День 3. Руанда. Коники з гівна.
Ну все, акліматизацію ми пройшли, можна занурюватись в африканський треш з головою. На цей день в наших планах було знайомство з традиційним народним промислом – Імігонго. Суть – виготовлення предметів з кизяка, коники з гівна одним словом. Уява малювала епічні картини, де аборигени ліплять небаченої краси речі з коров”ячих пляцків. Виготовлення мало відбуватися під акомпанемент бубнів і танців, не без допомоги улічнай магії само собою.
В результаті, на місці побачили лише кількох жінок, що ліпили суміш кизяка та глини на фанерні дошки, і потім це все розмальовували. З досади ми рванули з тої мануфактури куди очі бачать. Таке от гівномистецтво.
Діти довго кричали нам в слід “мізунгу, музунгу!”, але це нас не зупинило.
Опинились десь посеред бананових плантацій.
Банани доставляють велосипедами.
По дорозі до Кігалі відвідали ресторан “успєх”. Тематика соціальних ліфтів тут експлуатується досить часто, з точки зору місцевого нема нічого дивного, щоб назвати ресторан “Taste of Success”.
Вечером зустріли Сіласа, він сидів з друзями в сільському барєшніку. Потягували пиво, пригостили нас. Зайшла розмова про алкоголь. Пан Даниловський згадав про місцевий шнапс, мол було б не зле атвєдать, де можна роздобути, ітд? Сілас сказав: “Щас організуєм”.
За кілька хвилин нам принесли 2 пляшки непонятно чого, Сілас називав то “rocco bee” (local beer). Скажу я вам, то було шось зі чимось. Непонтяна слабоалкогольна бадяга. Після першого ковтка очі спробували вирватися з орбіт. Думаю, якщо розвести водою цигаркові окурки з попелом, на смак і запах буде таке саме.
На рахунок пива у звичному нам розумінні, гран прі подорожі отримав руандійський Primus. Дійсно хороше пиво.
День 4. Руанда. Кігалі – Гісені.
Була ідея проїхатись вздовж озера. Руанда лежить на березі озера Ківу, одного з Великих Африканських озер. Кажуть там красиві чайні плантації, все таке.
Шматок озера Ківу.
Але не склалося. Приперлись до озера, тут нам повідомили, що дорогу вздовж берега не то розмило, не то міст розвалився, щось в такому дусі.
Довелось на перекладних маршрутках перти в обхід.
Десь посеред дороги, коли вже добре стемніло, маршрутка зламалася. Не їде, і все тут.
На дворі ніч. Ти десь в горах посеред Руанди з преспективою прямо там же і заночувати. Красота!
Невдовзі приїхав механік з сусіднього села. Почали разом з водієм ремонтувати. Зняли крісла спереду, повиганяли тараканів (тру сторі). Присвічували собі ліхтариками телефонів, телефони тримали зубами, оскільки руки зайняті. Ми дали їм свої налобні ліхтарики, щоб не мучились. Водій з механіком ліхтарики зацінили, але телефони з зубів не випустили. Причому один з них закусив телефон іншою стороною, світив на пломби в зубах ліхтариком до середини. Так і працювали.
За якийсь час машину таки зремонтували, і ми без пригод добралися до міста Гісені. Правда була вже глупа ніч, тому дослідження міста відклали на завтра.
День 5. Гісені.
Гісені – місто на півночі Руанди, на самому кордоні з Конго, на березі все того ж озера Ківу. Таке враження, що місто – курорт для руандійських і конголезьких мажорів.
На прершій лінії вздовж озера цілком пристойні особняки і готелі. Навіть вайфай не запаролений зловили. Але то тільки перша лінія, за 2 вулиці знов починається африканський треш.
Дається чути близькість Конго. Багато машин з конголезькими номерами, з аеропорта кожні кілька хвилин в сторону конго злітають борти.
Найближче конголезьке місто Гома. Якраз в той час там стояли наші вертолітники і відбувалась якась заваруха (а коли за останні 50 років там не було заварухи?).
Як виявилось, з того пірсу до конголезького кордону кілометра півтора, не більше, а Гісені і Гома – дві частини колись одного міста, розділеного кордоном.
Міста нам хватило рівно на кілька годин, далі ми сіли в маршрутку в сторону Уганди.
Картинки з маршрутки вздовж дороги на Уганду.
Продають моркву.
Чайні плантації.
