По плану, наступного дня, мало бути місто Масака, з якого ходить паром на острови Сессе. Не склалося з тою Масакою, промахнулись кілометрів едак на 100, заїхали в столицю – Кампалу. Не то підступні нігери продали нам квиток не туди, не то ми провтикали зупинку, важко сказати. Фіг з ним, Кампала то Кампала, як каже основний постулат успєшного успєха (ну і всього решта заодно): be flexible.
Колонізувати Дослідити Кампалу ми планували трохи згодом, тому наступного дня поїхали в Форт Портал (місцеві кажуть Форт ПОтрал).
Не пригадую, з якою метою більшість туристів відвідують Форт Портал, всеодно ми там робили явно не то, що решта туристів.
Приїзд в Форт Потрал відмітили місцевим пивом. Таяк ціна пляшки рівна половині вартості пива, то домовились що наступного дня принесемо порожні пляшки, і отримаємо гроші назад. З ранку нас чекало розчарування. Вперта продавщиця спочатку взагалі не хотіла брати пляшки, потім пропонувала пів ціни. Ми само собою не збиралися просто так віддавати нігерам 2000 місцевих грошей ($0.8). Дискусія поступово переходила на підвищені тони, і ось коли здавалося б мало початись рукоприкладство, якийсь добрий дядечко сказав нам:
– Подивіться на свої пляшки, в цьому магазині такого пива просто нема. Ви прийшли не в той магазин…
Трохи почервонівши, ми вибачились і звалили. Потрібний магазин був метрів 30 збоку, там нас вже чекали, взяли пляшки без жодних зауважень. До честі продавщиці з першого магазину, можна сказати, що вела вона себе вкрай стримано, на провокації з нашої сторони не реагувала взагалі.
Згодом ми переконаємось, що угандійці люди дуже виховані та чемні. Якщо штовхнути, або наступити на ногу угандійцю, він вибачиться. І це не просто ставлення до містерів, між собою вони теж ведуть себе досить стримано. В потенційно конфліктних ситуаціях, де наші вже давно перейшли б на крик, угандійці сміються.
Ввечері під час прогулянки до нас пристали Свідки Єгови гіди. Пробували спокусити нас туром по селах, з дітьми що кричатимуть нам “музунгу”. Після всього що ми пережили з дітьми на кордоні, це виглядало як сарказм.
День 9. Форт Портал.
Власне основною метою перебування в Форт Потралі було відвідання навколишніх сіл. Щоб не залежати від рейсового транспорту, вирішили взяти на прокат мотоцикл. Мот по суті там основний засіб пересування, в місті є ціла вулиця з мотомагазинами / майстернями. Знайти шаражку, що пропонує містерам покататись за невеликі гроші було не складно.
Підігнали цілком пристойного вигляду мот, видали по шолому. Ми залишили кольорову ксерокопію першої сторінки паспорту. На запитання, чи вмієш водити мотоцикл пан Даниловський сказав, що їздив якось п”яний на Яві. Для мене такої відповіді було достатньо.
Таяк сходу розібратись не вдалось, і на вулиці коло майстерні був значний трафік, пан Даниловський з механіком поїхали обкатати мот на пустій площадці. Я залишився біля майстерні.
Повернулись вони хвилин за 40 зі словами: “Ета Пабєда!”. За кермом сидів механік. Фара і приборна панель була вивернута, дзеркала з поворотами потовчені. Пан Данилоський сидів ззаду тримаючи шолом у руках.
Почали виясняти що й до чого. Виявилось, він не встиг витормозитись на світлофорі, з переляку смикнув ручку газу (в мотоцикла газ і передній тормоз розташовані на одній рукоятці). Мот встав на диби і впав на бік. Добре що все обійшлося синяками і подертими штанами.
Провели слідчий експеримент. При повністю зажатій ручці тормозу переднє колесо можна було прокрутити руками. По великому рахунку гальма не працювали взагалі…
Мот обступили пару механіків, і буквально хвилин за 30 було замінено все що треба, від фари до тормозу включно. Андрій з механіком поїхав на обкатку, хвилин за 40 повернулись без пригод. Ми одягнули шоломи, і понеслась…
Худо бідно проїхали на 2-й передачі метрів 500, доки перед нами підступно не виріс горб. До такого випробування ми явно не були готові. Виїжджали на нього хвилин 5, в основному смикались і глохли, місцеві намагались пояснювати як рушати правильно, але то не особо допомагало. Врешті таки викотились на верх, добрались до рівної дороги.
Знову неочікувано прямо перед носом побудувалась школа з бетонним парканом… Я не відомо як з мотоцикла просто зійшов. Один момент сидиш на мотоциклі, наступний стоїш на ногах на тому самому місці, а мот якось сам по собі з-під тебе вискочив. Наступна картинка яку я пам”ятаю, мот з Андрієм несеться в сторону паркану…
В нерівній боротьбі з парканом переміг останній, і Андрія разом з мотоциклом відкинуло в придорожній рів. На щастя все обійшлося подряпинами, негритята зі школи теж не постраждали. А от мотоциклу погнуло передні амортизатори.
Збігав за механіками, благо від”їхали ми не далеко. Мот своїм ходом доправили до майстерні. Поки виясняли що й до чого, мотоцикл знову повернули до життя.
Погнуті стійки амортизатора.
Через 30-40 хв мот буде знову “в строю”.
За весь день, після всіх аварій, власники не сказали нам жодного кривого слова. Навпаки, знову запропонували сідати і їхати, але порадившись ми сказали, що досить на сьогодні мотоциклів. Судячи з розмов механіків, спершу хотіли здерти з нас “fair African price”, але передумали. Натомість сказали, що замість нових амортів по $50, куплять на розборці старі по $10.
Все те задоволенні обійшлося нам в $40, включно з ремонтом, бензином, орендою, та поляною в хардкорній харчевні для одного з механіків.
Мілкі невдачі не не змогли зупинити великих колонізаторів на шляху до мети.
Ввечері ми вирішили нанести візит ввічливості до місцевого царька. Уганда, хто не знав – об”єднання кількох королівств. От в Форт Потралі була столиця одного з них (Торо). Король Торо жив як і положено на самому високому горбі, в самому високому будинку. Будинок той, був поставлений коштом Муамара Каддафі. Король жив з того, що пускав за гроші подивитися на свою резиденцію, та продавав календарики зі своїм зображенням.
Платити за вхід ми само собою не збиралися, ми ж колонізатори, а не якісь там мішки з грошима. Пробравшись під сам палац, підняли державний прапор, оголосили про вихід королівства Торо зі складу Уганди, та створення Торської Народної Республіки (ТНР). Поки ми декларували незалежність, та просили Путіна ввести війська, солдат ЗСУ (Збройних Сил Уганди) провів АТО, і випер нас нафіг з території королівства.
Наші старання не пропали. Королівство Торо змінило прапор. Пруф: http://en.wikipedia.org/wiki/Toro_Kingdom
Отак ми займалися сепаратизмом, коли це ще не було мейнстрімом.
День 10. Форт Портал.
Наступний день провели досліджуючи навколишні села на предмет корисних копалин, газу в основному.
Крім мавп і бананів нічого не знайшли.
Ще верблюда бачили.
Виміняли непонятні зелені бумажки на авокадо.
Купили по спису в якості сувеніра.
Good is good.
Банановоз.
Діти чомусь тікали, побачивши нас.
І ще кілька картинок Форт Портала на завершення.
Забрели на місцевий ринок.
90% базарів по всьому світу однакові, всюди те саме китайське барахло. Але завжди є кілька рядів з місцевими “виробами”.
Як ото труни з вікнами.
Чи традиційні африканскі тапки з автомобільних шин по $2 за пару.
Хардкорні харчевні.
Місцевий посмітюх – марабу.
Мототаксисти бода-бода.
Всєм успєха!