Знайомство з Татрами почалась з польського підйому на Риси. Тоді стоячи на вершині, дивлячись в сторону Словаччини, вирішив, що одного дня піднімусь і з іншого боку. Пройшло майже 2 роки, і я тут.
Найвища гора Польщі, в Словаччині лише 17-та. Все ж маршрут на Риси досить популярний, хоча б через те, що будучи на вершині можна одною ногою бути в Польщі, а іншою вже в Словаччині.
Маршрут починається біля озера й однойменного міста Štrbské Pleso, далі по Татранській магістралі йде до наступного озера Popradské pleso, потім до роздоріжжя один поворот якого приведе вас на Копровський Штит, а інший безпосередньо на Риси.
Про Копровський Штит я вже писав, тому почнемо прямо з розвилки.
Підйом по серпантину вздовж річки Żabi Potok. То тут – то там треба переходити через водоспади.
Практично одразу відкриваються краєвиди на хребет Hřeben Bašt.
Десь там фрагмент підйому на Копровський Штит.
Хребет Hřeben Bašt ще називають Satanský hrebeň.
Після доволі нудного серпантину дорога виходить до озер Vel’ke i Malé Žabie pleso Mengusovské.
На мою думку, одні з найкрасивіших озер в Татрах.
Чимось дуже нагадують непальські озера Гокіо.
Невеличкий “технічний етап”. Хороша інфраструктура. Перила, скоби, ланцюги, любе і різне. Так як ціна несправності може бути дуже високою, все підтримується в хорошому стані.
По великому рахунку додаткові точки опори потрібні хіба в кількох моментах на спуску, або в погану погоду.
Новий ракурс на озера. Чим не Гімалаї.
Табличка говорить, що знаменита хата під Рисами вже не далеко.
І отсь воно! Показався найвищий в Карпатах … туалет.
В туалеті є панорамне вікно. Можна сидіти і насолоджуватись пейзажами. Володька протестував.
А ось і сама хата. Нажаль в кінці травня вона була ще закрита. І наші надії на кофолу і словацьке пиво розбились об важкий навісний замок на дверях.
Знак, як би натякає, що маршрут не самий простий.
Туди на підборах мабуть не залізеш.
Але це не Риси, туди дорога значно простіша.
Місцями навіть вимощена камінням. Хоча де не де доводилось трохи лізти.
І от ми на вершині. На горизонті видно характерний силует гори Кривань (2494), та Копровський Штит (справа).
В той момент на Копровський Штит виходила інша половина нашої групи. У нас були рації, і ми постійно підтримували зв”язок. Цікава і дуже помічна штука. Раніше ніколине брав рації в гори. А здалобся, особливо на технічні маршрути.
Рука Володьки недвозначно натякає, що зі сторони Польщі на нас суне якась гидота.
Буквально через кілька хвилин хмарка вже не здавалась такою безобідною.
Хребет що розділяє Польщу й Словаччину. Поки хмара не наважується перейти кордон, черга на пєшому.
Враховуючи, що ми були на найвищій точці і сховатись від грозі не було де, негайно почали спуск вниз.
В той момент на вершині сусідньої гірки побачили групу скелелазів. Ох і не солодко їм тоді довелося. Спускатися в хмарі, і слухати не далекі розкати грому.
Далі наша задача полягала в швидкому спуску, і на фото часу вже не залишилось. Хоч і добре промокли, але цілими й задоволеними спустились донизу. І вже за півтори години пили татранський чай і запивали пивом в хаті на Попрадському плесі.
Трошки технічних деталей.
Ми ночували в Попраді в готелі Satel. Виїхали о 7 ранку, і вже в 9 снідали в хаті біля Попрадського плеса. Від Попрадського плеса до вершини десь 4 години ходу.
До Попрадського плеса веде асфальтова дорога. Від Плеса до розвилки Риси – Копровський Штит хороша стежка. Далі доволі нудний серпантин, що в районі озер переходить у втрамбовані цекоти. Вище озер кілька ділянок з ланцюгами. Нічого особливо складного, в хорошу погоду ланцюги зайві. Далі до вершини кам”яна дорога різної степені роздовбаності.
Висновок:Риси зі словацького боку, простий та видовищний маршрут. Якщо попадете в погоду, наробите багато гарних фото, і отримаєте заряд енергії на багато місяців наперед.