В уяві більшості мандрівників поняття Петра і Йорданія тотожні. В першу чергу люди їдуть в Петру, а вже потім в Йорданію. Не знаю, на скільки впав би туристичний потік, якби не Петра.
Петра – столиця древнього Набатейського царства (VI ст. до н.е.), розташована на перехресті двох торгових шляхів. З Червоного моря в Дамаск, та з Перської затоки в Газу. В II ст. н. е. Набатея війшла в склад Римської імперії, і ще деякий час процвітала. Після того, як римляни відкрили морські торгові шляхи, розвиток міста пішов на спад. А після нищівного землетрусу VII ст. н. е. була зруйнована система водопостачання,і місто поступово опустіло.
Петра була не відомою для західного світу поки в ХІХ швейцарський мандрівник Йоганн Людвіг Буркхардт не пробрався в місто переодягнений арабським купцем. Розповіді Буркхардта надихнули інших європейців на пошуки та дослідження древнього міста.
Тепер щороку Петру відвідує близько 500 000 туристів.
Вхід в Петру. Siq – каньйон приблизно 2 км довжиною.
Жолоб зліва це водопровід. Зараз на жаль вже не працює.
Ліниві можуть проїхати Siq на конях.
На вході погоничі переконують, що поїздка на коні через Сік включена у вартість квитка, але то якась підступна арабська розводка, не ведіться.
Al-Khazneh – скарбниця відкривається вашому погляду після довгого вузького коридору Сік. Найвідоміша картинка з Петри, та й з Йорданії взагалі. В середину на жаль не пускають. Вечорами тут відбувається світлове шоу.
Ходять легенди, що гроші зберігались в кам”яному кубку на вершині фасаду. Бедуїни неоднократно намагались це перевірити, але безуспішно.
Головна вулиця одразу позаду за скарбницею. З одного боку тут т.зв. “вулиця гробниць”, з іншого “вулиця фасадів”. Фасади по суті теж гробниці, тільки менші.
Вулиця гробниць. Тішить, що майже всюди можна залізти. До недавна в Петрі жили бедуїни, а в печерних гробницях тримали худобу. У віддалених печерах подекуди худобу тримають і дотепер.
Гробниці царів.
Найбільша королівська гробниця.
На сходах до гробниці продають сувеніри.
Фасад найбільшої з гробниць.
Текстура каменю в одній з печерних кімнат. Не погані обої.
Дещо більш запущені гробниці.
Не гробницями єдиними. По всій Петрі, на вершині скель розкидані кілька оглядових точок. Мені здається, дивитися на Петру зверху навіть цікавіше ніж лазити від розвалин до розвалин. Як мінімум туристів менше. Всі в”юпоінти позначені на картах, як електронних так і паперових. При певній географічній грамотності можна спланувати маршрут так, щоб виходити на точку огляду в такий час, коли там найбільш вигідне для огляду й фотографії освітлення.
Краєвид дорогою на верх.
Бедуїнів хоч і виселили з Петри, сильно далеко вони не втекли. Як мінімум худобу й далі випасають на її території.
Важко зрозуміти, що там знаходять кози на випечених сонцем скелях. Їм видніше…
З такого ракурсу скарбницю бачив мало хто.
Вид на головну вулицю.
Вулиця фасадів. Десь тут добігав завершення мій перший день в Петрі.
Амфітеатр був збудований набатейцями, потім розширений римлянами. Вміщує 7000 глядачів. Кажуть вистави тут проводяться дотепер.
Наглядна ілюстрація процесу вивітрювання. Камінь тут нагадує свічку, яка міняє форму під впливом гарячого парафіну що стікає в низ. Тільки тут замість парафіну вода і не одне століття часу.
Вулиця з колонами. Раніше тут був ринок і кілька храмів.
Залишки колонади храму. Зверніть увагу на шестигранну кладку на підлозі.
Колони складаються з “блінчиків”. Я чомусь думав, що вони монолітні.
Цирк шапіто, сенс якого залишився не розгаданий. Глядачів не було, відео апаратури не було, можливо репетиція чого небудь.
Вулиця з колонами і руїни храму, вже самі по собі тянуть на неаби яку замануху для туристів. Але в масштабах Петри це так, слабенький середнячок.
Залишки церкви. Після набатейців Петра перейшла до римлян, які теж встигли тут відзначитись в архітектурному плані.
Підозрюю, що це також “шайба” від колони. Підкажіть но колеги спеціалісти, що за малюнок схожий на рослину? Яке його походження?
Іноді пориви віиру здіймають справжні пилові бурі.
Тепер плавно перейдемо до найкрасивішої частини Петри. Петра, бись те знали, то не тільки скарбниця і вулиця з гробницями. Це ще й монастир. Але знаходиться він відносно далеко, і доходить туди заледве 5% людей.
Доведеться пройти понад 800 вирубаних в скелі сходинок. Йти десь годину часу під палючим сонцем, але воно того варте.
Ad-Deir, монастир. Найбільший кам”яний пам”ятник Петри. Більший навіть за скарбницю.
Жодних монахів тут ніколи не було. Назву свою він дістав за те, що фасад схожий на фасад церкви.
Я жодної схожості не вловив, але то не мені рішати :)
Біля монастиря є кілька оглядових площадок з краєвидом на навколишні скелі.
Автограф грецькою мовою на одному з в”юпоінтів. Цікаво хто його залишив і коли. В античні часи теж любили розписувати стіни своїми іменами?
Ще один краєвид від монастиря.
В 50-хх , коли араби активно воювали з євреями, якийсь рембо з ізраїльської спецури прошмигнув між йорданськими постами і заселфачився в Петрі. Про його епічний тріп написали пісню ‘Червона скала’. Пісня мабуть заділа якісь тонкі струни душі ізраїльських військових, і походи в Петру стали популярними. Зрозуміло, через деякий час йорданська армія про це довідалась і почала радо зустрічати туристів з розпростертими обіймами. Після Того як загинуло більше десятка ізраїльських “туристів”, від гріха подалі пісню заборонили. Походи тим не менше продовжувались до кінця 80-х. Зараз для зручності зробили одноденні тури з Ізраїлю в Петру і назад.
Річні кільця на камені?
High Place of Sacrifice – останнія точка мого візиту в Петру. Кілька кам”яних вівтарів для жертвоприношеннь витесаних на вершині скелі. Власне зі скелі можна побачити практично всю Петру.
Вид з High Place of Sacrifice в сторону монастиря.
Панорама головної вулиці.
Кілька корисних моментів для тих хто збирається відвідати Петру.
- Петра не населений пункт, а назва археологічного парку. Власне археологічний парк Петра знаходтиься біля міста Ваді Муса. Тому, якщо шукатимете транспорт, то питайте автобус до Ваді Муса. Хоча, як скажете що потрібен автобус в Петру, думаю вас зрозуміють.
- Квиток в Петру (вхід в археологічний парк) краще оформляти раом з Jordan Pass-ом (ключ майже від всіх дверей в Йорданії, включає в себе візу, квитки в більшість музеїв і замків, і квиток в Петру). Є сенс брати квиток на 2 дні, за один все не обійдеш, а більше двох хіба як дуже любиш древнє каміння.
- Я зупинявся в готелі Valentine inn. Нічого поганого сказати не можу. Ліжко в дормі 5-7 jd. Пропонують сніданки по 2,5 та вечері зі шведським столом по 5 (рекомендую, дешевше нормальної повноцінної їжі не знайдеш). Ще у них є безкоштовний шатл бас сервіс до автостанції який синхронізується з більшістю рейсів, та шатл до входу в Петру зранку і ввечері. Загалом кажуть один з кращих бюджетних варіантів в не бюджетній Ваді Мусі. В готелі можна купити алкоголь.
- Перед походом запасітся водою, мінімум 1,5 літра на людину, а краще більше. Пляшка води на території Петри може вартувати 2 jd ($3), при нормальній вартості 0,25. Не забудьте про перекус. Я брав або кебаб, або хліб і хумус.
- Більшість магазинів у Ваді Мусі продають продукти по “туристичній” ціні. Супермаркет з адекватними цінами є біля готелю Клеопатра. Впізнати його можна по візочках. Ціни на продуктах там вроді теж не написано, але по крайній мірі продукти там “проводять” через сканер, що унеможливлює “tourist price”. Ціни на відомі мені продукти такіж як у всій країні.
- Відвідини оглядових точок можна розпланувати так, щоб наприклад можна було спостерігати захід сонця з виглядом на основну панораму Петри, або зловити хороше освітлення зранку для зйомок. Думаю зрозуміло, що на оглядоаі точки треба буде трохи пройтися під гору, що під палючим сонцем може бути не легко. Тому нагадую, що варто запастись водою.
- Прогулянки Петрою краще розпланувати на вечір або на ранок. Стягнути більше ніж пів дня під сонцем буде не так то просто, особливо в обід. Та й важко фізично гуляти дуже довго.
Вечірня Ваді-Муса, вид з тераси готелю в сторону Петри.
