В середньовічному світі багато конфліктів точилося навколо Балкан, через що ці землі називали “Пороховою бочкою Європи”. Пороховою бочкою сучасного світу, безумовно, є Близький схід. За останні 50-70 років, тут почалась не одна війна, що мала наслідки не тільки на регіон, але й світ в цілому. Близький схід став ареною боротьби світоглядів, які за визначенням не можуть співіснувати мирно. Такої концентрації несумісностей, як тут годі й шукати. Створюється враження, що з кожного високого горба, тут можна побачити ворога, а іноді й не одного. Серед не спокійних арабських країн вигідно відрізняється хіба Йорданія.
Йорданія, хоч і не найбагатша в регіоні, але в порівнянні з вічно воюючими сусідами, оаза стабільності та миру. Серйозних політичних катаклізмів останніх два десятки років тут не було. Місцеві політики, з більшим чи меншим успіхом намагаються балансувати між Ізраїлем, палестинцями, ОАЕ, США, та іншими великими гравцями на місцевому полі.
Країна зависла в свому хоч стабільному й прогнозованому, але болоті. Може й без значного розвитку з темпами сучасних “тигрів”, та принаймні без війни.
Столиця Амман, не викликала у мене таких емоцій, як свого часу Дамаск чи Алеппо, коли відчуття, ніби попав у казку з серії “1000 і 1 ніч”.
Таке ж місто, як з десяток інших арабських міст, де побував раніше. Без жодних особливостей. Єдине, що заставляє повертатись сюди, це квиток додому з місцевого аеропорту.
З античних руїн хіба амфітеатр.
Поза тим, Амман – суцільний базар, як і личить пурєдному арабському місту.
Таке враження, що в проекті будь-якої будівлі перший поверх відводиться під торгові приміщення за замовчуванням.
Найцікавіше серед розмаїття базарів – продовольчі ринки. Тут часто можна знайти щось таке, що не дуже для нас звичне. Баранячі голови наприклад.
Також багато колориту можна зустріти у відділах з тваринами. Але то явище не для слабких. Араби сприймають тварин як їжу, і не особо з ними панькаються. Як правило біля лавки з тваринами, або й в самій лавці, є м’ясник, що без зайвих церемоній заб’є нещасного кролика, чи кого там, і підготує тушку.
В плодово-ягідному відділі можна знайти щось таке, що не росте у нас.
Як правильно назвати людину, професія якої полягає в тому, щоб паяти метал? “Паяльник” – мабуть не вірно. Паяльних справ майстер звучить значно ліпше.
В не багатих країнах, речі прийнято не викидати, а ремонтувати. Хоча по мірках сусідів Йорданія – острів стабільності та благополуччя на Близькому Сході, індустрія мілкого ремонту тут представлена широко.
Ще одна характерна риса сфери послуг не багатих країн. Одежу вигідніше не купити, а пошити у кравця. Не знаю, як кравці витримують конкуренцію з дешевими трикотажними виробами з Південної Азії, але виглядає на те, що робота у них таки є.
Напередодні дня незалежності, попитом користується продукція з національною атрибутикою. Особливо військові однострої для дітей.
Люди в жарких країнах зі взуттям в прямому й переносному сенсі не паряться. Більшу частину року можна ходити у шльопанцях. Що не кажіть, хороша економія бюджету.
Блошиний ринок майже в центрі Аммана. Касети, телефонні апарати, старий поношений одяг, та інший непотріб. Завжди дивувався, хто ж це все купує. Мабуть клієнти таки є. Без попиту не було б пропозиції.
Індустрія вуличної їжі в Йорданії, як і всюди в Азії, звичайно ж розвинута, все ж їй далеко до тої ж Туреччини, чи Південно-східної Азії.
Рамадан. Час після заходу сонця, коли вже можна їсти. Найвідоміша в Аммані фалафельна Хашим. Голодних на стільки багато, що столи виносять і розставляють на вулиці.
Репродукція Кандінского. Мистецтво – в широкі маси! Я щось так і не зрозумів, що це було. Виставили непотріб, хай бере хто що хоче, чи продаж секондхенду. Мабуть продаж, араби не ті люди, щоб викидати що-небудь, що має хоча б найменший шанс бути проданим.
Місто Ірбід, на кордоні з Сирією. За сумісництвом, академічний центр Йорданії, тут є кілька великих університетів. Університети мабуть всі були винесені за місто, або вдало замасковані. Центр міста – типовий арабський треш-базар.
Щовечора на базарних вулицях (читай на всіх центральних) збиралися здоровенні купи сміття. Об’їдки, огризки, обгортки, шматки різних овочів ітд, але на ранок це все прибиралося, і мало більш-менш людський вигляд.
Таке враження, що я був єдиним в місті іноземцем, ба навіть більше, першим іноземцем за довгий час. Іноді уваги, що мені приділяли було значно більше ніж хотілося б.
Якраз був місяць Рамадан. Правовірним заборонялося їсти протягом дня. Проте продавати їжу ніхто не забороняв. Думаю більшість людей, що купували їжу в день, в день же ж таки її й споживали. Але кого то цікавить, закривайся в себе вдома, і роби що хочеш.
Під час Рамадану, по вулицях продавали напої. З вигляду, апельсиновий та вишневий соки. Казали, що то якийсь специфічний Ramadan Juice. Я от так і не зрозумів, чи можна його пити під час посту, чи просто напій, що готується в даний період.
Берег Червоного моря. Місто Акаба. Тут море врізається затокою в Синайський півострів, і в крайній точці затоки сходяться кордони трьох країн. Гори на задньому плані – або Єгипет, або Ізраїльський Ейлат.
Стара Toyota Land Cruiser 60, з тих що так просто не здаються. Про таке кажуть: “сипеться, але їде”. Вона возила нас по пустелі Ваді-Рам. На більш розваленому кориті їздити мабуть не доводилось. Все що могло бути відломано, відломали мабуть ще 10 років тому. Щоб не відкривався, капот примотують до багажника колючим дротом. Одометр зупинився на 400 000, скільки вона ще пройшла після того, не відомо.
Найвідоміше місце в Йорданії. Петра, скарбниця набатейців. Ти не був в Йорданії, якщо не зробив тут фото. Місце залишило двоякі враження. З одного боку, ти доторкнувся до історії. З іншого подвійні стандарти і політика ходячого гаманця щодо іноземців викликають бажання по швидше звідси забратися.
Невелика піщана буря в тому самому місці.
Мертве море. Другий берег – Ізраїль. Даруйте за тавтологію, але на Близькому Сході все близько. Реально, куди не глянь, або Ізраїль, або ще хтось (Сирія, Ірак, Саудівська Аравія і Єгипет, більше сусідів немає)
Диких пляжів на Мертвому Морі немає. Ні, не тому, що берегова лінія окупована готелями з пакетниками, насправді тут достатньо вільного місця вздовж берега. Причина в іншому. Після купання потрібно негайно змити з себе сіль. Що буде, якщо не змивати, я не пробував, але кажуть мало приємного. Місць де можна змити сіль, як ви розумієте не багато, і всі вони платні. Нічого особливого в Мертвому морі не знайшов. Заліз, виліз, і пішов до басейну з прісною водою.
Море можна перейти. Але зовсім не тому, що воно мілке. Хоч підозрюю, насправді не надто глибоке. Виштовхувальна сила солоної води не стільки велика, що можна “йти” вертикально, занурюючись у воду не більше ніж по груди.
Чи хотів би я повернутись в Йорданію ще раз. Не знаю. Важко сказати. Не знайшлося поки в мені таких пов’язаних з країною емоцій, котрі хотів би пережити знову. Можливо, це тому, що очікував вражень подібних до тих, що пережив за 10 років до того у Сирії, моїй першій самостійно відвіданій країні за межами колишнього СРСР. Ви ж знаєте, перше враження, воно найяскравіше.