особливо коли готель майже порожній. Ми домовились, що платимо 3500 рупій за дабл, але поселимося туди четверо. Для Пакистану це звична ситуація, ми “провертали” такий трюк три рази з різними готелями. У всіх бюджетних готелях, для таких випадків в номерах були додаткові матраци та комплекти постелі.
Наші апартаменти у Fairy Meadows були сильно покращеною версією непальських лоджів. Велика кімната з чистими килимами в будиночку з грубих дошок. Навіть душ в номері. Вода правда нагрівалась лиш від сонця.
Можливо вам захочеться пройтися ще годинку, і зупинитись у Beyal Camp. Там теж було кілька готельчиків. Працювали з них правда не всі, та й виглядали вони куди скромніше ніж на Fairy Meadows.
їжа
Окремо зупинюсь на особливостях пакистанських ресторанів. Їжу тут замовляють не на персону, а на компанію. Це означає, що порції гарніру як правило розраховані на 3-4 людей, порції м’яса дещо скромніші, але теж великі. Компанія як правило замовляє один гарнір і кілька різних видів м’яса, не рідко дають добавку гарніру. Тому, якщо кожен собі замовить скажімо рис і м’ясо, ви ризикуєте отримати гору їжі, яку нереально з’їсти.
Гастрономічна різноманітність на треку не вражає. На вечерю можуть запропонувати 3-4 страви на вибір, але готуватимуть лише одну. Ніхто не буде заморочуватись з приготуванням порції чого небудь на одну особу, принаймні в невеликих бюджетних готельчиках. Зато приготують з запасом і дадуть добавку. Зі сніданком трохи краще, можна вибрати між смаженим яйцем, вареним яйцем та омлетом.
В Fairy Meadows є будка, де можна купити печиво і колу.
Ну і вегетаріанцям прийдеться туго…
Алкоголю немає. В Пакистані взагалі знайти алкоголь, це окремий квест.
зв’язок
Навіть якщо у вас буде пакистанська сімкарта, навряд чи вона працюватиме в регіоні Нангапарбату. По перше пакистанські сімки прив’язані до регіону, по друге, покриття в районі Fairy Meadows нема. Для зв’язку використовуються стаціонарні телефонні лінії. В разі потреби, можливість сконтактувати з зовнішнім світом буде, а от фейсбук з інстаграмом доведеться відкласти.
трек поденно
Весь трек разом з дорогою можна поділити на три етапи. Спочатку потрібно доїхати до мосту Райкот, потім на джипі до села ТатО, і далі пішки до Fairy Meadows. Опишу тут кожну частину окремо..
попадання на трек / вихід з треку
Міст Райкот (Raikot Bridge) – точка на Каракорумському шосе, де однойменна річка впадає в Інд. Сюди відносно легко добратися на орендованому авто з Ісламабаду чи Скарду, або автобусом з Гілгіту. З Ісламабаду можна доїхати за один дууже довгий переїзд, або за два коротких з ночівлею в Нарані. Дорога зі Скарду також забере цілий день. З Гілгіту їхати всього 70 км, з місцевим трафіком це десь 3-4 години.
Назад, від мосту Райкот до Гілгіту можна буде спіймати локальний автобус, а от транспорт до Ісламабаду треба шукати заздалегідь. Ми попередньо узгодили, що водій нас чекатиме в зазначений час, коли ми спустимось.
Raikot Bridge – Tato. 13 км.
Від мосту Райкот до села ТатО йде 15 кілометрів ґрунтовки і 1400 метрів набору висоти. Їздять там лиш місцеві, “чужих” не пускають. За $60 старий Вілліс довезе вас до початку пішого маршруту. Платите ви за дорогу одразу у два боки. Вниз, до мосту Райкот вас в домовлений час забере той самий водій, що привіз на верх. Поїздка по цій дорозі, сама по собі окрема крута пригода, що вартує не менше ніж сам Нангапарбат.
Вам навіть видадуть “квиток” з номером машини, правда написаним від руки і мовою урду.
Ділянку дороги від мосту до села Тато роздовбаний джип Вілліс долає за 1,5-2 години. Коли їдеш, треба триматися за все що попало, щоб не викинуло з машини. Так мною не кидало навіть в автобусі Джомсом – Покхара.
У нашої машини спустило колесо. Ми самі це помітили, і довго намагались пояснити водію що сталося. Водій само собою англійської не розумів. Наступним завданням було зафіксувати авто на похилій дорозі. Водій тримав машину на гальмах, а ми підставляли каміння під колеса. Водій намагався нами керувати, але через мовний бар’єр, затримка була чималою. Процедура заміни колеса багато часу не забрала. За кілька хвилин і поворотів ми добрались до ТатО, де й заночували.
Tato – Fairy Meadows. 7,5 км.
Нангапарбат це вже Гімалаї. Перше, що кидається в очі, тут широко використовують дерево як будматеріал. Люди тут теж інакші, спокійніші, і таке враження що більш релігійні. Ландшафт нагадував би Карпати, якби не 6-7-тисячники Каракоруму на горизонті. З цього моменту похід нагадував класичний непальський трек.
Останнє поселення перед Нангапарбатом називалось Fairy Meadows. Зайшли ми туди приблизно за 2-2,5 години. Відрізок треку від ТатО до, Fairy Meadows був один до одного як в Непалі. Ідентичний рельєф, ідентична, рослинність. Як же приємно було йти посеред хвойного лісу і вдихати запах живиці.
Пейзаж Fairy Meadows цілком міг би послужити прототипом для картинок з журналів “свідків Єгови”, чи якої іншої ідіотської утопії, якби не кінське лайно і новобудови. Поза тим цілковита ідилія, на галявині сидять чоловіки, граються діти, пасуться тварини, це все на, фоні гірського пейзажу.
Приставали швидко повернули нас до реальності. Не встигли прийти, як нас оточили з пропозиціями кімнати ітд. Ціни сильно коливалися. Ті ж самі люди спочатку говорили одну ціну, потім вищу. Після кількох хвилин, ми всіх послали і пішли шукати житло самі. І таки знайшли за 15-20 хв.
З Fairy Meadows добре видно Нангапарбат. В принципі якщо лінивий або втомлений, можна нікуди не йти, але то не про нас. Ми поперлись наверх. За 4 км було не то село, не то скупчення готелів Beyal Camp. В Beyal Camp є кілька, хат різної степені розваленості. Ще кілька готелів, з яких працює може 1-2.
Прогулялись ще 2-3 км до гори. Хотіли знайти оглядовий майданчик, з якого найкраще видно Нангапарбат. Насправді там всюди оглядовий майданчик. Гору і льодовик видно дуже добре.
Якщо вдасться відірвати очі від стіни Нангапарбату, з протилежного боку ви побачите Діран (7266) і Ракапоші (7788). Це вже будуть не просто сусідні вершини, а інша гірська система. Діран і Ракапоші належать до Каракоруму, а ми з вами будемо в Гімалаях.
Fairy Meadows один з найпопулярніших напрямків місцевого туризму. Дорогою зустріли кілька десятків пакистанських туристів. Виглядають вони в основному як наші матрасники, що піднімаються на Говерлу. Абсолютно випадкові і не підготовлені люди. Один з них дав нам кілька корисних порад: “беріть хороше взуття, бо моє розвалилося, а ще запас води, крем від засмаги і окуляри від сонця”.
Наступного дня спустилися донизу досить швидко. В Тато нас уже чекав водій, і ми проїхали карколомний серпантин в зворотному порядку. Біля мосту Райкот пересіли у Land Cruiser з кондиціонером, що мав завезти нас в Ісламабад. Ми поверталися до цивілізації. Нарешті можна було дихати прохолодним повітрям, а не розпеченою пилюкою, і не треба боятись, що тебе викине з авто на кожній ямі. Разом з тим, приходило відчуття, що пригоди наближаються до завершення, і за кілька днів нас чекає повернення в звичну комфортну буденність.
Більше про трекінг в Пакистані: