Мій хороший колега і мандрівник зі здоровенним досвідом, казав: “якщо на Індію у вас буде лише 3 дні, то цих їх треба провести у Варанасі“. І я з ним цілком погоджуюсь. тут концентрована вижимка зі всієї Індії. Тут і шалений людський мурашник, і традиції з культурою, і традиційний індійський вуличний треш, все змішалось.

Цей пост буде не про зафотографовану до дір набережну Ганги, а про саме Варанасі, шалено колоритне і живе місто.

Перше, що подумав вийшовши з аеропортового таксі посеред міста: “А я точно в найсвятішому місті індусів?”. На вулиці одні мусульмани.

Як виявилось 30% населення Варанасі – мусульмани. В кількох районах мусульмани становлять переважну більшусть населення. За 500 м від гхатів заклики муедзина до молитви заглушають шум машин.

Інколи навіть попадались жінки в паранджі замість традиційних сарі.

В місті Пушкар – ще одній індуїстській святині – було заборонено продавати м”ясо. У Варанасі – жодних проблем, хочеш курятина, хочеш баранина.

Як і будь де в Азії, вулиці Варанасі – суцільний базар.

 

Що за Індія без чаю масала. Молочний чай зі спеціями, хто не вкурсі. Вуличних торговців чаєм ту десятки, якщо не сотні. Можна пити чай по 10 рупій практично в кожному закутку. Що я часто й робив :)

В старому місті повно лабіринтів, в яких приємно просто загубитись і поблукати.

Місцеві розділяють Варанасі на старе і нове місто, хоча як на мене вони нічим особливо не відрізняються. Як мінімум в архітектурному плані всюди одне й теж.

Тут надзвичайно багато кольору. Радує око після сірої осінньо-зимової Європи України.

Коровка тусить на одній з центрових вулиць.

Якесь місцеве зібрання. Не то виступ політиків, не то “вчителів як жити правильно”. Глядачі й доповідачі співають диферамби. Сюрреалістичності картині додає скручений в букву “зю” собака.

Буква “Й” явно вказує, на те, що у мене футболка з принтом “типовий мармароський ведмідь” від Турбат. Кілька раз іноземці цікавились, що там написано, але так і не зміг внятно пояснити. У вас будуть варіанти?

Заселфачився в лавці з дзеркалами. Заодно спалив широкому загалу свій новий фотоапарат Fuji X100 F. З камерою пов”язаний цікавий епізод. Вчинив переполох серед працівників хостелу. Зрозумів, що десь прокохав фот, поки заселявся. Подумав що поки показували кімнати, залишив камеру на ліжку, а як вернувся їй вже і ноги приросли. Обшукав все навколо, нема. Пішов на рісепшн, кажу так то такто, свиснули фот. Індуси  почали ходити випитувати між працівниками. В готелі ремонт, купа робочих, двері дорміторію завжди відкриті, моє ліжко якрах напроти дверей. Десять раз перевірив ліжко, шухляди, кишені рюкзака, де зазвичай ношу фот. Було ппц обідно втратити новеньку камеру. Індуси теж перейнялись, у них репутація, відгуки на букінгу ітд, почали переглядати записи камер. Згодом виявилось, що я машинально поклав камеру не в ту кишеню рюкзака, туди де її практично ніколи не кладу. Зрештою краще автоматично покласти не в ту кишеню, ніж автоматично забути…

Базар пану. Пан – індійська “жуйка” з листя бетелю, гашеного вапна, лайна верблюда та пальмового горіха. Має легкий наркотичний ефект. Пан надзвичайно розповюджений як в Індії, так і у всій південній Азії загалом. Зрозуміло що ринок його має шалені обороти.

Тут товару на сотню доларів.

Основний компонент суміші – листя бетелю – рослини схожої на перець. Ціна пану сильно залежить від якості листя. Найбільш дорогим вважається біле листя. Білий лист отримують поміщаючи звичайний зелений в темне приміщення зі спеціальним кліматом на кілька діб.

Інколи до пану дають смакові додатки. Більшість тут зображеного – анісові зерна з цукром та спеціями.

“Упаковка” кінцевого продукту. Тверде широке листя, не пам”ятаю з якої рослини.

Ковані цвяхи – ще один викопний артефакт з минулого, якому не було місця в моїй картині світу. На даний момент їх виготовляти на мою думку абсолютно економічно безпідставно і не вигідно. Це ж на скільки має бути дешевою робоча сила, щоб тратити на таке час.

Тим не менше, на диво, використовують їх досить багато. То на човні, то в конструкції набережної видніються характерного вигляду “шляпи”

Коровки гріються біля багаття.

Демонстрація мусульман проти талібану. Як не дивно, більшість мусульман не підтримують радикальні рухи. Вибір більшості людей – жити в умовно стабільній та мирній країні, а не в країні збудованій згідно з канонами які заповів Пророк. Холодильник ситий шлунок завжди перемагає романтичні ідеї!

Квітковий базар. Індуси широко використовують квіти в своїх ритуалах.

Продають не цілі рослини а лиш бутони.

Готові до використання квіти одразу нанизані на гірлянди.

Кожен колір і послідовність рослин має своє чітке значення. Одними прикрашають покійників, інші приносять в дарунок богам. Причому в кожного бога є “своя” рослина.

Базар квітів місце неймовірно кольорове й колоритне.

Ця фотографія й наступна мені видаються найкращими з того що вдалося зняти в Індії.

99% людей в Індії на камеру не реагують ніяк, або реагують позитивно. Це один з небагатьох винятків. Зрештою, негативна реакція йде як правило з запізненням, після того як вже встиг зробити кадр.

Ніколи не йшов проти волі людей, якщо хтось був проти фотосесії, то я не фотографував, хоча якщо на момент заперечення кілька кадрів вже було зроблено, то теж їх не видаляв, просто вибачався і йшов далі. Людям як правило було цього досить. Кілька раз чув фрази на кшталт: “Не хочу фотографуватись, але якщо це зробить тебе щасливим, то я готовий”. Індуси на відміну від арабів спокійно до того ставляться. В Йорданії наприклад були випадки, що люди з криками і погрозами заставляли видаляти кадри.

Просто вуличний магазин овочів.

Що я хотів до нести до вас в цьому пості, та й зрештою в більшості постів свого блогу. Цей світ зовсім не такий, як ми звикли бачити очима журналістів львівського телебачення. Світ на багато цікавіший і добріший, і Варанасі яскрава тому ілюстрація.