Категорії
азія близький схід подорожі туреччина

Понтійські гори та трекінг на Качкар. Туреччина.

Качкар

Останні кілька років мої інтереси були зосереджені навколо Гімалаїв та Каракоруму, з невеликим вкрапленням Високих Татр, Понтійськими горами не те, щоб не цікавився, не впевнений, чи взагалі знав про їх існування. Десь краєм вуха чув, що у східній Туреччині біля Чорного моря є гора Качкар, але всерйоз цей напрямок я не розглядав. Жорстока реальність внесла свої правки, і довелось їхати не туди, куди хочеться, а куди є можливість. Як часто буває в таких випадках, реальність перевищила очікування, і тепер можу сміливо рекомендувати як бюджетний і не дуже затяжний варіант трекінгу у високих горах.

  • тип треку: автономка  
  • складність: середня – важка  
  • тривалість: 7-8 днів  
  • довжина треку: 50-60 км  
  • максимальна висота: гора Качкар 3937м.
  • сезон: серпень – вересень
фото Gor

Скільки буде коштувати трек на Качкар?

Поїздка в Понтійські гори мабуть найдоступніший на даний момент варіант для тих, хто скучив за горами. Найбільшу частку видатків становитиме переліт , зараз це приблизно $200-250 за квиток в дві сторони. Дорога до треку і назад, максимум 2-3 ночі в готелі, та харчування в містах обійдеться не більше $150. В самому поході, як ви розумієте, тратити гроші нема де. При бажанні можна спокійно вкластися в $400 разом з квитками. Продукти на трек у вартість не входять.

На скільки складний маршрут?

Комерційні контори, що водять цей трек, та більшість відгуків на профільних ресурсах оцінюють його як складний. Можливо погана погода в купі з важкими рюкзаками та довгими переходами і роблять його складним. Ми грамотно підійшли до підготовки та планування і не сказав би, що аж дуже сильно перемучились. Відсутність зайвого спорядження, грамотно підібрана їжа, та не великі переходи, дозволили нам закінчити програму на день швидше. Похід не стільки складний, скільки може бути не комфортний, адже по дорозі не буде можливості прийняти душ, заночувати в цивільних умовах, чи замовити собі поїсти що хочеш, а не що дають.

Ще один фактор, що вимагає більш відповідального підходу до даного маршруту, це відносна відсутність цивілізації та рятувальних служб. Це вам не Європка, вертоліт не прилетить.

Чи потрібно оформляти дозвіл на трек?

Доступ до маршруту абсолютно вільний. Жодних дозволів не потрібно. Єдине, що варто уточнити, актуальні правила перетину кордону для громадян України, наявність ПЛР тесту, щеплення, тощо.

Сезон, коли краще їхати?

Більшість комерційних груп йдуть в серпні-вересні. Зустрічав на туристичних форумах повідомлення, що люди ходили в трек навіть в червні. В принципі можливий і такий варіант. Але варто розуміти, що через близькість Чорного моря, кількість опадів тут не маленька. На тому ж форумі говорилось, що кожен день йшов дощ. Погода стабілізується в кінці сезону, але стає холодніше, що закономірно. Вибирайте, що вам більше до душі, мерзнути, чи мокнути.

Ми були в останніх числах вересня. Невеликий дощ ішов лише один день, і то кілька годин. На висоті 3000 вночі були невеликі заморозки, поза тим, погода була цілком приємна.

Чи можна пройти трек самостійно, не користуючись послугами турфірми?

Організація даного маршруту доступна кожному, хто здатний самостійно орієнтуватися в незнайомому місті і дати собі раду в горах. Не обов’язково навіть англійську знати, з неї тут і так толку не багато. Турки доброзичливі, і завжди радо вам допоможуть. Та й дерти з туристів гроші за просто так тут не прийнято.

Качкар

Фізична підготовка до треку

Не скажу, що ми готувались спеціально. Радше тримали себе в більш менш (чи менш-більш) хорошій формі. Робили зарядку, іноді бігали, раз на кілька тижнів ходили в гори. В принципі цього було достатньо.

Гірська хвороба і акліматизація

З висотою жартувати не варто, навіть якщо ти не в Гімалаях. Перш ніж лізти на Качкар (3937), ми три дні ночували на висотах від 2500 до 3300 і піднімалися на перевали 2900-3400 для акліматизації. У мене нарікань на висоту не було, але це явище індивідуальне.

підйом на Качкар

Технічні етапи і спорядження

Маршрут проходиться з самими трекінговими палками. При підйомі на вершину є кілька місць де пробили шлямбура. Наскільки розумію, це для зимових сходжень, коли на каміннях наростає натічний лід. Літом шлямбура здебільшого ні до чого.

В кількох місцях, якщо зійти зі стежки, можна натрапити на осип. Це може бути потенційно небезпечно, але по перше, таких місць всього одне чи два, і завжди можна повернутися на стежку, по друге, при наявності певного досвіду, можна спуститись і через осип.

Орієнтування на маршруті

Трек не маркований. Доведеться йти не те, щоб навмання, але розраховувати на власні здібності. 100% маст хев, це завантажений трек у mapy.cz, або osmand. Електронні карти в даному випадку не є правдою в найвищій інстанції, а скоріш виступають як допоміжний інструмент. Тим не менше, цього мало б бути достатньо. Рельєф тут відкритий і не фрагментований, проглядається на багато кілометрів. Головне розуміти між якими хребтами ти знаходишся, і де потрібний перевал.

Качкар Понтійські гори карта

З паперовими картати тут туго. В природі існує дві карти Kaçkar and Altiparmak Mountains видавництва Verlag, та Turkey’s Highest Peaks від польського TerraQuest. На місці ми не змогли знайти жодної. Озадачтесь питанням карт наперед.

Проживання і комфорт

Як уже було сказано, трек не стільки складний, скільки не комфортний. Ночувати весь час треба буде в наметах, а літом ще й частенько доведеться мокнути. Єдине місце, де на треку можна отримати лімітовані блага цивілізації, це Олгунлар, тут є один готель, та кафешка де можуть приготувати картоплю фрі, або посмажити яєчню.

Де знайти воду?

Вода на маршруті буде всюди, немає сенсу набирати по кілька літрів на весь день. Джерельце є навіть на передвершинному підйомі Качкару. Так, як в районі розвинуте тваринництво, і практично вся територія використовується для випасу, слід бути обережним, і набирати воду по можливості вище, подалі від пасовиська. Ні у нас, ні в колег, що пройшли трек раніше, нарікання на якість води не було. Все ж варто поводитись з незнайомою водою з розумною обережністю. Якщо стоїте біля пасовиська, або видно сліди тварин, варто або знайти місце де джерело витікає з під землі, або прокип’ятити воду.

Їжа

Як скласти меню на 7 днів автономки? Здавалося б простий вихід: їсти тиждень підряд (те, що у нас прийнято називати) сублімати – на практиці досягнення вкрай сумнівне, да пробачать мене їх адепти і бренд амбасадори. Не так просто підібрати не важку їжу, яку ще й не огидно їсти кілька днів поспіль (особливо якщо обирати за назвою). Тому перед поїздкою ми перепробували мабуть всі існуючі на нашому ринку сушені продукти. Як результат отримали досить непогане і легке меню. З хороших відкриттів варто зазначити сублімований гуляш від Харчів. З провтиків, на денний перекус варто було давати більше сухофруктів ніж цукерок. Детальна розкладка меню міститься за посиланням: Список їжі на трек

Газ / бензин

Ще одна задачка, яку треба вирішити перед треком. Не знаю, чи можна в турецьких нацпарках розводити багаття, в будь якому випадку це вам не допоможе, на маршруті дерев практично немає.

Понтійські гори газ

Як ви знаєте, в літаку газ провозити не можна. Доведеться шукати його на місці. В Трабзоні магазинів туристичного спорядження немає (гугл каже що є, але на місці виявилось, що він “фініш” ще рік тому). Газ можна купити або в мисливських магазинах, або на газових заправках. В Трабзоні ми знайшли один мисливський магаз неподалік центру (Alpha Arms 41.00432872680861, 39.727749386220395). Газових заправок багато, погугліть AYGAZ. Потрібного розміру балонів на заправці може і не бути, але якщо показати фото балона, вас зрозуміють і привезуть. Не очікуйте, що газ горітиме як зимовий примус, балон буде мерзнути і швидко закінчиться, але інших варіантів тут немає. Беріть з запасом.

Особиста гігієна

Можна буде скупнутись в холодній гірській річці, чи в одному з озер. В Олгунларі є цілком цивільний пансіон з гарячим душем, та іншими благами.

Зв’язок

УВ горах я б на зв’язок не розраховував, хіба в Олгунларі.

Корисні речі

Нам сильно в нагоді стали рації. Рація знімає купу проблем, якщо група йде різним темпом, або наприклад самого “шустрого” висилають на розвідку. Враховуючи, що підзарядити їх (та й іншу електроніку) не буде можливості, то в нагоді стане сонячна батарея, або кілька павербанків.

Також взяли з собою водорозчинні мінерали, на випадок, якщо буде не смачна вода, або її доведеться хлорувати. В принципі потреби в них не було, але інколи розбавити смак можна.

Попадання на трек / вихід з треку

Що в Туреччині на висоті, так це громадський транспорт. За прийнятні гроші, швидко і комфортно можна добратись будь куди. Ми розраховували, що на добирання до точки старту піде 2 дні, в результаті добрались за неповних 6 годин, ще й час на ходовий день залишився. Можна сміливо з аеропорту зразу їхати на автовокзал (газ тільки знайти не забудьте). Ланцюжок пересадок наступний (всі ціни на кінець 2020 року на 1 людину):

  • Аеропорт Трабзон – Автовокзал Трабзон (отогар) – 10 лір. (Або пішки з центру).
  • Трабзон – Пазар – 30 лір
  • Пазар – Чамліхемшин – 12 лір
  • Чамліхемшин – Башяйла – 350 лір за ціле таксі.

Читав, що на останній ділянці немає транспорту, і дехто добирався автостопом, ми розраховувати витратити на неї цілий наступний день, але вирішили, що краще заплатити 350 лір на 4-х і гарантовано бути на місці за 2 години ніж тратити день з незрозумілим шансом на успіх.

Назад ми планували вибиратись зі сторони Айдеру на Трабзон, але наші плани змінились,і ми розвернулись на південь. Наскільки я розумію, з Айдеру не повинно бути проблем з транспортом в Пазар.

З Олгунлару в Ерзурум виїхати теж не важко. Існує принаймні одна маршрутка з Олгунлару в Юсуфелі, що відправляється в 6-7 ранку. Ймовірно варто перед тим розпитати за неї у місцевих. Існує підозра, що Маршрутка їде в Олгунлар тільки якщо водію подзвонять, що є пасажири. В Юсуфклі мавршрутка стикується з автобусом на Ерзурум.

  • Олгунлар – Юсуфелі – 30 лір.
  • Юсуфелі – Ерзурум – 50 лір.

Тривіального сполучення з Олгунлару в Трабзон не існує. Щоб добратись до Трабзону з південної сторони хребта, потрібно буде зробити гак 300+ кілометрів.

Варіації маршруту

Класична нитка маршруту виглядає приблизно так: Başyayla – Kale Geçit – Hodacur Geçit – Davali Yayla – Deniz Gölü – Kackar – Olgunlar – Naletleme Geçit – Büyükdeniz Gölü – Yukarı Kavron – Ayder. Звичайно ж за бажанням вона може бути змінена. Деякі групи закінчують маршрут в Олгунларі і далі рухаються в сторону Трабзону. Інші починають маршрут в паралельній ущелині, і з’єднуються з основною ниткою лиш в районі Давалі Яйли. Ще інші йдуть круговий маршрут з початком і кінцем в Олгунларі. В останньому випадку можна домовитись, щоб ваші речі несли віслючки.

Трек поденно

похід у Понтійських горах карта

день звідки куди висота кілометри години
1 Başyayla (Start) – Kale Geçit – Micovit Gölü (2) Haçıvanak Yayla (3) 2550 12,5 6
2 Haçıvanak Yayla (3) – Hodacur Geçit (4) – Döner Gölü Davali Yayla (5) 2500 9,5 4
3 Davali Yayla (5) – Atsiz Gölü – Atsız Geçit Deniz Gölü (6) 3350 6
4 Deniz Gölü (6) – Kackar (7) Dilberduzu Camp (8) 2900 7,5
5 Dilberduzu Camp (8) – Olgunlar (9) Dibe Yaylasi (10) 2450 10 4
6 Dibe Yaylasi (10) – Naletleme Geçit (11) Büyükdeniz Gölü (12) 2950 7 3
7 Büyükdeniz Gölü (12) Yukarı Kavron (Finish) 2350 4

Далі розкажу вам про сам маршрут з перспективи нашого походу. Варто розуміти, що Понтійські гори відкриті до експериментів та пропозицій. Нитка не є строго визначена, її можна змінювати, чим ми й скористались.

День 1. Başyayla – Micovit Gölü

Başyayla – останній постійно населений пункт перед кількома днями повної дичини. Десь там між домами закінчується дорога. Магазинів там нема, майте на увазі.

Прямо від села починається підйом на перевал Kale Geçit. Схил пологий, попри висоту 2+ йдеться легко. Зрештою, навряд, чи це та висота яку можна відчути. В якийсь момент на каміннях стежка загубилася, але можна було сміливо йти “по азимуту”, перевал візуально помітний добре. Каміння велике, більш-менш закріплене, іноді доведеться пострибати, але не смертельно. Ймовірно з лівого боку є нормальна стежка.

Перед перевалом два невеличкі безіменні озерця. Біля одного з них по карті відмічене місце для ночівлі. Але ми вирішили ночувати за перевалом.

Вирішили заночувати трохи нижче за перевалом. Над нами мало бути озеро Micovit Gölü, але ми до нього не пішли, навіть не пригадаю чого. Запасу світлового дня було ще достатньо, щоб дійти до стоянки пастухів Haçıvanak Yayla. Але вирішили до села не спускатись, заночувати подалі, щоб вночі до нас не навідались, собаки, худоба, чи просто цікаві пастухи.

День 2. Haçıvanak Yayla – Davali Yayla

Від Haçıvanak Yayla (3) почався плавний підйом на перевал Hodacur Geçit (4).Схил виявився ще більш пологий ніж вчора. Єдина незручність-наявність кількох паралельних стежок. Не одразу зрозуміло, котрою йти так як деякі ведуть на сусідній перевал. Найкраще триматися тої, що йде вздовж річки. Лиш перед самим перевалом схил стає більш крутий, та з’являється каміння. Стежка на перевал одна і явна.

Качкар

З перевалу Hodacur Geçit (4) вперше можна побачити Качкар.

Понтійські гори

Озеро Döner Gölü знаходиться трохи в стороні від основної стежки. Але дуже раджу таки пройтись зайвих кілька сот метрів в сторону. На березі навіть є невеличкий пляж з крупнозернистого червоного піску.

Туреччина

Davali Yayla (5) розташована в самому низу ущелини. Наступного дня зранку треба буде траверсувати схил зліва і підніматись до ущелини між двома горами. Ми кинули намети не доходячи до Davali Yayla, щоб не перти зайвий кілометр по долині, і потім кілометр вверх по траверсу. Вирішили, що краще піднімемось завтра по схилу в лоб.

День 3. Davali Yayla – Deniz Gölü

День розпочався з веселого майже вертикального підйому метрів на 300. Далі ми знайшли траверсну стежку, що вивела в ущелину.

Далі підйом виположився. Ближче до відмітки 3000 м каміння поступово змінило рослинність. Йшли повільно, зупиняючись на довгий привал в кожному місці з гарним краєвидом. Як ви розумієте, привалів того дня ми робили багато.

Понтійські гори

Озеро Atsiz Gölü, сателіт Deniz Gölü.

Щоб добратися від одного озера до іншого, треба подолати перевал Atsız Geçit. Підйом на перевал чисто візуальний, якихось яскравих орієнтирів по дорозі я не помітив. Каміння не надто велике, але стабільне.

фото Gor

І ось в решті воно, озеро Deniz Gölü (6). Так воно виглядає з перевалу Atsız Geçit. Вже лише заради цього краєвиду варто було йти кілька днів.

В цей момент вступив в силу закон рівноваги всього в природі. За краєвиди з перевалу треба було розплачуватись спуском через осип.

Як потім виявилось, існує стежка від перевалу до озера. Вона досить добре читається на фото. Зрештою, враховуючи, що цей маршрут ходять туристичні групи з віслючками, існування нормального спуску мало б бути логічним.

Місця для наметів біля озера не самі зручні, але краєвиди стократ компенсують всі незручності. А ще тут приходить відчуття високих гір. Як тільки заходить сонце, різко падає температура. Вночі були не великі мінуси. Ще висота не дає про себе забути, почуваєшся втомленим та виснаженим.

День 4. Deniz Gölü – Kackar – Olgunlar

Понтійські гори

Озеро Deniz Gölü з вершини.

Підйом на Качкар – питання, яке містить в собі багато важливих деталей. Тому про сходження напишу окремий пост.

Качкар

Скажу лишень, що підйом не складний, але вимагає певного досвіду й обережності. Вийшли о 6 ранку, 9 були вже на вершині. Ще 2 години пішло на спуск. На вершину нас піднялось двоє з чотирьох.

Коли йшли до низу, над нами почали збиратися хмари. Швиденько перекусили біля озера і побігли до Dilberduzu Camp (8). Це щось типу нижнього базового табору. Літом тут ночують групи, що йдуть на вершину з Олгунлару. Кажуть літом тут навіть є якісь аналоги кафешки (не точно).

В перших числах жовтня тут вже не було абсолютно нікого. Більше того, на маршруті не було взагалі нікого. Ми були єдиною групою, що того дня піднімалась на Качкар. Паралельно з нами, в тому районі гуляла комерційна українська група, але ми так і не перетнулись.

В Dilberduzu Camp нас наздогнав дощ. Запасу світлового дня було ще достатньо. Частина групи, що не піднялась на гору, мала ще повно сил, тож ми вирішили йти в Olgunlar (9), в надії знайти прихисток в цивілізації.

Олгунлар

Ось і сам Олгунлар. Тут є один готель, по місцевому пансіон, та одна кафешка. Готельчик чистий і акуратний, але трохи дорогий. Еквівалент 25 євро з людини. Це трохи дорого, навіть зважаючи на те, що ціна включала сніданок і вечерю. Наша внутрішня теплична рослинка моментально нокаутувала внутрішню жабу, і ми одразу ж погодились на такий варіант.

День 5. Olgunlar – Büyükdeniz Gölü – Olgunlar

Ми йшли з випередженням кілька днів. Маючи достатній запас часу, вирішили останні дні перед літаком не сидіти в Трабзоні, а поїздити по сходу Туреччини. То ж спускалися не в напрямку Айдер – Трабзон, а Олгунлар – Юсуфелі – Ерзурум. Так як хотілося побачити все найцікавіше на маршруті, то до озера Büyükdeniz Gölü робили радіальну вилазку зі початковою і кінцевою точкою в Олгунларі.

Стежка плавно йде по долині від Олгунлару через стоянку Dibe Yaylasi (10). На горизонті перед нами весь час були північно-східні схили Качкару.

В кінці долини градієнт підйому різко збільшувався, і виположувався при самому перевалі Naletleme Geçit (11). З місць покритих густою травою ми перейшли в царство снігу і каменю, щоправда в кінці теплого сезону сніжників залишилось зовсім мало.

На камінні буває не зручно орієнтуватися. Видима стежка часто пропадає, і потрібний напрямок тримаєш завдяки турам залишеним попередніми групами. Проблема в тому, що попередні групи, так само як і ми, не зобов’язані добре знати маршрут. Інколи тури ведуть в нікуди, і доводиться повертатись. Благо такі відрізки досить короткі. За перевалом стежка читається дуже добре.

За перевалом є аж цілих чотири озера, кожне з них гарне, але перлиною серед них безумовно є Büyükdeniz Gölü (12). Büyükdeniz Gölü – останній крупний чекпоінт треку, після нього можна спуститися в Yukarı Kavron (Finish) і далі в Айдер. Ми ж мали розвернутися і пройти назад в Олгунлар тою ж дорогою, але в зворотному порядку.

Ще пости по темі:

Турецький щоденник, частина 1. Мандрівка Понтійськими горами і сходження на Качкар.

Facebook Comments