Таджикистан, що дивитись, куди їхати.

Передісторія і поточна ситуація

Вільний переказ історії Таджикистану, можна почати так: в 20-х роках сюди прийшли комуністи, і постріляли всіх толкових таджиків, мабуть в рамках планової індустріалізації. В рамках тої ж індустріалізації, на всі керівні і технічно складні посади брали вихідців з європейської частини СРСР, таджики ж залишались пастухами і чорноробочими.

Коли ж після розвалу союзу почалась громадянська війна (в основному всі проти всіх, за регіонально-клановими ознаками), в якийсь момент народний гнів обернувся проти росіян, і вони майже в повному складі виїхали з країни, покинувши заводи, шахти і що там ще було, (добре що здогадались замурувати входи в уранові шахти). В результаті майже вся промисловість зупинилася, разом з нею, завалилась й економіка. Економіка, впасти – впала, рускі піти – пішли, а кращі традиції бюрократії залишились, до цього ще можна додати жорсткий кланово – регіональний поділ і тотальну безграмотність населення, отримаємо цілісну картинку, як виглядає країна тепер. Мабуть нікого не здивує, якщо додати, що Таджикистан – одна з найбідніших країн.

Ми якось навіть сперечались, котра з країн багатша, Таджикистан, чи Афганістан. З одного боку, в Афганістам постійно вливають кучу бабла, але повноцінної влади, як такої нема. В Таджикистані, навпаки, досить сильна влада, яка тако-сяко тримає в порядку всю країну, але при тому основні фінансові потоки йдуть прямо в кишені клану Рахмонова. Правда після виїзду з Афганістану, Таджикистан виглядає прямо як Швейцарія, чи шо там ше таке культурне є.

Рахмонов (довічний президент, якщо хто не вкурсі), типовий приклад азіатських царьків. Побудував пару пафосних пам”ятників, пару красивих вулиць в Душанбе, понатикав по всій країні банерів зі своїми цитатами, а все решта залишилось як і було до того, більша частина населення по суті живе в середньовіччі без доступу до чого небудь взагалі. Ще й до всього посварився з сусідами, чим створив цілій країні купу проблем.

Чого вартий тільки найбільший в світі бєзсмислєнний і безпощадний, підозрюю ніразу не дешевий, флагшток.

Один з безсмислєнних і безпощадних пам”ятників.

Таджики фотографуються на фоні пам”ятника Рудакі, ми теж вирішили не відставати. Фото Андрій Даниловський.

Попри всі посткомуністичні маразми, Таджикистан представляє собою неабиякий інтерес для мандрівника. В основному через Памір. Є ще Фанські гори, але вони менш популярні.

Безпека

Останніх багато років Таджикистан в основному спокійний. Час від часу відбуваються якісь локальні заворушення, але згрубша дуже локальні, і зразу затихають.

Іноземцям боятись нема чого. Навть біля афганського кордону почуваєш себе цілком безпечно.

In process pic. Фото Андрій Даниловський.

Все ж нагадаю, що сильно розслаблятись не варто. Приймайте стандартні заходи безпеки без зайвої параної.

Коли їхати

Клімат різко континентальний, зимою буває досить холодно, особливо на Памірі. Оптимальний сезон початок літа і початок осені.

Весною, коли в Душанбе вже досить тепло, на Памірі ще може бути мороз.

Попадання

Можна перелетіти, наприклад з Астани. Підозрюю, що існують також рейси з Росії. Аеропорт епічний – одноповерховий павільйон, в нас базари з овочами такі як той аеропорт, атмосфера теж відповідна. Зато збоку стоїть цілком собі пристойний зал для прийому офіційних делегацій.

Також є 9 наземних переходів з боку Узбекистану, Киргизстану та Афганістану. В залежності від політичної ситуації, переходи в довільному порядку закривають, та відкривають. Є також переходи, де заборонено пропускати іноземців, тільки для місцевих. Якщо збираєтесь перетинати сухопутний кордон Таджикистану, обов”язково перевірте найсвіжішу інформацію про погранпереходи. Інформація річної давності як правило вже не актуальна.

Кажуть є “героїновий експрес” – поїзд Москва Душанбе. Якщо він таки існує, це мав би бути повний хардкор, переповнений гастарбайтерами, що перетинає 3 кордони з неадекватними прикордонниками ітд.

Візи, реєстрації, пропуски

В спробі пошукати добра від добра, таджики дозволили нам безвізовий в”їзд. Ну в”їхати то в”їхали, фішка в тому, що на протязі трьох робочих днів треба зробити реєстрацію по місцю проживання. Для нормальних візових іноземців, віза включає в себе 30-ти денну реєстрацію. Реєстрація, геморой ше той, треба таджика з паспортом, ітд.

Крім реєстрації потрібен також пропуск на Памір, офіційно: пропуск в Горно Бадахшанскую Автономную Область, робиться там же де реєстрація, і при наявності останньої видається в принципі без проблем.

В Душанбе є турфірми, які займаються вирішенням цих питань для іноземців. Можна домовитись по мейлу, і отримати готові документи по прибуттю. Контакти таких фірм краще всього питати в колєг альпіністів. Зробіть реєстрацію і пропуск по можливості наперед. Навіть якщо це коштуватиме дещо дорожче (орієнтовно $40-50 за все).

Як варіант, можете спробувати домовитись з кимось через Каучсерфінг. Для реєстрації хосту достатньо буде прийти в ОВІР з таджикським паспортом.

Можна повторити нашу помилку, і зробити все самому.

Транспорт

За винятком маршруток у кількох великих містах, громадський транспорт відсутній як клас. Сполучення між містами відбувається по принципу “shared taxi”. В кожному місті, є точки де стоять машини, і чекають поки набереться пасажирів на свій напрямок. Де є дороги ходять легковушки, де нема джипи.

Автовокзал в Душанбе.

Легкові машини по причині того, що їдуть по дорогах, їдуть досить швидко, і коштують відносно не дорого. Джипи в свою чергу валять там де “нєт дарог, адні направлєнія”. По причині бездоріжжя 400-500 км проходять за добу, і коштує таке задоволення порядка $50. Машини хоч і +/- нормальні паджеро і лендкрузери, але задоволення від поїздки вєсьма сумнівне, особливо якщо сидіти на третьому ряді крісел в багажнику 20 годин.

Здоровенний мінус транспортної системи: підсісти в дальній джип-таксі десь посеред дороги нереально, треба локальним транспортом добиратись до найближчого великого міста, і ловити транспорт там.

На Памірі трафік на стільки малий, що чекати заповнення джип-таксі в своєму напрямку часом доводиться цілий день, ато й більше. Місцеві в маленьких містах, щоб не втикати на “вокзалі” в машині, домовляються з водієм, лишають невеличкий завдаток і йдуть по своїх справах. Коли набирається людей, водій підбирає кожного з дому (всі всіх знають). Ми теж так поступили в Мургабі.

Автосервіс.

Автостоп

Щодо автостопу, то він є там, де є хороша дорога і більш-менш нормальний потік транспорту. Тобто по трасі Худженд – Душанбе – Куляб.

Також можна стопити локал від села до села в Фанських горах, на відрізку Айні – Пенджикент.

Довго стояти не приходиться, водії зупиняються в надії підвезти за гроші, але майже 100% з них погоджується везти безкоштовно, якщо це не джип-таксі ітд.

На відрізку Куляб – Хорог – Мургаб – Ош, трафік мізерно малий, в основному джипотаксі та декілька фур на день, в очікуванні машини можна запросто провести добу. Що ми успішно і зробили.

Чекаємо машину біля Кулябу. Так і не дочекались, довелось вертатись в Душанбе. Фото Андрій Даниловський.

В околі Хорогу є достатньо локального трафіку, щоб кататись стопом по навколишніх селах.

Гроші і ціни

Національна валюта називається Сомоні, в народі Сомон (в узбеків Сум, в киргизів Сом).

$1 = 4.5 Сомон.

Поїсти в придорожньому кафе 10 Смон за страву. Стандартна такса по всій країні. Порції достатньо великі, можна замовити половину.

Готель Фарханг в Душанбе (найдешевший) 60 Сомон.

Ночівля в чайхані 5-10 Сомон.

Гестхаус на Памірі 35-50 Сомон.

Не назвав би Таджикистан дешевою країною. Ціна на місцеві продукти +/- адекватна, експортні продукти дорогі. Багато грошей виносить дальній транспорт і бюрократія.

Люди

В глухих селах ставлення хороше, можна запросто вписатись на ніч, бути напоєним чаєм ітд. Місцеві будуть щиро радіти мавпі з фотоапаратом.

Люди, які попадаються вздовж доріг, водії, працівники придорожніх кафе, пасажири котрі чекають попутчиків на свій напрямок, часом намагаються надурити, використати для власної вигоди ітд. В принципі при певному досвіді прорахувати наперед їхні махінації зовсім не важко. Часом буває трохи обідно за тих людей, коли вони щиро вірять що ти поведешся на їхній мегарозвод, а ти такий хитрожопий містер залишив їх ні з чим.

Щоб не бути обдуреним просто уважно рахуйте гроші, коли домовляєтесь, чітко формулюйте вимоги. Перепитуйте по 10 раз, щоб вияснити всі “приховані комісії”, і саме основне, давайте водіям гроші за проїзд тільки по приїзді в кінцевий пункт.

Чайхана в Фанських горах.

Мова

Таджики говорять на фарсі, або котромусь з її діалектів. Тому, хто був в Ірані, чи Афганістані, можете пригадати декілька слів.

Чоловіча частина населення в тій чи іншій мірі розуміє російську мову. В Памірських гесхаусах теоретично мали б розуміти пару слів англійською.

Куди їхати

Душанбе. В столиці по великому рахунку нічого цікавого нема, але скоріш за все відвідати її всеодно доведеться, як великий транспортний вузол. Для огляду достатньо 1-2 дні. Можна пройтись по центру, глянути на пафосні будівлі кількох головних вулиць. І все, зрештою архітектура – не те, заради чого їдуть в Таджикистан.

Стріт арт. Фото Андрій Даниловський.

Єдине, по справжньому варте уваги місце в Душанбе – чайхана “Рохат”. Зайдіть, замовте лагман і зелений чай з лимоном і медом. Лагман там мабуть найкращий в Таджикистані. Поки будете їхати через Памірський тракт, не раз куштуватимете лагман, але в порівнянні з Рохатівським, буде явно не то. Хороший лагман буде не раніше ніж доберетесь до Оша.

Якщо хтось таки забреде в “Рохат”, запитайте з чого точно вони роблять зелений чай з медом і лимоном, потім перекажете мені. Методом КЕП-а відтворити не вдалось.

Народні гуляння на честь нашого візиту. Фото Андрій Даниловський.

Фанські гори. В кількох годинах їзди від Душанбе. Цікаві в основному альпіністам. Для інших мандрівників – відносно легко доступна локація не зіпсована туристами та іншими благами цивілізації. Можна доїхати по основній трасі до міста Айні, і далі просто піти пішки на право або на ліво через навколишні села.

В гостях у місцевого олігарха. Фанські гори.

Нас покусала куріпка (в ящику). Фото Андрій Даниловський.

Памір. Більшість туристичного трафіку валить туди. Не дивуйтесь якщо десь посеред нічого зустрінете фріків на велосипедах.

Десь між Мургабом і Ошем.

Оптимальний варіант добирання: сісти на джипотаксі Душанбе – Хорог, потім Хорог – Мургаб, і нарешті Мургаб – Ош. З зупинками по кілька днів в Хорозі і Мургабі.

Памірська Гостинність.

Хорог – “столиця” Паміру. Досить спокійне місто на самому кордоні з Афганістаном (є афганське консульство, що без проблем видає візи за $50). Хорог зручна точка для дослідження навколишніх сіл. Від міста радіально розходяться декілька доріг з досить непоганим транспортним сполученням. Можна зранку кудись заїхати, на вечір вернутися. Можна проїхатись вздовж кордону, подивитись на Афганські села метрів за 200 від себе.

Мургаб – село посеред гірської пустелі на висоті 3600 м. До найближчого великого міста 300 ким в один бік і 400 в інший. Є сенс зупинитися на пару днів, подивитись як в таких умовах живуть люди. Хардкор і етнографія в одном флаконє! Якщо нікуди не спішити, відносно безпроблемно можна знайти транспорт як на Хорог так і на Ош.

Класичний мургабський пейзаж.

Конклужн

Безумовно їхати в Таджикистан є сенс. Попри всі залишки совка, країна досить цікава, як в природньому так і в етнографічному плані. Правда добратись туди не просто і не дешево.