В заголовку цього посту міг би фігурувати термін “Північна Індія”, але прирівнювати поняття Індії і Кашміру буде некоректно, особливо якщо трохи розібратись в історії.
Категорія: південна азія
південна Азія, Індія, Непал, Бангладеш
Наша мандрівка складалась з двох частин. Основний трек навколо Манаслу, та бічне відгалуження – трек в долину Тсум. Не те, щоб Тсум був must see, але раз ми вже туди добрались, то пропускати якось не випадало. Навряд чи ми ще раз вернемось спеціально щоб пройти його. Отже після тижневого походу по долині Тсум і назад, ми врешті вийшли на основний трек Манаслу. З цього моменту і розпочну другу частину щоденника.
Тиждень, чи більше йти по горах, терпіти значні навантаження, мерзнути ночами, та страждати від нестачі кисню, заради того щоб побачити гарний краєвид, гірку, чи щось там собі довести, це звичайно ж круто, ніхто не спорить. Проте, не всім таке подобається, більше того, далеко не всі таку екзекуцію витримають. Але похід до підніжжя восьмитисячника не обов’язково повинен бути складним. Існує гора, до якої може дійти, якщо й не кожен хто може ходити, то принаймні кожен хто підніметься на четвертий поверх без ліфта.
Про льодовик Балторо вперше почув 5 років тому, від одного трекера в Непалі. Тоді, лиш почав освоювати високогірні маршрути і трек до Базового Табору Евересту здавався мені супер крутим. А двотижневий похід льодовиком взагалі був чимось з розряду нереального, а ще небезпечним та не гуманно дорогим. З часом із категорії “не для мене” ідея перемістилася в “може колись”, і ось на розповіді колег про Пакистан настав переломний момент, коли сказав собі “зараз, або ніколи”.
На території Пакистану є 5 з 14-ти найвищих гір. Броуд-пік, Гашербруми І і ІІ, Нангапарбат і звичайно ж К2. Якщо цікавишся горами, погляд рано чи пізно впреться в Пакистан. І хоч зараз це не сама проста для мандрів країна, не відмовляти ж собі в задоволенні ще раз побувати в горах. В цьому пості дам відповідь на кілька питань, що повинні спростити підготовку і саму подорож.
Продовження. Початок тут.