Raqqa & Jabar

Є в Сирії місто, яке планує стати туристичним центром. Але нажаль наразі дивитись там нема чого, всі пам”ятки носять статус потенційних. Мабуть їх зробили з розрахунку того, що колись їх знайдуть археологи і Ракка прославиться на весь світ.

З потенційних ізюминок варто відзначити такі:

Расово правильна гігантська картина на стіні. З одного боку президент, з іншого хтось з древніх. В стилі “вєрной дорогой ідьотє таваріщі”.

Бетонна пізанська вежа.

фото гєр
Ну і пам”ятник президенту.

Зато центр туристичної інформації побудували вже. Великий і на преспективу. Начальником там працює дядько, що вчився десь у нас, і дуже добре говорить по російськи, навіть без акценту. А ще в нього на компі був гімн Радянського Союзу. Ми вирішили його не розчаровувати, і неговорити шо СССР розвалився. Він накормив нас солодким і подарував туристичні буклети.

Ще там є вокзал з дуже приставучими місцевими.

Ледве відбились.

Далі наша дорога ішла на Джабар, Таяк він знаходиться “out of beaten track” то добирались рейсовим транспортом. Кондуктор першої маршрутки завів нас до свого друга який знає англійську. Тусувались в його магазині, пили лимонад, говорили “о жизні”. Наостанок подарували роздруківки з арабсько англійського словника (ми з нього і так жодної користі не отримали, як не дивно, найбільш корисним виявився розмовник з книги Кротова).

Йшли через місто до наступної маршрутки, нас запросив перекусити власник заправки. Він поїхав на на ровері за їжею, і по дорозі заскочив на вокзал. Попросив водія Джабарівської маршрутки бібікнути нам, як буде проїжжати біля заправки.

Маршрутка була просто феєричною. Я думав такі бувають тільки в фільмах про Сомалі і Анголу.

фото гєр
Маршрутка  – вигляд ззовні.

В середині сидів сам Садам Хусейн.

Ціла маршрутка Садамів Хусейнів.

Коли маршрутка заїжжала в село, злавалось вона їздила від хати до хати розвозячи персонально кожного.

фото гєр
Будинки там були як в мультику про “Суперкнигу”.

фото гєр
Останніх пару км до Джабара ми перлись пішки. Ібо нікому крім білих містерів він нафіг не потрібен і нічо туда не їздить.

Сам Джабар – замок що колись був на вершині гори, а тепер опинився на півострові посеред водосховища Асада. В день нашого приїзду він виявився вихідни. Ми в принципі не дуже жаліли. Обійшли по периметру, і того було достатньо.

Найкраще що є в Джабарі, це озеро. Воно чисте і дуже холодне. Там прикольні камінчики, я взяв собі декілька штук.

По дорозі назад якимось дивом застопили автобус з французькими пенсіонерками, фан ше той.

Більше фото тут picasaweb.google.com/grynjuk/Syria_2010#.

Інші пости про Сирію

1. Пальміра
2. Deir ez zor
3. Маалюля і православний бізнес
4. Замок Саладіна
5. Русафа
6. Апамея
7. Сирійські діти
8. Чай по арабськи
9. Damascus international airport
10. Пекарня
11. Фабрика мила
12. Сирія з точки зору автолюбителя
13. В перукарні
14. Прогулянка вечірнім Алеппо
15. Квартал ковалів в Алеппо
16. Raqqa & Jabar
17. Дамаск, базар і секс меншини
18. Маядін