Категорія: пакистан

Тиждень, чи більше йти по горах, терпіти значні навантаження, мерзнути ночами, та страждати від нестачі кисню, заради того щоб побачити гарний краєвид, гірку, чи щось там собі довести, це звичайно ж круто, ніхто не спорить. Проте, не всім таке подобається, більше того, далеко не всі таку екзекуцію витримають. Але похід до підніжжя восьмитисячника не обов’язково повинен бути складним. Існує гора, до якої може дійти, якщо й не кожен хто може ходити, то принаймні кожен хто підніметься на четвертий поверх без ліфта.

Про льодовик Балторо вперше почув 5 років тому, від одного трекера в Непалі. Тоді, лиш почав освоювати високогірні маршрути і трек до Базового Табору Евересту здавався мені супер крутим. А двотижневий похід льодовиком взагалі був чимось з розряду нереального, а ще небезпечним та не гуманно дорогим. З часом із категорії “не для мене” ідея перемістилася в “може колись”, і ось на розповіді колег про Пакистан настав переломний момент, коли сказав собі “зараз, або ніколи”.

План подорожей розписую собі в голові на кілька років наперед, але прийшов момент, коли здалось, що все що було цікаво, вже відвідав. Після кількох мандрівок Непалом та Північною Індією, створилась ілюзія, що у високих горах я вже бачив все.