Середній піший маршрут по Високих Татрах, це як правило 8-9 ходових годин в хорошому темпі. Про скельні маршрути взагалі мовчу, там і 10-12 годин не рідкість. А куди податись, якщо хочеться пройти якийсь коротенький красивий маршрут? Національний парк Словацький Рай приходить на допомогу :)
В північній частині парку Словацький Рай є два відомі маршрути: Суха Бєла і над Горнадом, обидва вони починаються в селі Подлєсок. Приїхали сюди ми вже після 16:00, що досить пізно за місцевими мірками. Ніяк не могли знайти де оплатити стоянку авто, і купити квиток в Словацький Рай. Будка на в’їзді до паркінгу була порожньою, черги за квитками теж ніде не було. Зі свого попереднього візиту, я точно пам’ятав, що ці послуги платні. Можна було просто піти собі на маршрут, але то Європа, знаючи, що за незнання якогось не очевидного для нас правила можна зловити серйозний штраф, вирішили, що краще таки розібратись. Врешті в інформаційному центрі парку нам пояснили, що якщо на початку маршруту в будці сидітиме білетер, заплатите йому, якщо ж його не буде, рахуйте що вам пощастило.
Само-собою касира на місці не було, і ми зекономили 3 євро на 2х.
Чому не було жодного контролю? Мені видається, суть питання в тому, що словаки порівняно з нами жайворонки. 6-7 ранку тут вже кипить життя і є корки на дорогах. Натомість під вечір вулиці порожні, і навіть світло мало де світиться. Зустріти в такий час можна хіба циган. Разючий контраст виходить, коли перетинаєш кордон Словаччини з Україною десь о 16-17 год, словацькі міста вже безлюдні, а у наших люди гуляють до пізньої ночі.
Перший кілометр шляху проходить повз кілька великих готелів ще часів соціалістичної Чехословаччини. У Високих Татрах теж досить багато таких артефактів минулої ери. Усі вони працюють, підтримуються в гарному стані, і на відсутність клієнтів явно не скаржаться. Це сильно контрастує з нашими Карпатами, де 90% старих баз відпочинку в кращому випадку законсервовано і тихенько гниє, а найчастіше просто розтягнуто на будматеріали. У словаків мабуть теж були важкі часи, але для мене залишається загадкою, як їм вдалося все зберегти.
Весь маршрут “над Горнадом” несподівано пролягає вздовж річки Горнад.
Горнад тече вздовж північної межі парку Словацький Рай, далі вибирається на рівнини. В місті Спішська Нова Весь, де ми орендували житло, Горнад тік буквально у нас за вікном.
Спочатку маршрут виглядає як звичайна прогулянка вздовж річки, але вже за кілька хвилин стає цікавіше.
З одного й другого боку від річки виростають скелі, іноді по кілька десятків метрів заввишки. Над водою прокладені доріжки з перилами.
Феррата Кісель, що розташована тут же в парку, подекуди виглядає так само, але там потрібно страхуватися за допомогою скелелазної системи і відтяжок. Тут же ж нічого такого не треба. Цікаво, за яким критерієм вирішували, що буде віаферратою, а що пішохідним маршрутом? Зрештою, якщо не боїшся висоти і довіряєш своїм рукам, то все цілком безпечно.
Поза тим Горнад хоч і мальовнича, але цілком звичайна гірська річка.
Востаннє бачив дзвіночки у Карпатах, ще коли був зовсім малим. Не знаю, чи то вони зникли, чи я не попадаю в сезон?…
Дорогою все ніяк не покидала думка, чого такого не зроблять у нас? Враховуючи бум внутрішнього туризму останніх кількох років, аналогічний маршрут був би популярним. В даному маршруті, та й зрештою у всьому Словацькому раю немає нічого такого, чого немає в українських Карпатах. Всього-на-всього впорядкування маршрутів та маркування стежок. Задача підйомна навіть на рівні сільського лісництва.
Згодом згадав, що в деяких наших парках і лісництвах таки є “екологічні стежки”, чи як воно правильно називається, але про них майже ніхто не знає.
Ланова лавка – міст приблизно на середині маршруту. Тут стежина роздвоюється одна йде далі вздовж річки, інша повертає на Кляшторіско – руїни не то монастиря, не то замку. Дорогою до Кляшторіска ще має бути невеличка печера і водоспад.
Дорогою треба буде перейти кілька мостів, ідучи то по правому березі Горнаду, то по лівому. Значна частина берегів дуже стрімка, тому штучні точки опори зустрічатимуться часто.
Летановський млин – точка завершення маршруту. Млина ми тут так і не знайшли, можливо це суто історична назва місцевості. Натомість знайшли кілька хат перероблених під готельчики та кафешку. Само собою, в такий пізній за словацькими мірками час, уже нічого не працювало.
Будучи в крайній точці маршруту, постало питання, як краще повертатися назад? Йти тою ж дорогою не хотілося. Вирішили піти верхом через невеличкий хребтик, вздовж Горнаду.
Піти через гору, урізноманітнивши маршрут додавши видових елементів, виявилось надзвичайно хорошою ідеєю. Рекомендую зробити так само.
Ніби не дуже далеко від українських Карпат, а можна знайти рослини, яких у нас ніколи не бачив. Що це за рослина, хто підкаже?
Як і у нас, ліси порізані лініями ЛЕП.
По карті стежка проходить через якусь мікро вершинку, але ми її проскочили і не помітили.
Вигляд на рівнину в протилежній стороні.
Вернулися до Подлєску вже на самому заході сонця.
До авто на парковці так ніхто і не підходив.
Для тих, кому буде цікаво повторити наш маршрут.
Не завжди буває можливість приділити горам цілий день. Іноді просто нема погоди. В таких випадках прогулянка одним з маршрутів Словацького Раю буде ідеальним варіантом!