Уганда частина 3. Національні особливості.

Музика

Негритянські народні пєснопєнія і танцеплясанія обійти стороною не можливо. Особливо перше. Здається це називають афробіт (Afrobeat). Поставлений він на такий потік, що нам і не снилося. Кожен бажаючий може за невеликі гроші зняти собі кліп. Не знаю, які критерії запуску кліпу в прокат, але судячи з того що крутять по телевізору, критерії вкрай низькі. В кількох містах бачив оголошення від студій відео/звукозапису. Про якість само собою не йдеться.

Не здивуюсь, якщо “кліпмейкери” підробляють весільними операторами, або навпаки. Класика весільної зйомки, один сюжет, один набір ефектів, по такому шаблону зроблено 80%. Оригінальних ідей одиниці. Сюжет собсно – стандартна битовуха, жінка вичитує чоловіка, інколи теща підключається. Зрідка попадається нігерський гламур, з великими машинами і товстими курвами в стразіках.

Перегляньте для загального розвитку. Попереджаю, надмірний перегляд подібних кліпів може призвести до руйнування мозку, та втрати контакту з об”єктивною реальністю.

https://www.youtube.com/watch?v=cRJ8Slyz9jc (музика з 6-ї хвилини)

https://www.youtube.com/watch?v=SneetpjB0XU

Судячи з коментарів, в цих піснях прихований якийсь глибокий зміст, місцевим подобається, нам не понятно.

Напрошуються паралелі з нашим (пардон, походу не нашим) шансоном. Відсутність музики і теоретично текст з глибоким змістом. Правда тематика нігерського шансону крутиться навколо теми як вдало вискочити заміж, а не про волю-вольную.

Вже казав, це люблять крутити в дальніх автобусах.

Ще є госпел. Те, що співають під час релігійних зібрань. Теж попадається в підбірках місцевої естради. Там замість співаків – проповідники, а замість курв – сестри, чи як називаються солістки церковного хору. На відміну від афробіту, госпел не викликає бажання всіх вбивати після кількох годин примусового прослуховування.

Кілька раз бачив як місцеві співали просто так, самі для себе. Не по телевізору, без оператора і синтезатора, це виглядало цілком достойно, ну на скільки достойно можуть виглядати народні співи.

Цікавий випадок з нами трапився, правда не в Уганді. Шукали хату нашого хоста десь в пригороді Найробі. Темно було, як в негра… одним словом темно. Чекали хоста на якомусь перехресті. З далека доносились звуки барабанів і співи. Згодом звуки почали наближатись. З темноти показались декілька людей, один з бубнами, решта просто так співали. Було не то щоби страшно, але якось не звично і по особливому. Таке відчуття, ніби попав на ритуал якогось племені. Співали досить гарно, на скільки можуть бути гарними такі співи. Потім син хоста, сказав, що то співали від церкви. В тій пісні фігурувало “Єса”, ймовірно похідна від арабського “Іса” – Ісус.

Релігії

Кожна конфесія чи секта мабуть вважала своїм обов”язком послати місіонерів в Уганду. Як наслідок маємо цілий калейдоскоп церков, домів молитви, залів царства ітд. Навіть храм сиКхів є (не путати з сиТхами). Найбільше суботників, решта єговісти, католики та протестанти різних мастей. Як вони між собою уживаються поняття не маю.

Реклама чергового проповідника.

Угандійці люди досить релігійні. Але християнство у них спокійно співіснує поряд зі старими порядками.

Поширена практика мати одну християнську дружину (з якою обвінчався в церкві) і ще кілька “не офіційних”. Багатожонство цілком спокійно вкладається в світогляд угандійців, жодних суперечностей з місцевою інтерпритацією християнських канонів це не викликає.

Власне це стосується не тільки угандійців, це загальна картина для східної Африки.

Успєшний успєх

Мрії про те, щоб стати “Успєшним(ТМ)”, характерні не тільки для нашого офісного планктону, а й для угандійців. Слово “Успіх” тулиться всюди, де тільки можна.

Перукарня “успіх”, ресторан “смак успіху”, ітд. По автобусах продають книжки типу “багатий папа, бєдний папа” і іже.

Перша складова африканського успіху, це купити собі поролоновий матрац замість циновки з кукурудзяного бадилля. Наступна, замінити взуття з автомобільних покришок на нормальне. Власне в бідних країнах взуття є вагомим показником статусу. Підзаробив, купив лаковані мешти, на 2 розміри більші, але кого то цікавить. Не раз таке бачив.

Країна умовно інтенсивно розвивається, тому випадки соціальних ліфтів не поодинокі. Продавав вугілля, назбирав на універ. Вивчився. Влаштувався адміном Cisco. “Пацан прішол к успєху”. Тру сторі.

Люди і мова

На півночі живуть нілоти, на півдні народності групи банту. Нілотів відрізнити легко, вони чорніше чорної землі, худі й високі. Нижчі й повніші і світліші – банту.

Ще є пігмеї тва (назва племені – тва), їх ду-у-уже мало, ми буквально кількох бачили.

О щастіє, угандійці знають англійську. Навіть в самому забитому селі кожен нігер худо – бідно говорить англійською. Косою, кривою, але англійською. Акцент попервах розібрати складно, але за кілька днів звикнути можна.

Угандійці застосовують граматику банту до англійської. З точки зору Шекспіра і його колег по цеху, результат виходить досить грубий.

You go with that one! Take this one!

По характеру, люди дуже добрі і спокійні. Там де наші вже би почали битися, угандійці сміються. Наступиш місцевому на ногу – вибачиться. Можливо це відношення до білих, але з того що ми бачили, можна сказати, що між собою вони також мало сваряться.

фото Андрія Даниловського

З почуттям гумору в них теж все в порядку.

Взуття з покришок

Взуття з автомобільних шин – тепер вже елемент національного одягу. Ну і сувенір не поганий. Можна знайти цілком добротно “пошиті” екземпляри. Деколи в шльопанцях з покришок ходять навіть ті, хто “прішол к успєху (тм)”.

Ціна всюди стандартна $2.