Категорії
азія південна азія пакистан подорожі

Трек до базового табору К2 та Броуд-пік. Каракорум. Пакистан.

Про льодовик Балторо вперше почув 5 років тому, від одного трекера в Непалі. Тоді, лиш почав освоювати високогірні маршрути і трек до Базового Табору Евересту здавався мені супер крутим. А двотижневий похід льодовиком взагалі був чимось з розряду нереального, а ще небезпечним та не гуманно дорогим. З часом із категорії “не для мене” ідея перемістилася в “може колись”, і ось на розповіді колег про Пакистан настав переломний момент, коли сказав собі “зараз, або ніколи”.

Пакистан – не та країна, куди можна отак вирішити, купити квитки і поїхати. Тим більше на складний маршрут. Тому між прийняттям рішення та моментом, коли мої стопи торкнулися “землі чистих людей” пройшло місяців 8 чи 9. Квитки, візи, оформлення дозволів ітд. Підготовка була докладно розписана в статті Трекінг в Пакистані, підготовка, спорядження, ціни. Тут же зосереджуся на самому поході.

  • сезон: липень – серпень
  • складність: важка
  • тривалість: 12 днів і більше
  • довжина треку: 140 км
  • максимальна висота: залежно від обраного маршруту. Перевал Gondogoro La 5585м.

Організація треку і перміти

Ймовірність того, що ви попадете сюди як самостійний турист не надто висока. Пакистанська сторона вважає, що ви обов”язково повинні бути в складі організованої групи. Нитка маршруту проходить по закритій прикордонній території, тому для перебування тут потрібні дозволи. Виготовлення документів та залагодження формальностей бере на себе трекінгова компанія – організатор туру. Вони ж влаштовують всю логістику на території Пакистану, проживання, харчування ітд. Вам залишається тільки купити квиток та прилетіти в Ісламабад.

Не виключено, що вам вдасться вмовити котрусь тур-контору виписати вам фіктивні документи, і ви вирушите в трек без каравану носіїв та осликів, але сенсу в цьому не багато. На маршруті не буде можливості поповнити запаси харчів, тому все доведеться нести на собі. А це на 15+ днів припасів, пальне, спорядження ітд.

Варіації маршруту

Каракорум карта

Класична частина шляху пролягає від села Асколі до Конкордії – місця злиття льодовиків Балторо та Гудвін-Остін. Далі, як заманеться. Можна розвернутись і піти донизу. Можна робити радіальні вилазки до базових таборів К2, Броуд-пік, чи Гашербрум 1 і 2. Якщо не охота йти тою ж дорогою назад, можна прослідувати через перевал Гондогоро Ла, і за 2 ходових дні вийти до села Хуше, звідки вже виїхати до Скарду.

Підготовка до треку

Всі, кого ми зустрічали дорогою, доходили як мінімум до базового табору К2. В тому числі пенсіонери, підлітки і люди з зайвими кілограмами. Інше питання в тому на скільки легко давався маршрут, і на скільки довше тягнувся ходовий день. Ми (українська частина групи) були підготовлені трохи краще за інших, приходили в середньому на годину швидше від решти, і що найголовніше, не були перевтомлені, і мали ще достатньо енергії.

Моя підготовка обмежилась бігом по 5-10 км 2-3 рази на тиждень.

Технічні етапи і спорядження

Якщо йти тільки до Конкордії і назад, все що вам буде потрібно – пара хорошого взуття. Варто звернути увагу на матеріал підошви. Так, як підошва з м’якої резини кришиться на гострому камінні.

Перевал Гондогоро є умовно технічним етапом. На підйомі та спуску там прокладені перила. На перевалі постійно чергує рятувальна служба. Організатори просять брати з собою кішки, льодоруби, системи та спускові пристрої, виключно для перевалу. Хоча самі нічим з цього не користуються. Напрошуються висновки, що насправді жодного “заліза” не треба.

Бачив портери приварюють шматки резини до взуття, щоб краще трималось на слизькому. От мабуть і вся безпека.

Варто окремо підняти тему спальника. На початку треку жарко, у верхніх точкам нижче нуля, мерзнути не хочеться. Виникає питання, брати теплий спальник і перших кілька днів обливатись потом, чи легший, але ближче до верху спати одягненим? Я брав 2 легких пухових спальники. Один на 250 грам пуху, інший на 350, маса спальників 600 і 800 грам відповідно. Знизу спав в легкому спальнику, по середині в важчому, а на верху в двох одночасно. І жодного разу не пошкодував. Як на мене оптимальний варіант. Не жарко, і сумарна маса не велика.

Ціни

Сайти трекінгових компаній просять по $2700-3000 за пакет “все включено” Ісламабад-Ісламабад. Туди входить багато надлишкових та відверто зайвих послуг, як то дизель-генератор ітд. Якщо списатись і почати торгуватись, то ціна за “бомж пакет” падають до $1200-1400 Скарду-Скарду. На самому треку гроші тратити немає на що, та й нема де.

Проживання і комфорт

Жити весь час доведеться в наметах. Намети як правило забезпечує пакистанська сторона. Такого явища як tea “house trekking” на льодовику Балторо не існує. Помитись також не буде можливості. Максимум відро з водою в деяких таборах.

Кажуть трек до Базового Табору Евересту не комфортний. Після Балторо ЕВС здасться вам путівкою на all inclusive.

Зв’язок

Покриття мобільних операторів на маршруті нема. Та й отримання пакистанської сімки – квест не з простіших. Зв’язок виключно супутниковий. За правилами, гід організованої групи повинен мати супутниковий телефон, не випадок непередбачуваних обставин. В дорогих пакетних турах, користування супутниковим телефоном входить у вартість послуг, в бомж-пакеті типу нашого, дозволяли відправити кілька смс додому, нам цього було досить.

Попадання на трек / вихід з треку

Для початку потрібно добратися до Скарду – останнього великого міста на шляху. З Ісламабаду до Скарду яких 600 км, але щоб їх проїхати потрібно 2 дні. На щастя існують літаки. Правда тут в гру вступає ще один фактор – мінлива гірська погода. Через погодні умови рейс можуть скасувати. Тому навіть якщо купили квиток на літак, підготуйте резервний варіант, та розрахуйте кілька зайвих днів прозапас.

Зі Скарду до початку треку, села Асколе, 6-7 годин на джипі. Залежно від обраного маршруту, трек може завершитись в тому ж Асколе, Хуше або деінде. В будь якому випадку назад до Скарду також доведеться трястись кілька годин на роздовбаній тойоті.

Графік проходження треку по днях

# start-finish altitude m distance km enroute time hrs
1 Skardu – Ascole 3000 130 6
2 Ascole – Jhola 3220 22 6
3 Jhola – Payu 3400 19 6
4 Rest day in Payu 3400
5 Payu – Khoburtse 3800 6-7
6 Khoburtse – Urdukas 4170 2
7 Urdukas – Goro II 4320 15 6-7
8 Goro II – Concordia 4580 12 4
9 Coccordia – K2 BC – Broad Peak BC 4850 6
10 Broad Peak BC – Concordia 4580 3
11 Concordia – Ali Camp 4960 12 6
12 Ali Camp – Gondogoro La 5680 – Khuspang 4700 10 8-9
13 Khuspang – Saicho 3430 17 4-5
14 Saicho – Hushe 2500 10 3
15 Hushe – Skardu 2230 170 6-7

Акліматизація

Як видно з таблички, щоденний набір висоти 200-400м, що робить акліматизацію дуже простою. У жодного з нас протягом треку з висотою проблем не було. Звичайно на висоті ми втомлювались дещо швидше, але жодних інших наслідків не було.

Попри наш успішний приклад, варто зазначити, що акліматизація – річ індивідуальна. Кожен організм реагує на висоту по різному.

Погода

Каракорум відомий тим, що погода часто і непередбачувано міняється. Будьте готовими до того, що одного дня буде спека, наступного дощ, а потім вас засипле снігом.

Перші 3-4 ходові дні, до висоти 3500-4000 жарко. Комфортно йти можна лише до 10-11 год ранку, ближче до обіду нещадно палить сонце. Вище 4000 йти комфортно весь день, якщо немає вітру. Вночі можуть бути заморозки. Під час нашого треку, температура нижче -5 не опускалась, що при низькій вологості переноситься досить легко.

Трек поденно

Ріка Інд, десь по дорозі в Асколі.

День 1. 6-7-годинна поїздка на джипі від Скарду до Асколі. По дорозі на трек, переїзд видається досить виснажливим та не зручним. Але дорогою назад, знаючи що в Асколі чекає чиста постіль і wifi, 6 годин пролетить як одна мить.

Асколі Пакистан К2 трек

Асколі – зараз це крайня точка куди джипи привозять альпіністів і трекерів, а 100 років тому, була крайньою точкою доки доходили каравани першопрохідців Каракоруму зі Скарду чи Шрінагару. Останній шматок буйної зелені. Наступних два тижні зелений колір будемо бачити хіба на екранчиках камер та телефонів, коли переглядатимемо знімки.

Зелені цятки на горизонті – оазис першого табору. Температура за бортом +35.

День 2. Асколі – Джола. Перша частина дороги заходить “на ура”. Є один відверто паршивий міст, але виглядає на те, що замість нього скоро буде новий. Після привалу в районі повороту на льодовики Сіпар – Біафо якраз починає припікати сонечко, і починається жесть. Знаєш, що табір за найближчим відрогом за 7-8 км. Доходиш до повороту, вже бачиш табір в 200-300 метрах на протилежному боці річки, але виявляється, що треба ще пів години йти до мосту і стільки ж від нього. Підйом практично не помітний, більше вимотує сонце і спека, ніж висота. Перші дні портери приходять швидше за тебе, і до твого приходу намагаються зробити чаю, щоб зустріти сахіба традиційним “Tea sir”. Чим вище, тим слідувати правилам етикету ставало важче, ми трохи “розкочегарились”, та й приготувати чай з льодовикової води інколи ще та епопея.

День 3. Джола – Паю. Весь день треба йти вздовж річки Балторо. Є дві дороги, нижня для портерів, верхня для коней. Верхня чуть довша, має більше підйомів, але простіша. Нижня стежка йде вздовж річки. Тут інколи треба буде скакати з каменя на камінь. Найцікавіше як завжди починається пообіді, коли треба буде йти по розкиданих каміннях під пекучим сонцем.

День 4. На четвертий день всі групи стають на днівку. Паю – хороше місце для відпочинку. Тут можна сховатись від сонця на терасах в приємній тіні дерев. Мені здавалося, що робити днівку зарано, можна було спокійно підніматися ще хоча б день, але висота 3400 вимагає поважного ставлення. Тут відносно комфортно, є туалетні кабінки, можна помитись в тазіку води, та й ще досить тепло. Спека, на яку так нарікали кілька перших днів скоро зміниться на пронизливий вітер та нічні заморозки.

Випала можливість сфотографуватися з місцевою легендою. Little Karim – портер відомий тим, що виніс параплан на вершину К2. Важко уявити, як людина, що в шапці не дотягує до 1,6м виперла без кисню 25 кг барахла на 8000. Карім тут авторитет і користується повагою навіть серед керівників експедицій. Кажуть про нього зняли документальний фільм. Як знайдете, скиньте лінк, мені не вдалося.

Льодовик він такий, як великий будівельний майданчик. Тільки каміння побільше.

День 5. Паю – Кхобуртсе. Вихід на льодовик. Початок доволі напружений. Багато стежок, які то обриваються, то починаються. Каміння все живе і не втрамбоване, може посунутись в будь-який момент.

льодовик Балторо

Перехід з льодовика на бічну морену збоку виглядає реально страшно. Якщо не бачити картинку в цілому, то не так боязно. По морені теж місцями йти ніяково, коли бачиш які каміння зависли над тобою, і тримаються лиш на багнюці.

Урдукас.

День 6. Кхобуртсе – Урдукас. Дві години льодовика. Не встигаєш навіть толком змучитись. Урдукас (4100) – останній шматок землі. Далі тільки лід. Ще тут останній стаціонарний табір. Решта просто більш менш рівні місця для ночівки на каміннях.

Машербрум

День 7. Урдукас – Горо ІІ. Маршрут виходить на льодовик і виположується. Йти саме задоволення. Температура врешті падає до комфортної, не так спекотно. Відкриваються краєвиди на Гашербрум IV (7925м) і Машербрум (7821м). Можна сказати, починається те, заради чого приїхав. 7 і 8-тисячники Каракоруму наступних кілька днів не покидатимуть тебе ні на мить. Хоч, чого лукавити, перші дні краєвиди теж нічогенькі.

Балторо

Перехід не складний, і відносно не довгий. Часу багато. Пообіді портери зводять намет-столову, і відкривають там бічну стіну, щоб сахібам було зручно розглядати гори сидячи у затінку.

К2

День 8. Горо ІІ – Конкордія. Стежка здебільшого полога. Від краєвидів зносить дах. Конкордія – місце злиття льодовиків Балторо і Гудвін Остін. Звідси видно К2 і Броуд Пік.

Найгірше, що може статись, якщо прийдеш до Конкордії, це те, що хмари закриють восьмитисячники. Пертись добрий тиждень на край світу, влетіти на тому всьому в не малу копійку, і потім дивитись в молоко… Сумнівне задоволення, що тут скажеш. Сумнівне, але не таке вже й рідкісне. Коли на підході до Конкордії, відкрилось ребро К2, яке повільно застилали хмари, я летів що було сил, щоб встигнути побачити гору. Навчений гірким досвідом, розумів, що іншого шансу може не бути… Наступних пів дня ми витріщались в ту сторону, де мала б бути К2, і дивились, як хмари давали нам заглянути, то на стіну, то на котрийсь відріг, то на шматочок вершини, якщо дуже пощастить. За три дні, що ми провели коло Конкордії, повноцінно подивитись на краєвиди можна було заледве половину часу.

Поза краєвидами, Кондордія не саме приємне місце. Відкрита площадка, що продувається зі всіх сторін вітрами. Ще й загажена в прямому й переносному сенсі. Стаціонарних туалетів тут немає, то ж кожен намагається знайти свій унікальний камінчик.

Далі варіації маршрутів можуть різнитися, тому нумерацію днів збережу таку, як була у нашому випадку.

День 9. Конкордія – Базовий Табір К2 – Базовий Табір Броуд Пік. День мав би бути дуже видовищним, але хмари закрили вершини, і видимість була відносно не висока. То ж розглядали ми в основному льодовик. Якщо придивитись, там теж багато цікавого, залишки попередніх експедицій, бляшанки, шматки спорядження ітд. Хто зна, можливо вам пощастить більше.

Біля базового табору К2 є меморіал, місце де встановлюють таблички з іменами загиблих альпіністів. Іноді сюди приносять рештки перемелених льодовиком кісток. Схоже місце є в Непалі, але тут до меморіалу добратись важче, що робить його більш камерним.

День 10. Базовий Табір Броуд Пік – Конкордія. Коротка прогулянка по відносно рівному рельєфу. Хіба перед самою Конкордією треба побродити в лабіринтах льодовика. У “верхній” половині треку іноді трапляються короткі переходи. Непальський фокус “не подобається це село, піду в наступне за 2 кілометри” тут не пройде. Іноді відстані між місцями стоянки на стільки великі, що пройти 2-3 таких проміжки за день доволі важко. Та й треба враховувати, що в групі різні люди. Не всі однаково добре бігають на висоті.

Доречі, про підбір людей. Якщо ви не можете сказати про себе “видатний гуманіст та філантроп”, по можливості укомплектуйте групу лише “своїми”. А як вже підписались на комерційний тур, то терпіть. Теоретично у нас була можливість сказати, щоб крім нас у групу не брали нікого, але широка ду(п)ша вирішила дати можливість місцевим заробити трохи більше. Не те, щоб наявність інших туристів нам щось суттєво попсула, але мені більше імпонує режим походу, коли треба враховувати побажання лише “своїх”, а не всіх підряд.

К2 Балторо Пакистан

День 11. Конкордія – Алі Кемп. Найкрасивіший день походу. Йдеш по рівному льодовику, а навкруги гори не менше 7000. Принаймні так було в нашому випадку, бо пощастило з погодою.

Висота без малого 5000. Трохи важко. Довго скакати між каміннями не виходить, рухатися треба повільно, слідкуючи за диханням. До висоти додається ще й сонце. Раніше достатньо було закритись зверху, тут же ультрафіолетові промені відбиваються від снігу і палять всі відкриті ділянки тіла. Треба закриватись повністю.

З Алі Кемпу ми мали йти на перевал Гондогоро Ла, але стався бунт портерів, і довелося йти назад тим же шляхом. Ситуація не те, щоб типова, але для Пакистану не рідкісна.

Оглядаючись назад, з впевненістю можу сказати, що у моєму особистому рейтингу треків, перше місце посідає саме цей. Так, він не такий зручний, і не такий популярний, і пройти його не так просто. Але саме це робить його особливим. А ще тут можна побути з горами практично наодинці, чого не скажеш про класичні непальські маршрути.

Facebook Comments