Вулична їжа – невід”ємний атрибут будь якої країни Азії. Те, що у нас обмежується в основному хотдогами і шаурмою, на сході являє собою цілий культурний пласт. В М’янмі теж існує своя цілком автентична культура вуличної їжі.
Самі пролетарські харчевні виглядають як казан з маслом, в якому смажаться якісь бебухи. Прямо навколо казана стільчики, на яких сидять клієнти закладу, і їдять те варево.
Класична янгонська вулична забігайлівка, це коли десь посеред нічого розклали маленькі пластикові табуреточки і такі ж столики, притарабанили баняки з варевом, і вуличний ресторан готовий.
При чому, місця вибирають самі несподівані.
Наприклад під мостом.
Або прямо на пероні залізничної станції.
Або на сходовій клітці.
Стріт фуд тут похардовіше за тайський. Терба трохи походити, перш ніж знайдеш заклад більш-менш достойний білого містера.
Атмосферне місце.
Для мене, признак кафешки де можна поїсти – наявність капітальних конструкцій. Якщо забігайлівка в приміщенні із гівна і палок з цегли, то вона там довго, і їсти там скоріш за все можна.
Банки з теоретично питтєвою водою. На банці кружка з якої хлепчуть всі підряд. Я все ж надавав перевагу ботильованій воді.
Досить про їжу. Ще одне явище, що не залишає мене рівнодушним – базари. Не знаю чому, подобається і все. Оскільки на більшості ринків продають в однакове китайське барахло, то я шукаю базари з продуктами ітд.
Справжньою знахідкою виявився янгонський оптовий рибний ринок. Ото гуляв якось по набережній, дивлюсь кораблі не далеко, піду мол гляну що там. Реальність перевершила всі очікування.
Мабуть найсмердючіше місце Янгона. Дуже слизько від рибного слизу, треба бути обережним, щоб не впасти. Бачив як чувак катався на рибі, як на ковзанці. Одною ногою наступив на рибину, що лежала на землі, іншою відштовхнувся і поїхав…
Всюди кошики і кошики з рибою.
Поруч завантажують / розвантажують рибальські кораблі.
Прямо на ринку був завод по виробництву льоду. Очевидно холодильних камер на кораблях не було, щоб риба не стухла по дорозі, доводиться пересипати її льодом.
Базарний фашист хотів пригостити кавуном.
Естетика Третього Рейху для Бірми річ цілком звична. Свастика для них всього лиш буддистський символ сонця (і ще вроді як достатку), і не несе в собі жодного негативу. Крім футболок часто зустрічаються мотоциклетні каски у формі німецьких шоломів часів WWII. Яскрава парелель до того, що наші люблять ліпити ієрогліфи невпопад. Китайці мабуть сміються з нас, так само як ми з бірманців зі свастикою.
Досить сирої риби, покажу вам готову до вживання. Ще один центр риботоргівлі був виявлений у славному місті Мандалай.
Суперсмердючий гигантський рибний базар. Добре, що риба в основному не сира, а сушена і солена. Що вони роблять з такою кількістю тараньки, без поняття. Не вистачить потужності жодного пивзаводу, щоб то все з’їсти.
Пивка би холодненького, нє?
Насправді, деякі сорти риб використовують як корм для худоби, деякі їдять самі.
Найбільш оригінальним на мою думку способом приготування риби, було щось типу рибного карі. Приправа зі спочатку сушеної, потім соленої, а потім меленої риби зі спеціями.
P.S. Деякі фото зняті на теплий ламповий плівковий Pentax ME Super.