Памір. Памірський тракт (Памірське шоссе).

В 30-хх роках 20-го століття, радянська влада, за допомогою роти красноармєйцев і туєвої кучі динаміту прорубала дорогу довжиною 1200км в горах, з”єднавши між собою Душанбе і Ош. Дорога отримала назву Памірський тракт (на картах шосе М41). Так почалася сучасна історія Паміру.

Існує версія, що дорога починається в Мазарі Шаріфі.

Памірське шосе – по суті основний туристичний об”єкт Таджикистану (підозрюю, що не всі знають, що Памір частина Таджикистану). Тим не менше з багатьох причин попасти туди не так просто.

За чим туди їхати? Та всього по троху. Гори, часом просто нереальні пейзажі, люди не зіпсовані туристами, та й близькість Афганістану додає певний, так би мовити присмак екстріму.

Ісмаілізм

Памір сильно відрізняється від решта країни, і підстав для того є багато. В першу чергу релігія.

Памірці – Ісмаіліти. Ісмаілізм, така собі гаряча суміш язичництва, зороастризму та ісламу. Порядки в ісмаілітів дещо інакші ніж в мусульман, вони вживають алкоголь, співають на своїх зібраннях, іхні храми – мазарати, по суті якісь язичницькі капища з черепами тварин та іншою атрибутикою. Не дивно, що решта мусульман вважає їх невірними.

фото Андрія Даниловського

В середині одного з мазаратів.

Ага-хан – духовний лідер ісмаілітів, іранський принц, випускник Гарварду, за сумісництвом, один з найбагатших людей (чи то світу, чи то регіону не пам”ятаю), кажуть власник торгової марки Мальборо. Заснував “фонд розвитку Ага-хана”, одну з найбільших приватних благодійних організацій.

Памірці люблять Ага-хана, і є за що. Під час громадянської війни в Таджикистані, він організував поставки продовольства і медикаментів. Після війни збудував в Хорозі університет, і ще багато чого.

До Ага-хана, Памір отримував багато допомоги і від радянської влади. Як прикордонний, регіон вважався пріоритетним. Школи, дороги, поставки продовольства ітд. Як результат, памірці більш освічені та розумні, ніж їх колєги таджики, як мінімум краще знають російську мову.

Героїн

Цей розділ я мав би назвати “економіка”, але не все так просто. Древня таджикська приказка каже: “Ленинабад правит, Куляб охраняет, Каратегин торгует, а Памир танцует”. Словом в клановій структурі країни, для Паміру жодної важливої ніші не виділили. Це вилилось, і до тепер виливається, у взаємну неприязнь між памірцями і таджиками. Кажуть, під час громадянської війни в Таджикистані в 90-хх, розстрілювали за памірську прописку в паспорті. Памірці в свою чергу і дотепер час від часу розстрілюють ментів, яких їм присилають зі столиці.

На даний момент, Памір не виробляє по суті нічого. Основу локальної економіки складають гроші прислані гастарбайтерами з Москви, та афганський героїн.

Дехто складає гроші на квиток до Москви, а в кого зв”язків побільше, живе з контрабанди героїну. Основний маршрут наркотрафіку є Афганістан – Хорог – Ош – Алма Ата, далі в Росію. Якщо побачите дорогу машину в Хорозі, майте на увазі, скоріш за все це хтось з місцевих наркобаронів.

Перевезти “товар” через границю з Афганістаном проблем не представляє. Афганістан і Таджикистан розділяє ріка Пяндж, метрів 50 шириною, не більше. Є звичайно прикордонники і наркоконтроль, але скоріш за все вони в долі.

Восени 2012 в Хорозі була заваруха, розстріляли когось з міліцейського начальства. Організатором виявився однин з начальників прикордонників, причетний до контрабанди наркотиків.

Як виникне бажання вмазатись, запитайте місцевих в Хорозі. Думаю проб”ють без проблем. Кажуть, туристи час від часу просять принести їм героїн. Ми не питали.

Транспорт

Попасти на Памір не так то просто, з багатьох причин. Перша перешкода на шляху до Паміру – бюрократія. Потрібно мати таджикську реєстрацію і пропуск на Памір (офіційно пропуск в Горно Бадахшанскую Автономную Область ГБАО). Як ми отримали таджицьку реєстрацію, вже писав.

Транспорт теж проблема ще та. Ми хотіли підсісти в машину на пів дороги, частину проїхати, частину пройти. В результаті добу стояли на трасі під Кулябом, так нічого і не зловили. Завершилось тим, що вертались 250 км назад в Душанбе, і їхали звідти.

Проблема в тому, що трафік є тільки між великими містами. Не можна вийти десь в проміжному селі, погуляти, і зловити машину далі. Тому в основному доводиться рухатися так: Душанбе – Хорог, Хорог – Мургаб, Мургаб – Ош. Зупинки в проміжних точках, хіба для того щоб поїсти, або зробити пару фото, якщо водію не влом буде зупинятись.

Ціни на транспорт в травні 2012.

Підказка: з Душанбе краще виїхати під вечір. Вночі проїхатись по умовно рівнинній частині Таджикистану, і на ранок в”їхати на Памір. Так ви не пропустите все найцікавіше, і матимете можливість бачити всі краєвиди.

Відносно хороший трафік лише між Хорогом та Душанбе. Машини йдуть по мірі заповнення пасажирами, і чекати доки назбирається людей доведеться не більше 2-3 годин, це взагалі нічого по місцевих мірках.

З Хорога на Мургаб, та з Мургаба на Ош, не виключений варіант, що чекати заповнення машини доведеться більше доби. Хороший варіант, піти на точку де тусуються водії, розпитатися хто коли їде, і “забити” собі місця. Коли назбирається повна машина, водій заїде за вами прямо під хату. Скоріш за все попросять лишити невеликий завдаток в якості гарантії, сума варіабельна, зазвичай не більше 10-15% вартості проїзду. Не хочеш чекати, плати за всю машину.

По дорозі, водій може завезти до себе додому, накормити.

Логіка ціноутворення місцевих водіїв не завжди може бути зрозумілою. Трапляються парадокси. Одного разу ми зустрілись з французами, які їхали з Мургаба в Ош, і їм треба було перетнути кордон того ж дня. Місцеві злупили з них під $300, при нормальній вартості в околі $180 за всю машину. Пояснення: нема пасажирів.

Ми, в свою чергу, платили по $30 з людини, їхали троє в машині, і водії мало не бились за те щоб нас везти, завдаток переходив декілька раз від одного водія до іншого. Пояснення: нема пасажирів.

фото Андрія Даниловського

Десь між Хорогом і Мургабом.

Їдальня на котрійсь з місцевих автобаз.

Велосипедисти

Памір популярний веломаршрут серед європейських велотуристів. Самі круті хардкорщики їдуть з Європи в південно східну Азію через Памір. В неспішному темпі така подорож може займати до двох років.

Матрасники прилітають в Душанбе і крутять педалі звітамти.

Самі ліниві після Душанбе завозять ровер до Хорога і їдуть звіти. В принципі логічно, дорога далі рівна, підйоми в основному не круті.

фото Андрія Даниловського

Французький велофрік.

Перепад висот по трасі М41.

Буржуйський туризм.

Деякі контори в Душанбе пропонують тури олінклудед для містерів. Вас 10-14 днів возять з комфортом  на Лендкрузері по Паміру. Хайлайтів ви побачите може і чуть більше, але єдині місцеві з якими доведеться спілкуватись скоріш за все буде гід і водій (не виключено що в одній особі). Вартує дане задоволення $3000-4000 за машину, як домовитесь. Вибрати такий тур допоможе форум Lonely Planet.

Безпека

Максимум, що може статися, вас обрахують в магазині. В нас проблем жодного разу не було.

Де ночувати

По всьому Паміру є достатня кількість гестхаусів по $7-10 за місце. Майже в кожному селі, а в деяких навіть по декілька штук. Підозрюю, що частину того, що для місцевих є чайханою за копійки, для туристів подається як гестхаус з дещо іншим порядком цін.

Що їсти

Шурпо – суп з баранини. В тарілці одна кістка зі шматками м”яса, пів картоплини, пів морквини і баранячий бульйон. Не дуже смачна штука як на мене.

Лагман – лапша з овочево-м”ясною заправкою. Насправді дуже смачна штука. Але то залежить на якого повара попадеш, в придорожніх кафешках замість расово правильної домашньої лапші часом дають макарони. Найкращий лагман  в чайхані Рохат в Душанбе, і в уйгурських забігайлівках в Оші.

Самса, Самси, Самоса, Самбусай – пиріжок з м”ясом і цибулею зготований в тандирній печі.

Манти – здоровенні пельмені з м”яса і цибулі приготовані на пару. Є не всюди.

Дані страви характерні не тільки для памірської, але і для середньо азійської кухні в цілому. До того всього, на Памірі можна скуштувати риби з місцевих гірських озер, або попити соленого молочного чаю з топленим кутасовим маслом.

Котрийсь з місцевих базарів.

Що дивитись

Афганський кордон.

Думаю значний відсоток туристів приваблює саме це. Частина Памірського Шоссе проходить вздовж кордону між Афганістаном та Таджикистаном по річці Пянж. Вздовж річки Пяндж майже суцільна лінійка афганських сіл. Річка досить вузька, кажуть в деяких місцях можна перейти по каміннях не замочивши ніг. Відстань до будинків на афганському боці метрів 100-150. Все видно як на долоні, класика жанру, бородаті мужики, шапки масудки, ослики ітд.

фото Андрія Даниловського

Річка Пяндж, протилежний берег вже Афганістан.

фото Андрія Даниловського

Афганський Кишлак на іншому березі Пянджу.

Афган Базар.

В деяких місцях через Пяндж перекинуті мости (Калайкумб, Ішкашим, ітд.). Раз в тиждень коло тих мостів відбувається афгансько-таджикський базар. На кожному мості в свій день. Місцеві торгують хто чим. Щоб потрапити на базар, іноземцям потрібно залишити паспорт прикордонникам, які охороняють мости, на виході паспорт повертають. Місцеві проходять без документів.

Хорог

Столиця ГБАО, транспортний вузол. Достатньо багато як локального так і дальнього транспорту. Є декілька цікавих, як на мене, депресивних спальних районів.

фото Андрія Даниловського

Вид на Хорог.

Місцеві люблять футбол. Якщо пощастить, попадете на матч локального чемпіонату. Пристрасті там киплять ще ті.  Нам випала можливість спостерігати півфінальний матч між командами Тірчід і Колхозєнь.

Переможця визначили за серією післяматчевих пенальті.

Суддя наносить розмітку перед пенальті.

Класичний діалог біля стадіону того дня:

– Ви на довго до нас приїхали?

– Завтра їдемо далі.

– Як? Після завтра ж фінал?!

Молоде покоління футболістів.

Таяк продукти в Хорог (та і взагалі на Памір) везуть або з Ошу, або з Кулябу, то вони дорогі, і їх мало. В Хорозі наприклад з пива одна Балтика. Такшо любителі пива мусять терпіти до Ошу, в киргизів є пару хороших сортів (Арпа!!!).

Гармчашма

Гарячі джерела, чимось схоже на Памуккале в Туреччині, тільки масштаб не той, щось типу курорт для місцевих мажорів. Є декілька готелів з шаленими цінами.

фото Андрія Даниловського

Власне самі джерела.

фото Андрія Даниловського

Вхід/вихід з Гармчашми.

Озеро Сарез

Озеро утворилось в наслідок землетрусу. Дамба на якій тримається озеро вважається не стабільною. Одного дня її може прорвати. Туристів туди особо не пускають, для відвідин потрібен додатковий перміт.

Озеро Караколь

Озеро в високогірній частині Паміру. Між Мургабом і Ошем. Будете через нього проїжжати по дорозі на Ош.

фото Андрія Даниловського

Озеро Караколь.

Мургаб

Мабуть саме красиве і вражаюче місце на Памірі. Місто посеред гірської пустелі. Розташоване в долині, де практично нічого не росте, оточене горами по периметру. Хороша локація для зйомок постапокаліптичного фільму. Виконувало роль військового блокпоста ще за часів Російської Імперії. Населення в основному киргизи. В околі Мургабу є декілька локацій для трекінгу. Тут варто провести декілька днів.

Класична мургабський лук.

фото Андрія Даниловського

фото Андрія Даниловського

Мургабські киргизи.

фото Андрія Даниловського

Мургаб вид зверху.

Місто на висоті 3600, тому тут цілком може проявитись недостача кисню (гірська хвороба) з непривички. Французи котрих ми зустріли, весь день сиділи дома, казали що в них гірська хвороба. Двоє з нас цілком спокійно ходило по місту, правда дуже швидко змучувались, коли доводилось йти в гору. Третій колєга, який місяць перед тим катався на лижах на висоті 3+ і спокійно бігав по околицях.

Місцеві кажуть, що зимою тут за -50, в травні, коли в Душанбе вже було досить жарко, тут було -7.

Хати там дещо відрізняються від класичних памірських. Як в тій хаті можна пережити -50, я так і не поняв.

Місцевий базар.

Залізобетонна юрта в Таджикистані – взаємне проникнення культур і цивілізацій.

Юрта, в якій торгують молоком.

Місцева фауна крім традиційних кіз та овець представлена кутасами. Кутас, він же як, може витримувати тутешні морози. Правда кажуть, бувають такі зими, що і кутаси мерзнуть.

фото Андрія Даниловського

Кутас.

фото Андрія Даниловського

Гори на фоні кутасів.

Ще місцевої фауни.

З розвагами ту тне густо, хіба волейбол.

І більярд.

Памір не Афганістан, і не Ірак, але вражень тут можна отримати не менше. Тому, маю надію, ви ні секунди не сумнівалися їхати сюди, чи ні.