Ес-Сувейра – одне з найатмосферніших міст Марокко. Цей порт на узбережжі Атлантики був відомий ще фінікійцям за кількасот років до нашої ери. В середньовіччі місто було важливим торговим та риболовним портом. Тут був великий ринок рабів і перевалочний пункт морських піратів. В 60-70-хх роках 20-го століття місто облюбували хіппі. Туристів і зараз не мало, але не зважаючи на це, місто зуміло зберегти особливий східний шарм.
Почнемо з порту.
Десятки, якщо не сотні рибальських човнів різних розмірів.
Більшість з них щодня виходить в море.
На одному з пірсів розташована не то верф, не то судноремонтний завод.
Майбутні рибалки мріють про свій власний великий човен.
Ремонтні роботи.
Зверніть увагу, що корпуси в кораблів дерев”яні.
Капітан і юнга.
Рибний ринок – неодмінний атрибут будь-якого східного порту.
Більш смердючого місця годі знайти.
Зате риба завжди свіжа.
Ще зранку ця риба плавала в холодних водах Атлантики.
Працівник ресторану чистить рибу прямо на пірсі. Чайки тут як тут.
Скажу вам по секрету, туристичні рибні ресторани в порту – не фонтан. Краще шукати щось для місцевих в глибині старого міста.
Не всі місцеві люблять фотографуватися. Марокко взагалі не найпростіша для фотографа країна.
Досить про порт, пройдемося вуличками Ес-Сувейри.
Якщо оминути туристичний квартал, то старе місто виглядає приблизно так. Суцільний базар і магазини, як і всюди на Сході.
Не до кінця для мене зрозумілий місцевий ринок. Мужики в центрі натовпу дістають якісь речі з торби, потім ходять по колу і викрикують ціну. Речі таке враження що вживані, одежа, посуд, побутова техніка. Як на мене, щось схоже не то на аукціон, не то на розпродаж конфіскованого/краденого.
“Перевізник” чекає поки підвернеьтся якась робота.
Виготовлення соку з цукрової тростини. Щоб отримати склянку соку потрібно пропустити такий патик через спеціальну машину.
Раніше тросникового соку куштувати не доводилось. Добре смакує з лаймом.
Безлюдні вулички старого міста.
Пройдемся трохи далі за межі торгових кварталів.
Велосипеди і котики.
Зовсім стара і зовсім не туристична частина міста. Більшість будинків тут аварійні. Як заходиш в перехід між будинками, треба дивитись, щоб на тебе бува чого не впало.
Все ж навіть тут є якісь лавки. Люди до останнього тримаються за свій “бізнес”.
Вийдемо за межі фортеці і прогуляємось вздовж берега океану.
Широкий, довгий і дуже рівний пляж, природній майданчик для футболу та інших ігор. З добрий десяток різних полів “розграфлено” вздовж берега.
Узбережжя коло Ес-Сувейри полюбили серфінгісти та кайтери через великі хвилі і “правильний” вітер.
Туристів катають на верблюдах вздовж берега.
Наразі все, з того що я хотів розповісти про Ес-Сувейру. Кінець першої частини. Наступна частина фоторозповіді про Марокко буде про Марракеш та кіностудію Атлас.
інші фотопости з Марокко:
Ес-Сувейра. Марокко.
Марракеш і Уарзазат. Марокко.
P.S. Камера Nikon F100 + 35/2, Плівка Ilford HP5+