Поїздка в Марокко виявилась, як би то висловитись, повною пригод через які доводилось постійно вносити корективи в наші плани.
Категорія: африка
подорож до Африки Кенія Уганда Руанда. Сафарі, слони, бегемоти.
Ес-Сувейра – одне з найатмосферніших міст Марокко. Цей порт на узбережжі Атлантики був відомий ще фінікійцям за кількасот років до нашої ери. В середньовіччі місто було важливим торговим та риболовним портом. Тут був великий ринок рабів і перевалочний пункт морських піратів. В 60-70-хх роках 20-го століття місто облюбували хіппі. Туристів і зараз не мало, але не зважаючи на це, місто зуміло зберегти особливий східний шарм.
Останні кілька днів в Уганді вирішили потратити як всі пурєдні туристи, подивитися на мавп в заповіднику. Своєю присутністю ми вирішили ощасливити Водопад Мерчісона і однойменний національний парк.
Після Форт Потрала, вирішили таки повернутись до ідеї пробратись на острови Сессе через Масаку.
По плану, наступного дня, мало бути місто Масака, з якого ходить паром на острови Сессе. Не склалося з тою Масакою, промахнулись кілометрів едак на 100, заїхали в столицю – Кампалу. Не то підступні нігери продали нам квиток не туди, не то ми провтикали зупинку, важко сказати. Фіг з ним, Кампала то Кампала, як каже основний постулат успєшного успєха (ну і всього решта заодно): be flexible.
Не люблю дурнуватих пафосних штампів типу: “країна куди хочеться повернутися”, або “країна, де залишив частинку свого серця”, але як сказати про Уганду по інакшому наразі не придумав, та й зрештою, десь приблизно так воно і є. Тому, пропоную одразу перейти до суті.
День 3. Руанда. Коники з гівна.
Ну все, акліматизацію ми пройшли, можна занурюватись в африканський треш з головою. На цей день в наших планах було знайомство з традиційним народним промислом – Імігонго. Суть – виготовлення предметів з кизяка, коники з гівна одним словом. Уява малювала епічні картини, де аборигени ліплять небаченої краси речі з коров”ячих пляцків. Виготовлення мало відбуватися під акомпанемент бубнів і танців, не без допомоги улічнай магії само собою.
Шановні гості, дорога родина, настав час розповісти вам захоплюючу та драматичну історію про нашу поїздку до Африки. Було то давно, ще коли долар був по 8, і з москалями не воювали. Було нас двоє, я – Володимир Степанович, культурна людина мала би сказати “ваш покірний слуга”, але то не про мене, та пан Андрій Даниловський – колонізатор, дослідник та шукач пригод. Ще було багато негрів, комарів, мавп, мух цеце, і одна бетонна горила.
