Категорії
індія азія південна азія подорожі фото та фототехніка

Кашмір в чорно-білих тонах.

В заголовку цього посту міг би фігурувати термін “Північна Індія”, але прирівнювати поняття Індії і Кашміру буде некоректно, особливо якщо трохи розібратись в історії.Історично й культурно Кашмір стояв відособлено від індійського субконтиненту, культурно ближчий до Центральної Азії, ніж до Індії.

Якщо копнути ще далі в глибину століть, Індії як такої до недавна теж не існувало. Те, що ми розуміємо під поняттям “Індія”, виникло лише під час англійської колонізації XVIII-XIX ст, коли під протекторат імперії зібрали кілька князівств, які мали не багато спільного, а подекуди й взагалі ворогували між собою.

Кашмір якраз був одним з таких князівств. Єдине, що його різнить від решти Індії в контексті проблем останніх 70-ти років, це відмова інтегруватися в єдину державу на момент, коли британці “дарували” Індії незалежність.

Розпочнемо знайомство з “діаманту в короні Кашміру” – озера Дал. Воно фігурує в багатьох творах, сюжет яких так чи інакше зачіпає регіон. В одних книгах озеро слугує декорацією, в інших виступає як окремий живий персонаж.

Плавучий дім – houseboat, та човен – шикара, не менш важливі символи Кашміру ніж саме озеро Дал.

Появою хаусбоатів варто завдячувати англійцям. Мешканці Туманного Альбіону рятувалися на берегах озера від пекельної спеки Пенджабу, чи Раджастану. Але їм заборонено було мати нерухомість в Шрінагарі, то ж будинки почали споруджавати на човнах. Англійці пішли, а будинки залишились.

Рибаки на озері Дал – ще один стереотипний кашмірський образ.

З мого попереднього досвіду, в Азії коли люди живуть навколо якоїсь одної водойми, вода там як правило стає брудною і рибу стараються брати з іншої (ну або не брати взагалі, мовляв, ми вегетаріанці і все таке). Тут же навпаки, вода прямо кришталево чиста, не до порівняння з Мамою Гангою. Кашмірці стараються зберегти озеро чистим. Для цього кількість хаусбоатів регулюється і є обмеженою. Нечистоти не скидають у озеро, як робили б індуси, а прокладають труби зі стоками від човнів до загального колектору.

Туристичні хаусбоати стоять скупчено в одному місці, формуючи кілька “вулиць”. Справжнє життя ховається буквально за кількасот метрів поруч. Тут є свої магазини на воді, свій відділок поліції, і навіть свій ранковий базар.

Власне, ранковий овочевий базар, мабуть найяскравіше, що може трапитись з вами на озері Дал. Знимки з цього базару прикрашають портфоліо багатьох відомих фотографів.

Вирушають на ринок ще за темна. Мабуть для того, щоб доставити свіжі овочі ще до сніданку.

Базар представляє собою хаотичне нагромадження човнів. Не завжди можна зрозуміти, хто тут продає, а хто купує, так як у кожного в човні лежать якісь продукти.

Нема традиційних рядів з товаром. Взагалі немає жодної структури. Принаймні для незвиклого ока європейця, важко розібратись що тут і де. Човни маневрують один поміж іншими, утворюючи локальні скупчення по 3-5 шт.

Кому треба пробратись через лабіринт, не сильно церемониться, розштовхує інші човни.  Мабуть тут це норма, ніхто не звертає уваги, якщо його човен раптом посунули.

Весь базар нагадує броунівський рух.

Купують і продають одні чоловіки. Жінки не бачив жодної. По за тим, на вулицях, і звичайних “сухопутних” ринках жінок багато. Хоч кашмірці й мусульмани, якогось фундаменталізму за ними не помітив.

Азіатський ринок – моя улюблена тема для фото. Думаю можна видати цілу книгу зі східними ранками :)

Той же ринок знімав у кольорі. Пост тут.

Накупивши повний човен овочів, можна веслувати додому.

На озері люди живуть не тільки в хаусбоатах, тут досить багато острівців, на яких можна збудувати “звичайний” будинок. До речі, зверніть увагу на дім. Двоповерховий особняк з двохскатним дахом – архітектурне рішення для Індії як мінімум не типове. Цікаво, це вплив англійців, чи місцева, суто Кашмірська специфіка?

Шрінагар не лише озеро, але як не крути, крім озера цікавого тут не надто багато. І ще неймовірно велика кількість військових. Іноді солдати стоять буквально кожних 20-метрів. По місту рухається багато броньованих конвоїв, бронетранспортери, кулеметники на даху авто, все по дорослому. Зі зрозумілих причин, фотографувати військових я не став.

Втім, якщо абстрагуватись від військових і поліції, в сухому залишку отримаємо типове для Індії/Азії/Сходу місто – ринок.

Оператор набору друкарської машинки, або “машиніст” по олдскульному. Не здогадався розпитати, як вони конкурують за клієнтів з сучасними принтерами. Попит на його послуги, можу пояснити хіба тим, що частина людей взагалі не грамотна, і до “машиністів” звертаються, щоб набрати якісь офіційні документи, чи просто листи до родини.

В місцях, де люди ходять в національних костюмах, часто за одежею йдуть не в брендовий бутік, а до кравця. І хоч в на фото, продавець, а не кравець, впевнений, що так популярні серед старших чоловіків жилетки, пошили не далі як за два квартали від місця зйомки.

Ось це мабуть лавка, де кравці купують тканину.

За кілька перевалів від Шрінагару знаходиться Каргіл. Не впевнений, чи історично Каргіл був частиною Кашмірського князівства, але зараз це частина одного штату Джамму і Кашмір (разом з Ладакхом, що історично теж не сильно мав відношення до Кашміру) Якщо шрінагарці кажуть Кашмір (мається на увазі Шрінагар), то не Індія, то Каргіл ще більша не Індія. Довго думав на що це схоже, врешті допер, це центральна Азія, а не південна, до якої звикли відносити Індію.

Якщо Шрінагар ще з горем пополам можна сказати, що має щось спільне з країною священних корів, то Каргіл це швидше Афганістан, Іран, та радянські середньоазіатські республіки. Тут все 1:1 в точності як в Середній Азії. Такі самі люди, та ж одежа, ті ж продукти на базарі. Наприклад яблука, сливи і абрикоси. Щоб ви розуміли, яблука ростуть не всюди, для Індії – яблука такий самий делікатес як у наших широтах ананас чи манго.

Клімат тут значно сухіший ніж в районі Кашмірської долини. Буйство різноманітної зелені в околицях озера Дал поступово змінюється на високі тополі й абрикосові дерева. Дуже схожі ландшафти бачив в Таджикистані.

Місцеві асоціюють себе з персами, і позитивно відзиваються про Іран. Багато де можна побачити портрети аятоли Хоменеі (чи Хомені, не розрізняю їх на вигляд). Все ж багато людей мають монголоїдні риси.

Стрільба з лука, як розвага чи спорт, популярна серед народів континентальної Азії. Мешканці низинної індії розважають себе ганджубасом англійським крикетом.

Лук – розвага явно не для всіх, і вимагає певного статусу. Зрештою в Азії рідко який чоловік може дозволити собі заняття відмінне від роботи. Наявність будь якого хобі вже само по собі є ознакою хорошого матеріального становища.

В Каргілі сходиться кілька різних культур та релігій. З півночі та сходу земля буддистів Ладакх і Занскар, мусульмани з заходу, а з півдня поволі проникає індуїзм. Тут з однаковою ймовірністю можна зустріти як розкосих, так і більш європеоїдні риси характерні для персів.

Індійців тут також достатньо. Крім армії та чиновників, це як правило чорнороби (по місцевому кУлі) з бідних західних штатів як Біхар. Працюють вони в основному на важких роботах, наприклад прокладання гірських доріг.

Каргільський сикх.

У світі Каргіл став відомим як місце чергової ескалації Індо-Пакистанського конфлікту. В місцевих масштабах цей епізод рахується доволі “тихим”, втрати оцінюють “всього” в кілька сот людей.

В 1999-му році, “зелені чоловічки” перейшли індійський кордон зі сторони Пакистану і зайняли деяку територію.

Більш відомий епізод – бої на льодовику Сіачен, дорога до якого проходить через Каргіл.

В 1984 році не понятно з якої радості пакистанці рішили захопити льодовик Сіачен, але Індія вдарила на випередження і панєсла… Користі з кількох десятків кілометрів каменю і льоду абсолютно ніякої, але в процесі бойових дій загинуло 2000 солдатів з обох сторін, причому 95% від важких умов, читай через нестачу кисню та холод. Найвищий бій був на висоті 6400 (6400 КАРЛ!!!), що дещо вище “Приюту 11” (4020) під Ельбрусом, де радянські війська в 1942-43рр пішли на фарш продемонстрували можливість ведення бойових дій в умовах гір. Через якийсь час, Індія і Пак зрозуміли, що видатки на утримання боєздатного гарнізону в таких умовах значно більші ніж потенційна вигода від льодовика і спробували домовитись, але без толку, гарнізони на місці дотепер.

Індія сперечається за Кашмір не тільки з Пакистаном, але й з Китаєм. На індійсько-китайському кордоні твориться ще більший сюр. Лінія кордону толком не проведена, тому діє правило, хто перший став того і тапки що зайняв то твоє. Переводити протистояння в гарячу фазу ніхто не хоче, тому противника витісняють… палками (тут без жартів). В сутичках з обох сторін іноді приймає участь по кілька десятків прикордонників, не рідко після таких сільських потасовок гинуть люди. Такі от вони війни епохи постмодерну.

Якщо хочете краще зрозуміти регіон, рекомендую прочитати “Опівнічні діти” Салмана Рушді, або “Міністерство граничного щастя” Арундаті Рой.

Facebook Comments