М’янма – одна з трьох країн, де нема кока-коли. The Coca Cola company не несе демократію веде свій бізнес тільки на Кубі, Північній Кореї та М’янмі.
В М’янмі існують території заборонені для іноземців. Причина проста, влада не контролює всю територію. Наприклад так званий «золотий трикутник» там де вирощували чи вирощують наркоту ітд. Плюс в кожному штаті існує своє “Демократина Визвольна Армія” проти якої воює центральна влада.
Хотів пройтись по селах 80 км від міста Сіпо, але сказали, що туди не можна, бо там зараз армія воює з повстанцями Шан. Багато де зустрічається прапор, де замість зірки круг, виявляється то прапор Шан. Шан к слову то досить велика народність і по сумісництву здоровенний штат в центрі країни.
На запитання, кого підтримують місцеві, армію чи повстанців, ті говорять: ну ми ж Шан, кого нам ще підтримувати?
Зайшов в монастир. Юні монахи щось писали. На запитання, чим займаються, відповіли що здають іспит з Буддизму.
Ще в монастирі тусувалась черепаха, пофарбована під колір вбрання монахів.
Стоянка “вантажних таксі” біля ринку.
Масло/соляра один до одного?
В місті Мулмейн два готелі бекпекерського класу. В обидвох +/- однакові кімнати – коробки, ціна на бакс відрізняється. Але всі бекпекери їдуть в один гест, ні не через то, що він є в ЛП, вони обидва там є. В одному гесті прикольний дружелюбний власник, в іншому сварливий дідок. Де я зупинився, думаю здогадатись не важко.
Зустрів старого словака. Виявився дуже позитивним чуваком, знав пару слів бірманською, говорив майже зі всіма місцевими. Продавець вуличної харчевні налив йому віскаря.
Молоді європейці/австралійці/американці їдуть в Південно Східну Азію в основному за алкоголем, наркотиками, та іншими легальними і не дуже задоволеннями. В мому розумінні, вони навіть не попадають під визначеня “мандрівник”, так тусовщики на виїзді.
Раніше на заході побутувала думка, що за рік подорожі молода людина отримає більше досвіду, ніж за всі роки проведені за шкільною чи університетською партою. На практиці, як мінімум в цій частині Азії, молоді бекпекери їздять від одного тусовочного місця до іншого.
Мета подорожі в старших мандрівників дещо відрізняється, та й вони як мінімум на багато цікавіші співрозмовники.
Скажені чайки.
Біля Мулмейну є здоровенний 4-5 поверхів висотою бетонний Будда, ще будучи недобудованим він став відомим серед туристів і місцевих.
В середині Будда пустотілий (буддистська концепція детектед), розділений на кімнати. В кожній кімнаті якась скульптурна композиція релігійної тематики.
Думаю деякі скульптури з натяжкою можна віднести до сучасного мистецтва.
Ланцюжок бетонних монахів дорогою до будди.
Котрийсь з місцевих базарів, не пам”ятаю навіть в якому місті.
Повільно, від міста до міста рухався я в сторону тайського кордону. Останні 2 дні провів в місті Давей (Dawei).
Зустрів голандця, на вигляд років 50-ти. Рюкзак 20+ кг, пару ЛП, мольберт, фарби, інший стаф для малювання. Нікуди не біжить, отримує насолоду від подорожі. Хто зна, може до мене колись прийде такий тревел дзен, хоча я вже кілька років як не “бігаю”.
За канонами фотожурналістики, треба показати місце з якого ведеш репортаж. Так виглядало останнє, що я побачив у Бірмі, автовокзал міста Давей. Купа пилюки, кілька автобусів біля будок, і буддистський храм на задньому плані.
По дорозі до тайського кордону зупинились поїсти десь посеред джунглів. Водій вирішив випити пива. На моє запитання: “а що буде як поліція побачить?”, він відповів: “а де ти тут поліцію бачив?”.
P.S. Деякі фото зняті на теплий ламповий плівковий Pentax ME Super.