Ош Киргизстан

В сумі провів в Оші мало не тиждень часу, було би гріх про нього не написати, тим більше що це моє мабуть улюблене місто в Середній Азії.

Вперше приїхав в Ош восени 2011, коли їхав з Таждикистану через Узбекистан і Киргизію в Казахстан. Та поїздка виявилась до певної міри знакова, я якось плавно з”їхав з автостопу на громадський транспорт. Замість того, щоб цілий день торчати на трасі, ковтати пилюку і гнати гнати гнати, почав зупинятися в містах, котрі мені сподобалися, по декілька днів.

Перетин кордону

Ош знаходиться в Ферганській долині, на границі з Узбекистаном. Власне з того боку якраз я рухався, під час перших відвідин міста. Погран перехід називається Достик/Достлук, в перекладі означає “дружба”. Назва досить символічна, особливо після подій липня 2010 року. До липневих заварух трафік на переході був досить значний. В місті було багато узбеків, та й товари на базар з Узбекистану гнали мабуть. По обидва боки від переходу було багато канторів, кафешок та іншої прикордонної атрибутики, зараз то все стоїть покинуте, через кордон ніхто не ходить, нема кому шо продавати.

Прикордонник в”яло спробував мене розвести. Я прикинувся шо не розумію його натяків. Під кінець він прямим текстом спитав, чи не буде в мене на пиво для киргизьких прикордонників. Але задовольнився відмовою, на тому й розійшлись.

Якщо їхати зі сторони Паміру, то доведеться перетинати кордон через перевал Кизил Арт з однойменним переходом. Там все простіше, нам навіть з машини не довелось виходити.

Де поселитися

Перше, шо робиш по приїзді, канєшноже шукаєш житло. LP повідомила про наявність завєдєнія під назвою “Ош Гестхаус”. На ділі то виявилась трикімнатна квартира в хрущовці. Так сі стало, шо контора сія була першою в списку LP, тому весь містерсько-бекпекерський трафік валив туди. Трафіку того хоч і не багато, але для хрущовки вистачало.

По причині відсутності місць, мене перенаправили в Тадж Махал, “бізнес центр” який тримали індуси. То вже виявився нормальний готель з дорміторієм за $6. Для мене ще й знижку зробили, жив за $4.

Біля Тадж Махалу є мечеть, пам”ятник “миру мир”, декілька уйгурських вуличних ресторанчиків, і канєшноже базар. То є великий плюс, таяк, крім як ходити по базару, робити в місті більше особо нема чого. Собсно як і майже вся Азія, Ош по суті один великий базар.

Безпорядки в Оші в липні 2010 року.

Базар кажуть був колись найбільшим в Середній Азії. Знову ж  таки до подій 2010 року.

Базар уже нє торт.

Що ж сталось в 2010 році? Якщо в двох словах, весною 2010 в Киргизії відбулась чергова (друга за 5 років) революція, скинули президента Бакієва. Бакієв в свою чергу був з місцевих, і поставив в Оші купу своїх чиновників, азія, клани і всьо таке. Само собою місцевим регіоналам бюрократам то всьо не дуже подобалось, посуватись особо ніхто не хотів. Як там і що варилось в тому котлі, я так до кінця і не зрозумів. Але дійшло до того, що узбеки підтримували новий уряд і чинили опір друганам Бакієва, здебільшого киргизам. Після кількох провокацій “праведний гнів” обернувся проти узбеків, і їх добряче потовкли. Загинуло 450 людей, кілька тисяч поранено, порядка сотні тисяч виїхало з країни, співвідношення жертв киргизи/узбеки мені наразі не відомо.

Місцеві киргизи виправдовують свої дії, як опір узбекам, які захопили весь місцевий бізнес і не давали можливості працювати киргизам. Не будемо залазити в місцеві конфлікти, ще замало часу пройшло, щоб можна було чітко що небудь сказати.

Узбеки продають залишки свого бізнесу.

Чим зайнятися

Ош не погана точка для релаксу після памірського хардкору. Тут тепліше, більше продуктів, менші ціни ітд. В той час коли в Мургабі падає сніг, в Оші можна ходити в шортах. Ну і від”їстися після Паміру теж можна.

Тоді як в забігайлівках Хорогу чи Мургабу подають лагман з макаронів, тут його роблять зі справжньої власноруч приготованої лапші. Кажуть в расово правильному лагмані лапша – одна суцільна неперервна макаронина, не перевіряв. Ще тут 100500 видів шашликів і кебабів, які приправляють оцтовим соусом. Я одного разу так ними об”ївся, аж ми зле стало.

фото Андрія Даниловського

Так готують лагман в уйгурській харчевні.

Ну і пиво. Після досить посереднього пива в Душанбе, і Балтики 7 на Памірі, тут просто пивний рай. В киргизів декілька достойних сортів місцевого пива. Раджу звернути увагу на “Арпа”. Місцеві надають перевагу “Наше/Шахтерское”.

Киргизи пити не дуже вміють, п”яніють досить швидко. По моєму така реакція на алкоголь притаманна багатьом азійським народам. Буває, в пориві любові до всього світу, може пристати підвипивший пролетарій. Але все досить спокійно і не агресивно, його як правило забирають місцеві, щоб не мішав гостям.

Правда є в тому гедоністичному раю один мінус. Офіціанти, за невеликим виключенням, намагаються тебе обрахувати, навіть місцевих. Про це всі добре знають. Кажуть в деяких забігайлівках навіть висять відповідні таблички з застереженнями. Тому не зайвим буде самостійно перерахувати суму. В деяких харчевнях в суму офіційно вписують порядка $0.10-0.20 за “сервіс”.

фото Андрія Даниловського

Серед торгових точок з продуктами, майже в кожному магазині, ви побачите білі сирні кульки – куртап, ми називали то “козячі роли”. Киргизи його обожнюють, їдять майже зі всім чим хочеш. Словом спробуйте, потім розкажете свої враження.

Про базар

Як не складно здогадатись, більшість базару являє собою збірку всього чого не хочеш, що виробляється в Китаї. Але наші вузькоокі друзі, ще не встигли поглинути всього в повній мірі, туті ще залишилось декілька цілком автентичних локацій. А саме, вулиці з ковалями, бляхарями столярами та ринок тварин ітд.

Мені найбільше подобалось гуляти поміж ковалями. Можна побачити повний цикл виробництва різного приладдя. Ножі, мотики, серпи, підковт, завіси, любе і різне.

Народ в більшості своїй там позитивний і відкритий, добре реагують на фотокамеру, всіх тягне поговорити, згадують хто в Україні служив, в кого друг з Білої церкви ітд.

Пан майстер просив передати привіт своєму другові, який у Львові на базарі плов продає. Зустрінете, передайте вітання від коваля з Оша.

Крім китайських товарів є ще живі китайці. Вони відкрили торговий центр ВНЕЗАПНО “Пекін”. Вопшемто таке саме зборище китайського барахла. Єдиний плюс магазин расових китайських непонятних продуктів. Крім того, що теоретично можна здогадатися як їсти, є стаф, який на смак як мінімум мав би бути не тривіальний. Якісь зацвилі яйця, непонятно які морепродукти, і “кукурузные конфеты со вкусом говядины”, що воно таке, я так і не зрозумів, їсти теж не ризикнув. Ще від того ТЦ відправляються автобуси в Китай, мабуть в Урумчі, не уточняв.

М”ясний відділ на базарі, ще один оплот сюрреалізму посеред сірої середньоазійської буденності. Одного разу ми проходились повз ті м”ясні ряди, нашу увагу привернув здоровенний кусок м”яса, що скакав по м”ясному прилавку.

Підійшовши ближче, ми побачили, що то продавщиця надувала через трахею легені, коров”ячі мабуть, від чого вони досить жваво рухались. Жодного логічного пояснення, навіщо це робити в нашу голову так і не прийшло. Вирішили що то продавець рекламувала товар перед покупцем.

Гіпотетичний діалог між ними міг виглядати так:
– Слава Ісу. Пані а у вас добрі легені?
– Навіки слава! Та во дивіться, файні, свіженькі.
– А, а не дзюраві?
– Та бігме не дзюраві, во дивіться, зара надую.
– А сильно можна надути? Який тиск витримують, скільки атмосфер?
ітд…

Ще цікавий кусок базару, там де продають різне старе залізо. Цікавий в першу чергу асортиментом не зрозуміли речей.

Людей там мало, продавці щоб не було скучно грають нарди або більярд.

Ще декілька базарних сценок.

фото Андрія Даниловського.

Цими штампами наносять узори на хліб. Див верхнє фото.

Відділ алкоголю. Біг Бразерс а вочінг ю.

Національні ножі

Вопшемто, чого мене взагалі до тих ковалів потягнуло. Хотів купити собі азіатський ніж. Ну вигнутий такий, красивий, знаєте. Думав, в ковалів того добра навалом має бути. Але як виявилось, їх роблять мало. Майже зразу все забирають перекупщики. Штука не особо ходова, береться в основному на подарунки. В побуті давно вже користуються китайським ширпотребом.

Відкрито таких речей ніхто особо не продає і не афішує, так з-під прилавку. Але якщо запитати, тебе швидко відведуть до потрібних людей, і перед тобою на прилавок викладуть 20-30 штук любого і різного. Від маленьких, до справжніх тесаків.

Специфіка ручного виготовлення призводить до того, що не існує двох однакових ножів. Ножі виготовлені одним майстром, з однакових матеріалів, в одній партії будуть різними. В того лезо по інакшому загнуте, в того ручка інакша ітд. Тому, якщо брати щось для себе, треба перепробувати кожен, що краще ляже в руку.

Матеріали леза ресори, або обойми підшипників. З ресори кажуть ніж більш пружній, з обойми гостріший, але крихкий. Матеріал ручок кості, ріг, в самих фігових оргскло. Ціни цілком прийнятні $10 за більш менш хороший ніж, $30 за цілком достойний, оздоблений всім чим хочеш тесак.

За 2 рази що був в Оші, в сумі купив 5 ножів, 1 собі, решта на сувеніри. Раз купував в коваля, раз в перекупщика.

Першого разу брав для себе, суто з утилітарною метою, так в Карпатах сало різати, тому взяв невеликий з роговою ручкою (якась корова походу). В принципі досить гідний варіант за свої гроші.

Іншого разу набрав декілька більш серйозних екземплярів на подарунки. То вже були тесаки побільше, боявся що можуть придертися митники, тому на базарі мені виписали довідку: “нож национальный сувенирный”. Ні в митників, ні в кого не будь іншого жодного інтересу до сабжу не виникло. Один раз тільки поцікавились, чи братиму я ножі в кабіну літака.

Транспорт

Біля ТЦ Пекін трохи збоку є авто/таксо парк, з маршрутками на всі напрямки. Є як власне самі маршрутки так і шаред таксі. Йдуть по мірі наповнення, як правило зранку. Графік, та й сам факт рейсу тут поняття не чітке, рейс може бути, а може й не бути, зрештою як і всюди в Азії. Тому щоб не було облому краще підійти уточнити напередодні.

Транспорт на Мургаб/Хорог теж мав би існувати. Нюанс в тому, що возять, як правило не таксисти, а таджицькі торгаші, що вертаються з товаром додому. Не впевнений, що вони сидять в автопарку чекають пасажирів. Тому є сенс попитати на базарі. Думаю знайдете таких без проблем. Ми їхали з таким хлопакою з Мургабу в Ош, логічно було б припустити, що рано чи пізно вони поїдуть з товаром назад, і в машині знайдеться місце для пасажира.

Більшість містерів про це не здогадуються, і їдуть на Памір в персональних джипах. Якщо хочете так само, питайте в Тадж Махалі, чи Ош Гестхаусі, в них є контакти таксистів – містеровозів. Але будьте готові, що вам заломають $300-400. Про транспортний калькулятор вже якось писав.

В місті є аеропорт, котрий крім дальніх рейсів породжує кілька літаків в день на Бішкек. В залежності від перевізника квиток до столиці коштуватиме $40-60 (в два рази дорожче ніж маршрутка). Переліт має свої плюси. По перше, летіти півтори години, замість того щоб трястись в маршрутці весь день. По друге, є можливість політати на старих радянських літаках, які вже майже повністю зняли з експлуатації, то особисто для мене плюс, не знаю як там для кого. Ну і саме основне, можливість побачити з висоти гори. То вам не що небудь, а семитисячники, таке хоча б раз в житті варто побачити. Правда тут, як повезе з погодою, якщо будуть хмари, накриються всі гори мідним тазіком.

Апогей

Якщо стиснути всю Середню Азію до масштабів одного міста, вийде Ош. Тому, якщо хочете ознайомитись з регіоном, але нема можливості зависнути тут на 2 місяці, то вам сюди.