На території Пакистану є 5 з 14-ти найвищих гір. Броуд-пік, Гашербруми І і ІІ, Нангапарбат і звичайно ж К2. Якщо цікавишся горами, погляд рано чи пізно впреться в Пакистан. І хоч зараз це не сама проста для мандрів країна, не відмовляти ж собі в задоволенні ще раз побувати в горах. В цьому пості дам відповідь на кілька питань, що повинні спростити підготовку і саму подорож.
Чи безпечно зараз в Пакистані?
В очах цивілізованого світу, Пакистан як і ми – ще один failed state. Тут також гостро стоїть проблема терористичних / повстанських організацій, які фінансуються здебільшого “добрими” сусідами, і також є території, що не дуже то й контролюються цетральним урядом. Тим не менше, значна частина території – безпечна для іноземців. Після інциденту з розстрілом альпіністів на Нангапарбаті у 2013-му році, пакистанці сильно вклалися в покращення безпеки регіону. Як мінімум понаставляли всюди поліцейських та армійських блокпостів.
Скільки це буде коштувати?
Неспокійний пакистан не надто популярний серед туристів. Туди літає не так уже й багато авіакомпаній, а ті що є деруть втридорога. Розвиненою індустрією бюджетного туризму, як в сусідній Індії, тут також поки не пахне.
Основні статті наших видатків:
Переліт Turkish Airlines $900
Послуги турфірми $1400
Внутрішній переліт $300
Авто Скарду – Ісламабад $150 з людини
Готівка $500 витратили $400
Ітого $3150, що не мала як на 3 тижні. Поза тим, якщо не ходити в складні треки, і таки дочекатись адекватніших по ціні авіаперевезень, Пакистан стане цілком бюджетним.
Які ще є маршрути крім Базового Табору К2?
Більшість треків знаходяться на території Central Karakoram National Park. Сайт парку www.cknp.org містить їх без малого 50. Втім варто розуміти, що насправді стежок дещо менше. Основні “транспортні трекінгові аретрії” це льодовики Балторо, Біафо і Хіспар, а решта їх варіації зі скороченнями, радіалками ітд. Особняком стоять оглядові треки гір Діран і Ракапоші.
Що варто знати, так це про існування відкритих та заборонених територій. Забороненими рахуються льодовик Балторо і прикордонні території.
| Trek Name | Route | Permit required | Duration days |
| Baltoro glacier – K2 Base Camp | Askoli – Baltoro glacier – K2 BC (and back) | Restricted Zone | 12-14 |
| Baltoro glacier – Gondogoro La | Askoli – Baltoro glacier – Concordia – Gondogoro La – Hushey | Restricted Zone | 10-12 |
| Biafo – Hispar | Askoli – Biafo glacier – Snow Lake – Hispar la – Hispar glacier – Hispar village (or vice versa) | Open Zone | 9-12 |
| Diran Base Camp | Minapin – Minapin glacier – Tagafri – Diran Base Camp (and back)
Hopper – Bualtar glacier – Diran Base Camp (and back) |
Open Zone | 5
4 |
| Rakaposhi Base Camp | Bagrot – Hinarchi glacier – Rakaposhi Base Camp (and back)
Juglot – Rakaposhi Base Camp (and back) Minapin – Rakaposhi Base Camp (and back) Ghulmat – Rakaposhi Base Camp (and back) |
Open Zone | 6
6 3 10 |
| Nangaparbat Base Camp | Raikot Bridge – Fairy Meadows – Nangaparbat Base Camp (and back) | Open Zone | 3 |
Як отримати візу Пакистану?
Пакистан не надто заточений під туристів. Візу в аеропорту всім підряд видавати не спішать. Цим питанням треба заморочитись самостійно. Візу можна отримати в посольстві в Києві, але і тут не все просто, потрібно запрошення, квитки і ще купа документів.
Якщо ви їдете в організований тур, скоріш за все, приймаюча сторона підготує для вас всі папери безкоштовно. Якщо плануєте подорожувати самостійно, та ж сама турфірма впише вас в фіктивний тур, правда вже за гроші. Готуйтеся за послуги фірми викласти $70-100.
Останні 2 роки ходять чутки про пом’якшення візового режиму для іноземців. Більше того, нібито запустили сайт де візу можна оформити онлайн, і отримати в аеропорту, як в багатьох туристичних країнах. На практиці сайт хоч і є, але не працює. Полячка, учасниця нашої групи, хвалилась, що їй таки вдалося отримати електронну візу, але для цього довелось зв”язуватись мало не з розробниками сайту. По словах пакистанців, що нас зустрічали, це була мало не перша людина з е-візою.
Добре хоч ціни на візи знизили. Ми готувались платити по $120, але в посольстві взяли по $35.
Як знайти туристичну компанію, та домовитись за ціни?
Якщо ви плануєте пройти довгий маршрут по віддалених територіях, скоріш за все послуг турфірми уникнути не вдасться. Який би спротив у мене не викликав організований туризм, бажання побачити К2 сильніше!
Одну компанію нам порекомендували знайомі, іншу знайшли по відгуках на туристичних форумах. “Компанія”, це голосно сказано, як правило всіма питаннями займається одна людина. Переговори почали десь за 8-9 місяців до поїздки. Кожна контора має свої заготовки пакетних турів, які одразу ж намагається вам втулити за не зовсім адекватні гроші. Але варто розуміти, що це Азія. По перше, тут не настільки багато туристів, як їм би хотілося, і інколи можна диктувати свої умови. По друге послуги фірми реально вартують значно менше ніж їм би хотілося отримати. Перед початком торгів, варто переглянути профільні форуми на предмет актуальних цін. Після 1-2 тижнів “великих азіатських торгів”, нам вдалося знизити ціну з $2700 до $1400 на людину, отримавши адекватний пакет послуг, і викресливши з першопочатково запропонованого плану все зайве.
Більше того, оскільки ми подали заявку з великим запасом часу, ми самі обирали зручні для нас дати і графік. Потім пакистанська сторона додала до нашої групи ще кілька туристів, але їм довелося підлаштовуватись під нас.
Чи потрібні дозволи / перміти для трекінгу в Пакистані, і як їх отримати?
В Пакистані є території, перебування на яких не потребує жодних дозволів. Наприклад Fairy Meadows біля Нангапарбату, а є місця, куди для доступу потрібно оформляти спеціальні документи. Особливо це стосується прикордонних територій, і т. зв. Вільного Кашміру. Це ж саме стосується альпінізму. Є вершини з відкритим доступом, є з обмеженим.
На перший погляд звичайно практика. В кожній країні є місця, куди можна всім, і де не пускають без дозволу. Незручність Пакистану полягає в тому, що перміти на території з обмеженим доступом може виробити лиш авторизована турфірма. Турфірма в свою чергу намагатиметься впарити вам цілий тур і купу непотрібних документів. Доведеться прикласти певні зусилля, щоб пробитись до їх свідомості і пояснити що вам потрібно.
Чи можна пройти трек самостійно, не користуючись послугами турфірми?
Відповідь залежить від обраного маршруту. Прості треки можна буде подолати самостійно. Наявність інфраструктури, або не велика тривалість дозволить нести все необхідне спорядження самому.
В довгих треках буде кілька нюансів. По перше доведеться нести речі на власному горбі, а це і харчі на 2-3 тижні, і намети газ/бензин для пальників ітд. Купити їжу, чи переночувати в лоджі не вийде, це не Непал, лоджів на треках тут банально нема. По друге, я б не ризикував самостійно проходити маршрути по льодовиках, де стежка постійно змінюється, і можна злетіти в осип. Ще пів біди, якщо там великий трафік, і можна буде просто впасти на хвіст котрійсь з груп. А якщо маршрут буде безлюдний?… Ну і наостанок, по третє. Найцікавіші місця знаходяться в прикордонній зоні з Китаєм, чи чого гірше на спірних Індо – Пакистанських територіях. Само собою пускають туди строго по дозволах. Навіть якщо ви вламаєте якусь турфірму зробити вам фіктивний перміт, приготуйтесь до десятків перевірок на блокпостах, і придумайте переконливу легенду де ваш гід, і чому ви самі.
Чи можна вживати алкоголь в Пакистані?
Знаю, вас цікавить це питання. Пити можна всім, а от продавати алкоголь в Пакистані можна лише не мусульманам. Вам спокійно продадуть спиртне, але тільки в спеціалізованих магазинах, наприклад в Ісламабаді на барі готелю Маріот.
Можна привезти алкоголь з собою. В аеропорту вам нічого ніхто не скаже.
Я феміністка сильна і незалежна, чи пустять мене в країну без паранджі?
Важливий нюанс, на який варто зважати – дотримання норм ісламського етикету. Це стосується як жінок так і чоловіків. Навряд чи це викличе агресію щодо вас, максимум несхвалення та нерозуміння, і то хіба в місцях, де не бачили туристів. В столиці та великих містах молодь та люди середнього віку, самі не надто слідують ісламським нормам. Жінки ходять без чадри, а пари тримаються за руки що за неподобство, при талібах такого не було. Втім з поваги до місцевих порядків, я би радив відмовитись від шортів, футболок, декольте ітд.
Які умови проживання на маршруті, wifi буде?
На треках, що проходять через закриті території немає ні готелів ні мережі, взагалі нічого немає. В кращому випадку вам попадеться підготовлена територія для кемпінгу з водою та туалетними кабінками. Приготуйтесь до того, що повністю все доведеться нести самому (або портерам). Крім наметів і їжі треба буде нести також газ/бензин для пальників. Каміння і лід горить погано, а дерев там немає.
Щодо гігієни, теж не сильно краще. У перших таборах є туалетні кабінки. Вони не такі страшні як здаються, їх навіть миють. А от вище по льодовику “кде успел там присел”. Враховуючи. що кожен намагається відшукати свій унікальний камінь, в радіусі кількох сот метрів від табору все загажено. Деякі табори можуть мати душові кабінки. В пакистанській інтерпретації, це туалетна будка з діркою в підлозі замість унітазу, і відро з водою. Воду само собою ще треба принести. Про теплу воду не йдеться. За весь час треку, один раз бачив як комусь нагріли чайник води, от і все.
Раз зайшла мова про воду, майте на увазі, що тут теж не все гладко. Доведеться пити льодовикову воду. У ній присутній мілкодисперсний осад, якого не просто позбавитися, врятує хіба фільтр. На смак вода теж не фонтан, тут на допомогу прийдуть водорозчинні мінерали.
Покриття мобільного зв”язку на закритих треках теж немає. Контакт з великим світом можна підтримувати хіба за допомогою супутникового телефону. Телефони є у гідів організованих груп.
Здоровенний плюс закритих територій – немає де тратити гроші, ні магазинів, ні лоджів. Економія.
На маленьких треках ситуація інакша. Біля Нангапарбату, наприклад, є кілька гестхаусів, з непоганими умовами та кухнею. Можна купити солодощі, тощо. Єдиний мінус – багато пакистанських туристів.
Як там в порівнянні з Непалом?
Для Непалу альпінізм і трекінг – здоровенна індустрія, яка приносить майже стільки ж грошей як вся українська ІТ-шечка. Навколо неї виникла інфраструктура що дозволяє європейським пенсіонерам доторкнутись до Гімалаїв з десь більшим а десь меншим, але комфортом. Пакистану 1+ лям туристів снився хіба в самих сміливих еротичних фантазіях. Мамо мало туристів => мало зручностей.
Непал заточений під масовий туризм. Процеси оптимізовані під те, що б людина, яка здатна більш-менш внятно зв”язати два слова англійською, може в будь який момент приїхати в Непал. А також самостійно отримати візу в Аеропорту, оформити документи практично на будь який трек, пройти його і отримати задоволення, а через кілька років повернутись ще раз.
Хоч Пакистан формально взяв курс на збільшення привабливості для мандрівників, але до сусідів по Гімалаях ще далеко. Сам тільки квест отримання візи чого вартий. Про транспорт взагалі мовчу, до початку треку треба добиратись кілька повних днів. Про те, щоб пройти котрийсь з великих треків в “tea house” форматі ближчим часом не варто навіть мріяти.
В Пакистані все значно складніше і дикіше. Може це когось і відлякає, пенсіонерів там якихось, чи китайців. Але я бачу в тому більше плюсів ніж мінусів. По перше менше людей на треку, по друге маєш можливість в повній мірі відчут те ж саме, що відчували альпіністи 50 чи навіть 100 років тому, коли вперше ступали на льодовик Балторо.
А ще один плюс Пакистану в порівнянні з Непалом, це що не треба йти кілька днів, щоб побачити котрусь з вершин. Високі гори видно прямо з першого дня треку!
