Позначка: автостоп
Років 20 тому Вірменію добре трясло, в прямому і переносному значенні. Таке враження, що країна всеще не оговталась від землетрусу 1988 року та Нагорно Карабахського конфлікту 1988-1992 рр. В другому по величині місті – Гюмрі досих пір лежать не розібрані завали після землетрусу, а в деякі міста Карабаху ще не повернулися люди. Всюди легка розруха, такий собі Бангладеш.
На п”ятий день подорожі (13 липня), зранку в 5:00 ми вже були на мiсцi зустрiчi, під Ростовом. Я вирiшив поспати i кинув спальник десь в кущах пiд парканом, а Марта пішла досліджувати місцевість і шукати наших.
Другий день (10 линня) день тусувався в Києві .
Третього дня виїхали в напрямку Полтави. Довго вибирались з Києва. За Борисполем нас зловив водiй шо вiз ветеринарнi лiки. Вiн був першим водiєм на нашому шляху, який нас накормив. Зловили машину до Полтави. Там в Марти був друг, музикант по прiзвиську Кадило. Поселились ми в його репетицiйному залi в якомусь ЦДТ (центр дєцкого творчєства). То було шось із чимось, все пофарбовано сиьою емаллю, дитячі малюнки на стінах, мікі-мауси всякі, справжній совок. Мене аж ностальгія пробрала.
В неділю зранку ми з Мартою виїхали зі Львова, відносно просто зловили машину до Тернополя. Пан який нас підвозив, виявився досить цікавим, розказував про то, шо негри в США не працюють, і мають більше грошей, ніж ті шо весь час пашуть. Ше розказував, шо одного разу бачив як на якомусь вокзалі троє хачів били двох наших. Той звичайно не зміг пройти мимо, і поміг нашим потовкти хачів, тут раптом приїхав якийсь поїзд на який наші і втекли і той чувак залишився один проти трьох. Але все закінчилось благополучно.
Бажання покататися де-небуть стопом, виникло після того, як познайомився з Андрієм Бандрівським, який проїхав так від Львова десь до Малазії, чи чогось в тому роді. Згодом