Якби протягом пандемії можна було їздити в Словаччину, весь світовий локдаун пройшов би повз мене не поміченим. Ви не уявляєте, на скільки мені бракувало словацьких гір. Проте, за майже два роки без Словаччини було вдосталь часу, щоб затерти до дір кожен квадратний сантиметр карти, і скласти собі список з маршрутів, куди ще не ходив.
Перший в списку маршрут: від Штрбського Плеса до водоспаду Скок, і через перевал Бистра Лавка назад, попутно з відвідинами десяти озер.
Залишаємо авто на “секретній парковці” біля Штрбського Плеса. В Словаччині припаркувати авто не так просто. Будь-де машину не залишиш, в переважній більшості місць стоянка заборонена, поліція з евакуаторами і блокуванням коліс теж не дрімає. А платити до 10 євро за день парковки якось жаба дусить. Тому й доводиться шукати такі “секретні точки”. Але не ми одні такі хитрі… Враховуючи, що прокидаються словаки сильно раніше за нас, о 8 ранку безкоштовні паркомісця можуть бути вже зайняті, тому треба “рухати булками”.
Перше, що ви побачите як вийдете з авто – натовп, натовп, натовп! Ну може не такий як в Польщі біля Морського Ока, але як для Словаччини це натовп! З чим це пов’язано? Ну по перше, в Словаччині є культура сімейного відпочинку на природі (чого і нам бажаю в таких же масштабах). Від дитини, що тільки навчилася ходити, до пенсіонерів, всі йдуть в гори! І це прекрасно! По друге, Штрбське Плесо – початкова точка багатьох популярних маршрутів, Копровський Штит, Кривань, Риси, Татранська Магістраль, водоспад Скок в кінці-кінців. До речі, Скок видно прямо з Штрбського Плеса.
Увагу привернула Veza Snow, на гугл картах позначена як Tatras Tower – 50-ти метровий оглядовий майданчик. 2 роки тому його ще не було. Не знаю, який сенс було будувати таку вежу в горах, де в 10-15 хв ходьби можна побачити все те саме, з більшої висоти, ще й безкоштовно. Але охочих піднятися на верх (пішки) за 13 євро було достатньо, значить задумка авторів вдалася.
Якщо підете у вихідний, перших півтори години доведеться йти паралельно з натовпом. Пенсіонери, батьки з дітьми різного віку ітд. Звик, що в Карпатах зустрічаєш туристів, зрідка випадкових “підкорювачів”, тут же візуально 90% людей не дотичні до гір. Просто звичайні сім’ї на прогулянці.
Думаю десь 60% відвідувачів йде лише до водоспаду, ще 30% до озера над ним. Вище піднімаються одиниці.
Ось і сам водоспад Скок. Перепад води приблизно 25-30 метрів. На скільки пригадую, це напевно найбільший водоспад в Татрах.
Найефектніше водоспад виглядає в червні, коли у верхніх долинах активно тануть сніги. Кажуть, в роки коли були найбільш рясні опади, потік води був настільки сильним, що перевертав великі каміння.
Той же Скок з вищого ракурсу. По словацьки водоспад – “водопад”, але на місцевому діалекті, тут всі водоспади називають скок.
У верхній частині водоспаду розташовані гранітні плити. Плити місцями слизькі, тому для безпеки тут натягнуті ланцюги.
З 1 вересня по 15 червня Скок закритий для туристів. Власне через ризик обледеніння гранітних плит.
Бував тут два рази зимою, піднімалися трохи вище водоспаду, але пройти маршрут по колу через перевал Бистре Седло не вдавалося. Надто вже суворі погодні умови були…
Не дуже тут привітні зими…
Не раджу підніматися на Скок зимою без спорядження та відповідної підготовки.
Зверху над водоспадом є озеро, яке несподівано називається – Озеро над Скоком. Є ще маленьке Озерце під Скоком, воно прямо офіційно так озерцем і зветься (Plesko pod Skokom). Ми його пробігли й не помітили дивлячись на Скок який виростав перед нами.
Вже пройшовши трек, подумав, що стільки озер на одному маршруті нам ще не траплялось. Вирішив їх перерахувати. Отже:
- Plesko pod Skokom
- Pleso nad Skokom
Те саме озеро з іншого ракурсу.
За озером над Скоком кількість людей різко зменшується. Далі в гору йдуть одиниці. Проходимо повз кілька дрібних озер:
3. Male Kozie Pleso
4. Nizne Kozie Pleso
Дещо збоку від головної нитки маршруту є ще
5. Vysne Kozie Pleso
Відому українську пісеньку можна адаптувати для нашого маршруту наступним чином: “А за озером озеро…”
6. Capie Pleso
Від Capie Pleso стежка різко бере в гору і починається підйом на перевал. На задньому плані мабуть Nizne Kozie Pleso.
Не назвав би підйом складним. Місцями довелося триматись за скелі руками. Лиш треба бути обережним на каміннях, щоб не наступити, чи потягнути “живий камінь”. І хоч по мірі наближення верхньої точки маршруту йти ставало дедалі важче, краєвиди, що відкривались з кожним метром набору висоти дозволяли забути про втому.
7. Okruhle Pleso
Ще одне озеро, вже сьоме від початку маршруту. Висота наближається до 2000 н.р.м. Серпень місяць, а ще видно сніжники. Тут доволі прохолодно, хоч знизу температура сягає +30. Щось мені підказує, що більшу частину року це озеро сховане під кригою.
На підйомі відкриваються найгарніші на всьому маршруті краєвиди.
Та що тут казати, зрештою, ці пейзажі сміливо можна назвати одними з найкрасивіших у всіх Татрах взагалі.
Останні кілька десятків метрів до перевалу провішані ланцюги. В принципі, я б не назвав ділянку такою, що потребує додаткових точок опори. Так, хіба для заспокоєння тих, хто сумнівається у власних силах. В суху погоду особливої потреби у перилах нема.
Наталя трималася за ланцюги лише для драматичності знимки ;)
Перевал знаходиться на гострому гребні. Площа його мікроскопічна. Навіть місця щоб зупинитись, попити чаю немає. Трохи збоку від перевалу Bysrta Lavka (2300) є ще один – Bystre Sedlo (2314). Їх часто плутають (ну ок, я плутаю). Біля другого перевалу невеличка вершинка Furkotský štít (2403). Ми туди не ходили, але видно було як ідуть інші, виглядало “ходибельно”.
Тільки перелазимо через гребінь, що ми бачимо? Правильно, ще одне озеро!
8. Vysne Wahlenbergovo Pleso
Найбільше з “висотних” озер сьогоднішнього маршруту. Глянувши на нього з перевалу, одразу розумієш, для чого варто було стільки йти і дертися по каміннях.
Вершина справа – Кривань.
Біля озера є кілька гарних великих каменів, щоб перепочити чи з’їсти канапку.
Думаєте озера закінчились? А от і ні! Тримайте ще:
9. Vysne Wahlenbergovo Pleso
10. Soliskove Pleso
Ну все, досить з нас озер, пора в цивілізацію.
Коло вказівника дорога роздвоюється. Одна стежка приведе нас до верхньої станції витягу під Соліском та однойменної хати. Інша стежка збігає вниз до Штрбського Плеса вздовж потічка і ще двох озер (серйозно, та скільки можна?!)
Само собою, ми обрали ту стежку, що веде до хати :) Адже поїхати в Словаччину і не пообідати в котромусь з гірських притулків – рахуй що дурно з’їздив.
Хата під Соліском – не притулок, а лише їдальня. Але кого то цікавить кофола / златий бажант є, галушки / гуляш з кнедлями / капустніца є! Що ще треба для щастя?
Вершинка над хатою – Predné Solisko (2117 м). Простенький оглядовий маршрут. Треба буде піднятись зимою.
Найбільш втомлені останні два з маленьким гаком кілометри можуть спуститись на підйомнику. Не знаю правда, чи можна на верхній станції купити квитки до низу. Але якщо застосувати комунікативні навички, можливо й вийде.
Врешті останнє на сьогодні озеро – Штрбське Плесо.
Для тих, хто зібрався пройти цей маршрут.
За останні кілька років пройшов певно десятка півтора різних пішохідних маршрутів в Татрах. При цьому намагався не повторюватись, щоразу відвідуючи щось нове. Якийсь час намагався відшукати найкращий. Згодом же зрозумів, що вони всі круті, абсолютно найкращого нема. Комусь подобається один тип маршрутів, комусь інший. А щоб зрозуміти, який найкращий для тебе, треба перевірити (всі) на власному досвіді. Тому пробуйте!