Високі Татри – хороший варіант поїздки вихідного дня, якщо любиш гори, а рідні Карпати стоптав вже вздовж і поперек. І хоч татранський варіант туризму суттєво відрізняється від карпатського, позитивні враження значно переважують недоліки.
Високі Татри мають інфраструктуру, яка би задовольнила будь яку категорію туристів, від тих хто ніколи не був в горах, до найбільш вимогливих альпіністів та скелелазів. По Татранській магістралі наприклад може пройтись будь-хто, хто може ходити. Більш досвідчені можуть вийти на кілька не складних гірок з гарними краєвидами. Для скелелазів є маршрути кажуть до 5-ї категорії UIAA. Зимою ж є достатньо маршрутів для альпіністів, льодолазів та скітуристів.
Словаки, зрештою як усі європейці, дбають про свою природу, і строго лімітують активності в межах національного парку. На відміну від українських Карпат, тут наприклад не можна ставити намети і розводити багаття. Про те що не можна смітити і сходити з маркованих маршрутів, взагалі мовчу.
Так виглядає Татранська Магістраль – траверсний маршрут вздовж всього хребта Високих Татр.
Маршрут до Малої Студеної Долини починається від села Старий Смоковєц. Якщо вірити вказівникам це приблизно 3 год 45 хв ходу, і майже 1000м перепаду висот.
Всього за 3-4 години можна пройти кілька кліматичних/георафічних поясів. Від змішаного до хвойного лісу, потім від альпійського поясу до гірських скель.
Водопад перед притулком Терихо Хата. Для когось притулок є крайньою точкою маршруту, а для когось тільки початком нового скельного маршруту.
Téryho chata (2015м), один з багатьох гірських притулків в Татрах, де можна сховатися від негоди, заночувати, або просто перепочити і випити пива, як ми.
Доречі хата pet-friendly, там живе собака.
Що може бути краще, за ковток хорошого пива з таким краєвидом.
На велике наше здивування, пиво та їжа в хаті коштувала стільки ж, скільки їжа в барах внизу. То при тому, що до хати нема дороги, і продукти заносять на плечах портери.
Сам краєвид від хати на нижню частину долини.
Погода в горах міняється миттєво і по кілька разів на день. Поки ми насолоджувались відпочинком після підйому, небо почало затягувати хмарами.
Спостерігати як хмари окутують долину весело, за умови, що це не дощові хмари, які несуть непогоду прямо на тебе.
То ж через кілька хвилин довелось втекти знадвору в хату.
Хоч сонце й не проглядало, погода була цілком ходибельна, ми вирішили пройтись по долині до хребта, і при нагоди вийти на котрусь з вершин на скільки дозволить погода.
Хоч на дворі без кількох днів літо, на висоті більше 2000 м, все ще повно снігу.
Озеро Malé Spišské pleso.
А це Vyšné Spišské pleso.
Мало-помалу минули всі озера. Прийняли рішення зайти максимально високо де буде безпечна дорога. Так вийшли на гребінь, що веде на третю (за іншими підрахунками четверту) вершину в Татрах – Ледовий Штит (Ľadový štít 2,627).
Далі маршрут перетворювався з пішохідного на скелелазний, треба було провішувати шнурки ітд. Ми з Гором вирішили вище не лізти, а от нашого друга Володьку, це не зупинило.
Опускаючи епітети, якими ми нагородили Володьку, скажу одразу, що все закінчилось благополучно, але шанси посвистіти по каміннях кілька сот метрів вниз були. Я не підтримую невиправданого ризику, і вам не раджу.
Кілька картинок з гребеня – адекватна компенсація, як на мене.
Вид в сторону Польщі.
Барані роги і Ломницький Штит в тумані.
Десь в той момент погода вирішила зіпсуватися. Іноді накрапав дощ, і здалеку доносилися розкати грому. Так і не вдалося визначити, суне гроша на нас, чи проходить повз? Знаходитись на найвищій точці під час грози не сильно хотілося, але варіантів особливих не було. Спуск в горах не завжди простий і швидкий. Довелося віддатися на милість Одіна, чи хто там у місцевих вважається хранителем блискавки. Батько Одін дозволив нам спуститися спокійно.
Спокійно, а подекуди навіть весело.
По фото може скластись враження, що по снігу можна з”їхати до самої хати. Але іноді доводилось таки обходити озера по каміннях.
Вже за пів години ми сиділи в хаті, їли гарячу їжу і запивали пивом з татранським чаєм.
Першопочатково в планах було залишитись на ніч в хаті, і наступного дня зробити ще одну вилазку в гори, але як воно часто буває, погода внесла свої корективи. То ж ще за годину з лишнім, ми спустилися до села, що на одних картах позначається Starý Smokovec, а на інших Vysoké Tatry.
Наступного дня ми здійснили сходження на Риси з словацької сторони.
Сподіваюсь цене остання наша мандрівка в Татри, і ближчим часом на сторінках мого блогу ви зможете прочитати про багато нових цікавих маршрутів.