Майже в кожного туриста вдома, лежить льодоруб, кішки, і ще купа альпіністичного заліза. Але використовувати це все в Карпатах в цілому нема де, а руки іноді ой як чешуться. То ж було прийнято рішення їхати в найближчий та найдоступніший варіант Високі Татри в Словаччині.
Ви ж знаєте, краще за гори, бувають тільки гори зимою.
План був такий: зайти в один з гірських притулків і звідси здійснювати вилазки на навколишні вершини. В якості бази був вибраний притулок Téryho chata в Малій Студеній Долині.
В альпінізмі і скелелазіння, я м”яко кажучи новачок, то всю гірську частину вилазки забезпечував мій старий колєга Гор. Я ж лише організував логістику Львів – Попрад і назад.
Гор, як справжній альпініст вигнав нас на маршрут вдосвіта. Прокинутись в 5 ранку задоволення мало, але можна спостерігати такі от картини.
Альпіністи рано виходять на маршрут не тільки заради того, щоб спостерігати світанок в горах. Цьому є як мінімум кілька причин.
По перше, зранку погода більш стабільна. Хмари ітд починаються ближче до обіду.
По друге, за ніч сніг змерзся і краще тримається купи. По обіді розігрітий сонцем він перетворюється на кашу. Як мінімум можна зірватись, а то й підрізати лавинку.
Ну і саме основне, чим раніше вийшов, тим більше світлового дня в запасі. Час може ой як знадобитися в разі непередбачуваних ситуацій.
Словом, сонце ще толком не залило долину, а ми вже вийшли на маршрут.
Якщо так вирядитись в Карпатах, то культурні люди подумають, що ти мажор ІТ-шник позер, а тут це життєво необхідний мінімум.
Літом з цієї ж точки буде видно ще кілька озер. Зараз вони всі вкриті кригою і під снігом.
Всього в Малі Студені Долині озер аж цілих 5.
Вид в сторону долини.
От і наша вершинка. Маршрут пролягав по кулуару до невеличкого перевальчика (видно справа). І кілька сот метрів скельної частини по гребеню.
Ближче до середини підйому небо затягнуло хмарами.
Після виходу на перевал, рішили зв”язатись. Маршрут був не особо складний, але від гріха подалі…
Десь там в хмарах друга по висоті гора Словаччини Ломницький Штит (Lomnický štít 2634).
Вершина (Baranie Rohy 2526). Кажуть назву свою вона отримала за характерну форму, я ж як не приглядався, жодної подібності розібрати не зміг.
Тільки зараз помітив, що петля завелика.
То мам – то там, в розривах хмар можна було розгледіти краєвиди.
Трохи подивились на краєвиди і вниз.
Спуск виявився не такий простий як того хотілося. Довелось робити станцію і поперемінно один одного страхувати.
Місцями всім, на чому ти тримався був льодоруб. Впевнено стояти ногами на пухляку не виходило.
Поки ми ото думали як не ушуршати по снігу в низ, повз нас прямо таки пробігла група місцевих без жодної страховки, лиш з льодовими інструментами. Ми дійшли до висновку, що у них або сталеві Фаберже, або відсутній інстинкт самозбереження…
Словом поки ми спускались, вони встигли піднятись по скелі і спуститись. Обіглали їх лише на не технічній частині. Ну хоч дурі фізичної підготовки у нас більше.
Спустились до сідловини, тут дорога вниз відносно проста і безпечна.
Зійшли з перевалу. Зверху видно як спускаються Словаки.
Скручуємо шнурок, знімаємо з себе залізо і системи, допиваємо залишки чаю.
Швиденько спускаємося до хати в передчутті тепла, гарячої їжі і пива.
А ось власне сам притулок. Téryho chata називається.
Трохи про систему гірських притулків. В Словаччині їх називають “хата”, в Польщі “схроніско”. Це стаціонарні будівлі з опаленням та електрикою. Більшість з них працюють круглий рік. Тут завжди можна поїсти, випити склянку кофоли, пива, чи чого іншого. Також в залежності від хати є або кімнати з нарами, або повноцінні готельні номери де можна заночувати. Теоретично місця треба бронювати, але ми завжди приходили без попередження. Навіть якщо всі спальні місця зайняті, тебе завжди поселять в кухні на підлозі (в половину дешевше ніж на нарах в номері).
Враховуючи, що як словацькі так і польські Татри – це національний парк, і намети ставити тут не можна, то іншого варіанту крім як ночувати в хатах нема.
Геніальний винахід – сушка для черевиків.
Ковток Татранського Чаю одразу по приходу.
Словацьке пиво, і Татранський Чай вже самі по собі – необхідні і достатні умови для того, щоб їхати в Словаччину.
Хто не в курсі, Татранський Чай – міцна фруктово – (ВНЕЗАПНО) – чайна настоянка. Їх є півтора десятка різних видів. Імхо найкраща чорна 52-градусна класика.
Словом, не пив Татранського, рахуй в Татри не їздив. Головне після його вживання фільтрувати дурні ідеї, як то влаштувати п”яний забіг від хати до найближчого міста (пробували, ніжки потім відпадають, і колінка треба нові).
Спитаєте скільки там снігу? От дивіться. Той самий вказівник сфотографований з проміжком 3 місяці. І Володька для масштабу. Щоб ви розуміли, висота Володьки 1,9м.
Другого дня прогнози були не втішні, тож замість того, щоб спробувати піднятися на Ľadový štít (2627) ми вирішили пройти через перевал Priečne sedlo (2352) в сусідню долину.
Маршрут промаркований флюоресцентними прапорцями. Сильно спрощує життя в умовах поганої видимості.
Хата в сусідній Великій Студеній Долині. Тут ми зупинялись хіба щоб випити склянку кофоли. Téryho chata нам сподобалась більше.
Поки пообідали якраз розвиднілось, можна було оглянути навколишні гори.
Спускаємось в низ до цивілізації. Народу тут в рази більше. Маршрут виявився популярнішим ніж до Малої Студеної Долини.
Дорогою траплялося багато замерзлих водопадів і льодолазів на них. Шкода, у нас з льодолазанням не дуже склалося.
Технічно, поїхати в Татри зимою так само просто як літом. Тих самих 6-7 годин дороги на авто. Тільки цього разу ночівля не в кемпінгу, а в хаті, або в готелі.
Навіть якщо ви не збираєтесь вправлятись в альпінізмі, просто похід від хати до хати розбавлений словацьким пивом і татранським чаєм також принесе багато вражень і красивих фотографій.