Африканський тревелог, частина 1. Руанда.

Шановні гості, дорога родина, настав час розповісти вам захоплюючу та драматичну історію про нашу поїздку до Африки. Було то давно, ще коли долар був по 8, і з москалями не воювали. Було нас двоє, я – Володимир Степанович, культурна людина мала би сказати “ваш покірний слуга”, але то не про мене, та пан Андрій Даниловський – колонізатор, дослідник та шукач пригод. Ще було багато негрів, комарів, мавп, мух цеце, і одна бетонна горила.

Чому вирішили їхати саме туди, вже й не пригадаю. Зрештою, причин щоб куди небудь їхати нам і не треба.

Опустимо етап підготовки,

День 0/1. Шарджа – Кенія – Руанда

Шарджа

Переліт Київ – ОАЕ. Аеропорт Шарджа з гастарбайтерами зі всього світу, смачною і дешевою, як на аеропорт, їжею. Ніч в в залі очікування. Як на мене, компанії масштабу Ейр Арабії в якості хабу здалобся збудувати собі щось більш достойне ніж той районний автовокзал, але що вже є…

Найробі

Аеропорт JKIA в Найробі, не сильно кращий. Довжелезний кільцевий коридор з кіосками вздовж стіни. Базар на стадіоні “Україна”, а не аеропорт. Місяці через 2 після нашого візиту, JKIA згорів…

Руанда

Година перельоту з Найробі, формальності з візою. І ми їдемо по нічному Кігалі до нашого руандійського хоста.

Руанда розміром приблизно як ~~Great Britain~~ львівська область, надто маленька, щоб розписувати про неї здоровенні тексти. Правда за останні 50 років подій тут відбувалося ого-го. Розповім я вам про Руанду через призму однієї людини. Якраз той випадок, коли всі значні події в країні несуть прямий вплив на твою подальшу долю. По великому рахунку, історія навіть не про Руанду, а про всю Східну Африку. Значна частина описаних нижче подій відбувалася в кожній з країн регіону в той чи інший період часу.

Отже знайомтеся, жива ілюстрація історії Східної Африки – Сілас Румонгі, наш хост. По національності хуту. Вік в околі 50-ти років, скільки точно не знаю, народився відповідно на початку 60-х в Руанді. В ранньому дитинстів, тікаючи від громадянської війни, переїхав з батьками в Конго, звітамти в Уганду. Виріс в таборі для біженців в Уганді. Пішов служити в угандійську армію, ймовірно від періоду Іді Аміна до геноциду в Руанді (кінець 70-х, початок 94). Воював, був поранений, дослужився до капітана. Перед початком геноциду, можливо на хвилі нагнітання націоналізму, повернувся в Руанду. Під час геноциду загинув батько. Ймовірно Сілас також приймав участь в тих подіях (на стороні хуту), але нам нічого про це не говорив. Зараз в Руанді політика примирення, прийнято мовчати, про те, хто і що тоді робив. Після геноциду, коли в Руанду повалив потік міжнародних гуманітарних і не зовсім організацій, влаштувався в ООН. Працював в Нью-Йорку, потім поїздив по Африці.

Сілас говорить англійською, його словниковий запас на порядок більше мого, але акцент просто жахливий. Деяких букв він не вимовляє, деякі міняє місцями. “Local beer” у нього звучить як “rocco bee”. Не погана гімнастика для мозку, я вам скажу, розбирати слова, в яких букви змінені. В його домі було багато французьких книжок. Сілас знає французьку, але не признається, як і положено забув і показово не розуміє. Після геноциду Руанда вирішила порвати к колоніальним минулим (бельгійська колонія) і перейти з французької на англійську. Руандійці рангом по нижче французької не соромляться. Спитаєш французькою, відповідь дадуть теж французькою, спитаєш англійською, у відповідь почуєш кіньяруанда.

Живе Сілас в пригороді Кігалі в цілком пристойному особняку. На господарці хаусбой (служка) Муса. Муса – мусульманин, родом з того ж села що й Сілас. Англійською само собою Муса не говорить, вітався з нами ‘bonsoir’. Займається тим, що готує їсти, прибирає, та щодня миє стару порепану Тойоту Короллу, що Сілас років 10 тому привіз із заробітків.

Зараз Сілас займається тим, що розвозить по країні ліки, і виконує функцію судді в своєму селі. Має повноваження розбиратись з мілкими правопорушеннями, та вирішувати спори між мешканцями. Серйозні справи делегуються “на верх”.

Сілас одружений, є жінка, діти. З його родини ми нікого не бачили. Жінка теж умовно велика шишка, займає якусь посаду в іншому місті. Діти жили в школі – інтернаті.

Після геноциду Руанду добре “построїли”. Всі ходять під лінійку в прямому і переносному сенсі. Тут автобуси ходять за розкладом – нонсенс для Африки. Про дороги взагалі мовчу. Обов”язкове медичне страхування. Школи інтернатного типу, діти живуть там протягом навчального року, кажуть це зробили, щоб батьки не заставляли працювати в полі.

Разом з тим, існує такий собі “doublethink” по Оруелу. Офіційно руандійцям можна одружуватись один раз, але в реалі, не рідкість мати по декілька жінок. Чи мав Сілас більше ніж одну жінку ми так і не дізналися, але судячи з матеріального становища – він міг собі це дозволити.

День 2. Руанда. Кігалі and around.

Перший день вирішили особо не напрягатись, так би мовити провести акліматизацію. Гуляли по Кігалі, відвідали музей геноциду. Нічого особливого якщо чесно.

Кігалі – стандартна столиця третього світу. Невеличкий центральний квартал з урядовими установами та посольствами, решта – міські нетрі.

Само собою, ми поняття не мали, як виглядають трущоби. Сілас застерігав, що є кілька поганих районів, це виявився один з них. Зайшли, прогулялись, пофотографували, тільки потім зрозуміли де ми. Мені якщо чесно, стало трохи страшнувато, але за кілька хвилин попустило. Нічого особливо страшного не виявилось.