Фотографи кажуть існує 3 види картинок кліше: котики, квіти і Варанасі. Свою порцію котиків я відзняв ще 10 років тому, тепер настала черга Варанасі.
Дехто журналісти вважає Варанасі найбруднішою клоакою світу, мені ж місто видалось цілком спокійним і колоритним.
Прогулянка на човні по Гангу – must have програма для Варанасі.
Здавалося б, мало бути не просто одній людині тягнути не найменший човен, та наш boatman виглядав цілком бадьорим, і казав що йому не складно.
Частина будівель вздовж берега – резиденції знаті. Сюди приїжджали проводити свої останні дні махараджі з усієї Індії і не тільки. В індуїзмі вважається, що бути спаленим у Варанасі корисно для карми.
Кажуть щодня перепливати Гангу з одного берега на інший і назад – корисно для здоров”я. Цікаво, скільки елементів таблиці Менделєєва вже встиг зібрати цей дядько?…
Філіал пекла на землі – Манікарніка Гхат, одне з місць завдяки якому Варанасі отримав свою славу. Тут цілодобово кремують покійників ймовірно вже не одну тисячу років. За легендою, вогонь запалив сам бог Шива.
Манікарніка Гхат о 6 ранку.
За винятком кількох сотень метрів біля Манікарніка Гхат, решта набережної цілком цивільна.
Люди купаються в Ганзі, грають карти, обговорюють останні новини, і не сильно зосереджуються на туристах, які до слова, сюди доходять не так уже й часто.
Варанасійський суднобудівельний завод. Човни, в залежності від розміру, можуть коштувати як хороша нова машина, і слугувати не одному поколінню “морячків”.
В індійському суспільстві, для того щоб у тебе все склалось в житті, треба не багато, всього лиш родитись в правильній сім”ї. У сина майбутнього власника цього човна буде свій бізнес і робота. За індійськими мірками йому пощастить.
Кілька сот метрів набережної займають перуни прачки
Білизна сортується по типу тканини і кольору, і переться прямо тут в мутних водах Мами Ганги. Той факт, що кілька метрів збоку хтось випорожнюється прямо в річку нікого не бентежить.
Менеджер хостелу сказав, що їхню білизну тут не перуть. Хотілося б вірити…
Поки білизна сохне, можна розписати кілька партій в преферанс.
Наближається традиційний для всієї Азії період повітряних зміїв, кульмінацією якого є фестиваль на початку січня. Хлопчики всієї Індії тренуються перед найвідповідальнішим змаганням сезону.
Вразив той факт, що 30% населення Варанасі – мусульмани. Враховуючи складні індо-пакистанські стосунки та серію мусульманських погромів, це видалось як мінімум дивним.
Ринок квітів. Тут продають гірлянди, які потім використовують в ритуальних цілях. Прикрашають статуетки богів наприклад.
Ринок пану – жувальної суміші на основі листя з горіхом бетелю, що має легкий наркотичний ефект.
Основний компонент – власне листя пану і горіхи бетелю. Інколи використовують ще смакові додатки.
Продавці кажуть, у Варанасі листя пану особливе, найкраще в усій Індії. Хто б сумнівався.
Це вже звичайне листя, яке використовують в якості обгортки.
Телепортуємося в столицю. В якості телепорта слугуватиме літак однієї з кількох місцевих ловкост авіакомпаній. Вартість перельоту співрозмірна з вартістю квитка на поїзд у вищі класи, але процес “телепортації” займає кілька годин, а не добу, як у випадку з залізницею.
Делі не найкраще місце для життя, і будь моя воля, я би провів кілька днів деінде, але фотографувати тут мені подобається. Концентрація життя на одиницю площі тут навіть більша ніж у Варанасі.
Мейн базар – основний туристичний інкубатор столиці. Мабуть єдине місце в Індії, де тебе намагаються обдурити на кожному кроці. І мабуть єдине місце в Індії, яке відвідали ті, що кажуть, ніби в Індії тебе намагаються обдурити на кожному кроці.
Вид з вуличної харчевні не Мейн Базар. На касі висить плакат Led Zeppelin.
Цього разу об”єктом моїх урбаністичних досліджень був базар спецій. Місце, звідки прянощі потрапляють в банячки з каррі всієї країни.
Уявіть собі, скільки тисяч тонн гострої індійської їжі можна приготувати з такої кількості спецій. Запах йде на кілька кварталів від базару. Кількість різновидів йде мабуть на сотні. Я не знаю й десятої частини з них.
Базар розкиданий по цілому кварталу. Це одне з приміщень. Стандартний двір – колодязь, на першому поверсі кипить дрібна торгівля, на другому оптовики обговорюють оборудки з крупними партіями, на третьому живуть, все компактно.
Звичайні роботяги коротають свій час в очікуванні чергового розпорядження “хазяїна”.
Чорнороби в Індії, цікава тема. Часто люди працюють все життя на фізично виснажливій низькооплачуваній роботі, і рахують це за благо, бо іншої роботи нема.
Кому цікаво дізнатись більше про життя сучасного індійського суспільства. можу порекомендувати книгу Аравінда Адіги “Білий Тигр”.
Біді – цигарки індійського пролетаріату. Необроблений тютюн та трави, загорнуті в листя чорного дерева. Серед індійського середнього класу куріння біді вважається непристойним.
Фотографувати в Делі не складно. В здоровенному метушливому мурашнику, до тебе нікому нема діла. Якщо просто зупинитись на тротуарі, і випадковим чином натискати кнопку спуску затвора, направивши об”єктив в торону дороги, майже стовідсотково можна зловити вдалий кадр.
Суперколоритний базар. Практично кожен вільний метр землі використовується як торгова площа.
Мандрівний торговець фруктами.
А це стаціонарний продавець.
Вулична їжа. Насправді більшість з того, що готують на вулиці, дуже смачно, і європейцю можна спокійно їсти без ризику зашкодити здоров”ю. Просто треба знати місця.
Наявність відвідувачів – вірний показник того, що тут можна їсти.
Інколи здається, що нам бракує культури вуличної їжі. Ресторани і кафе, то звичайно добре, але хочеться щоб в радіусі 100 метрів від дому можна було купити на винос, або замовити доставку смачної їжі за прийнятні гроші.
Маленький цегельний заводик.
Ну і що ж за Індія без чаю масала. Його п”ють всюди, безперервно і практично на кожному кроці. Сам його випив певно відро.
По місцевому чай масала – просто чай.
