Залізниця – одна з речей, заради яких варто їхати в Бірму. По перше, для любителів історії, це шанс побачити, якими залізничні перевезення були на заході колоніальної епохи. По друге, можливість проїхати кілька найкрасивіших у світі маршрутів. І по третє, само – собою, шалений місцевий колорит.
Янгонська кільцева залізниця (Yangon Circular Railway) – кружочок навколо Янгона довжиною приблизно 45 кілометрів. 39 станцій і приблизно 4 години трешу. Перше, що ви мусите відвідати, якщо у вас в планах дослідження залізничної М’янми.
Вона хотіла жити в Манхетені, але наступна зупинка Шувар Янгон.
Як і у нас, по вагонах ходять продавці різної всячини.
Янгонська кільцева залізниця – чудова можливість побачити місто чуть далі за центром.
Погляньте, які картини відкриваються з вікна.
Доречі про вікна, як ви могли помітити, їх нема.
Міліціонеру стало жарко в ножки, він вирішив роззутися. Черевики ззаду за стільцем.
На ділянці між Лашіо і славним містом Мандалай розташоване друге бірманське залізничне must see – Goteik viaduct. Кажуть найвища залізнична естакада в світі (що це в біса таке?), збудована англійцями 100 років тому, стандартно входить в топ 10 найкрасивіших залізничних переїздів світу.
Поїзд спеціально зупинився перед і після моста, щоб можна було пофотографувати.
Поїзд доволі колоритний, місцеві з торбами, всі діла.
Поїзд Лашіо – Мандалай йде добрих 16 годин, при чому, тормознутим автобусом їхати не більше 6-ти. Ми їхали на відрізку Сіпо – Пін-У-Львін. Останній кусок до Мандалаю їхали на пікапі, що дозволило зекономити 5 годин.
P.S. Деякі фото зняті на теплий ламповий плівковий Pentax ME Super.