В 2010-му році я вперше виїхав за межі колишнього СРСР. І моєю першо країною була Сирія. Мені дуже сподобалось, і через якийсь час захотів поїхати на Близький Схід ще раз. Але поступово регіон захоплювала низка подій, що створювали певні незручності для мандрів. Арабська весна, громадянська війна в Сирії ітд ітп. Спокійною була одна лиш Йорданія.
Ще років 10 тому можна було спокійно бродити по самих віддалених кварталах Каїру, Дамаску, чи навіть столиці Ємену – Сані. Зараз же для того, щоб відчути себе героєм “Тисячі й одної ночі” нам залишається хіба Йорданія.
Гора Нево. За легендою, звідси Мойсей показував євреям “землю обітовану”. З гори, що знаходиться на території Йорданії видно Ізраїль. На Близькому Сході все на стільки тісно, що інколи з одної точки видно одразу кілька країн.
Якщо в Мертвому морі пробувати зануритись вертикально, то зупиняєшся на рівні шиї. Теоретично можна спробувати вертикально “перейти” на протилежний берег. На іншому боці до речі вже Ізраїль.
Після відвідин національного музею захотілося пограти в цивілізацію. Йорданія одна з точок де цивілізація власне зародилась. Можна прослідкувати розвиток інженерної думки від найдавніших часів до початку нашої ери. Від скребків до лиття металів та кранів які піднімали мармурові колони.
Йдеш коридорами музею, а у вухах так і лунає: ”ваші вчені дослідили алфавіт, гончарний круг, обробку заліза ітд… “
Хумус і фалафель – два стовпи близькосхідного стріт фуду. По факту – нутова паста і бобові котлети. Інші два стовпи це кебаб і шаурма (шварма), але то вже “по багатому”. Hasheem краща хумусно – фалафельна точка в місті, її рекомендують всі поголовно, що місцеві, що туристи. Дешево і надзвичайно смачно.
Фуль не те саме що хумус, його роблять з бобів, а не гороху. Легенда вікіпедія каже, що винайшли в Єрусалимі, коли залишили боби грітись на вугллі на ніч.
Кунафа – місцеві солодощі. Щось типу пахлави з солодким сиром. Виявилась неочікувано смачною. Привик що східні солодощі приторно солодкі залиті цукровим сиропом. Ця ж цілком легка, втоптав 2 порції без жодного відчуття дискомфорту в шлунку.
Рамадан. В околі 20:00 магазини закриваються, вулиці практично вимирають. Всі поспішають хто їсти, а хто молитися. Життя відновлюється ближче до 22:00. І так до сходу сонця о 4-5 ранку.
Перший чи другий день рамазану. Ймовірно самий строгий піст. Біля мечеті Після вечірньої молитви роздають воду відвідувачам (не можна пити і їсти від світанку до заходу сонця). Проходив повз, мені теж дали пляшку води.
Вечірня трапеза в найкращій хумусно-фалафельній точці Амману – Hasheem. Після вечірньої молитви, коли дозволяється їсти, вуличні кафешки не справляються з напливом голодних правовірних. Щоб накормити всіх, столи розставляють на вулиці на багато метрів навколо.
Під час рамадану, життя починається після заходу сонця (20:00) і триває до 4-5 ранку. Як то кажуть “повінь не повінь, а орати треба”. Було трохи дивно бачити, як будівельники після опівночі кладуть цеглу, або довбають щось перфоратором. Торгівля ж не припиняється мабуть ніколи.
Те, що під час рамадану в день не можна їсти, ще не означає, що не можна продавати їжу! Деякі стрітфудові кафешки працюють і в день. Не всі правда. Ринки, і продуктові магазини працюють в повному обсязі. А от музеї чогось всі закриті.
Досить часто зв’язував розмови з людьми, в процесі яких мене пригощали. Якщо це було посеред дня, то я зазвичай відмовлявся, мотивуючи тим, що в рамадан їсти харам, і якщо ви не їсте, то я теж не буду. Після такого, рівень респекта зі сторони місцевих збільшувався в рази. Так що поважайте місцеві звичаї. Так то від їжі як правило не відмовляюсь.
В другому по величині місті Йорданії – Ірбід не зустрів жодного іноземця за 2 дні. Місто взагалі не туристичне, та все ж враження від перебування там двоякі. З одного боку люди привітніші, і нема туристичних цін, з іншого уваги до тебе часом може бути аж забагато. То ще пів біди, коли на базарі кожних кілька метрів просять їх сфотографувати. Крім нормальних людей, на тебе починають звертати увагу міські божевільні, позбутися яких значно важче. То якомусь дядьку не сподобалося, що ти його сфотографував, і він починає на тебе кричати і трясти за руку, то від дітей що переслідують ніяк не виходить позбутися. В довершення всього глухонімий дядько намагається на жестах тобі пояснити, що вони всі фріки, і не звертай на них уваги. Зрештою спілкуватися з глухонімтм виявилося простіше ніж з арабами, мова жестів – універсальна.
Крім сирійських біженців, яких чесно кажучи не бачив, в Йорданії багато заробітчан з Єгипту. Досить часто можна зустріти продавців єгиптян на базарі. Не думаю, що їхня зарплата більше 400-500$ і то в кращому випадку.
Довго вибирав фрукти на базарі. Підійшов мужик, один з покупців, вибрав з купи кілька штук, не говорячи жодного слова, жестом (фб лайк) показав, що смачні, і передав мені. І таки да, не помилився.
За кілька днів день незалежності. Вулиці прикрашають прапорами. Кравці шиють маленькі дитячі військові однострої. Щоб чадо виглядало патріотично.
В магазинах з ювеліркою є спеціальні стільчики, щоб чоловікам було зручно чекати своїх дружин, поки ті вибирають золотішко і брюліки.
Арабам притаманне тонке відчуття прекрасного. Роботи абстракціоністів можна придбати просто на вулиці.
Протягом дня чув постріли, здавалось навіть що автоматні черги. Потім поліцейські сирени. Власники готелю сказали, що то студенти святкують випускний. Схоже на правду, бо на сусідньому пагорбі відбувалася якась ісламська дискотека. Бтв, Йорданія вважається однією з найбезпечніших країн близького сходу.
Дороги хороші. З світлофорами, на яких зупиняються, лежачими поліцейськими ітд. Але що таке розмітка і поворотники місцеві особого уявлення не мають. Зато швидко звикаєш постійно моніторити дзеркала заднього виду.
Кількість жінок за кермом в рази більша ніж у нас. От вам і угеєтьонниє женщіни востока…
Таксисти, зокрема арабські – найгірші люди на планеті. Будь що намагатимуться вас обманути, здерти більше ітд. Окрім звичайної “туристичної” ціни, ще бачив розводку про “поламаний лічильник” типу домовляєшся їхати по лічильнику, потім він несподівано “ламається”, і доводиться платити туристичну ціну. Стандартна розводка, коли по приїзду, ціна за яку домовлялися виявляється ціною з пасажира, а не за всю машину. Ще одна типова ситуація, коли на автостанції намагаються тебе переконати, що автобуса в потрібному напрямку нема, навіть якщо він стоїть перед носом. Пам’ятайте, автобус є завжди, накрайняк шаред таксі.
Їздив в замок Шовбак. По дорозі назад тре було пройти 3 км від замку до траси. Транспорту не було жодного. Навіть попуток. Всього одна машина в мою сторону поїхала, і та повна. На зустріч мені їхали бедуїни на пікапі. Зупинились прямо напроти мене, з машини висунули пляшку води, дали мені, і не сказавши ні слова поїхали дасказавши.
В кожній країні є 2 основних фактора, що спонукають мене туди їхати. Це оточення/природа і люди. В Йорданії так склалось, що як з одним добре, то по іншому провал. В Петрі, чи Ваді Рамі, де від пам’яток просто захоплює дух, люди не найкращі. Завжди намагаються тебе обрахувати, вважають за дибіла ітд. В Акабі ж з точністю до навпаки, крім, моря в місті особливого нічого нема, зато люди душевні. Де ще тобі на базарі перехожі допоможуть вибрати диню, або дадуть пляшку води біля мечеті під час рамазану.
