Перший раз попав в Каппадокію в далекому 2010-му році. Тоді я ще тільки починав подорожувати і освоював ближній закордон. Каппадокія мені дуже сподобалася, і одразу зрозумів, що рано чи пізно сюди ще повернуся. В ті далекі часи, сам тільки квиток до Стамбулу коштував захмарні для мене $300, приблизно стільки ж скільки в 2017-му обійшлася вся поїздка.
Прогрес не стоїть на місці, до нас прийшли турецькі лоукости, і з”явилась можливість за адекватні гроші літати на вихідні в Стамбул, а за Стамбулом і в Каппадокію. Так що не пройшло й 7-ми років, як сповнилась моя давня мрія, пролетіти на повітряній кулі над Гьореме.
Опустимо поки моменти добирання та організації польоту, опишу їх в кінці посту. Пропоную одразу перейти до найцікавішого.
Отож, польоти починаються вдосвіта. Вас привозять на “аеродром”, де команда вже на всю катушку веде приготування до запуску, монтують корзини, заповнюють кулі теплим повітрям ітд.
В темноті куді виглядають як здоровенні лампи.
Коли всі приготування закінчені, Вам читають правила техніки безпеки, допомагають залізти в корзину, і вперед!
Куля відривається від землі, від”єднується від швартовочних тросів і плавно набирає висоту. Перші секунди польоту доволі не звичні. Нема шуму двигунів, перевантаженнь, вібрацій ітд. Навіть вітер не дуже відчувається, оскільки куля рухається зі швидкістю вітру.
Бусики нагадують піктограмки машин з Uber-а.
Правильна машина служби підтримки. Авто повинно по землі слідувати за кулею, куди б та не полетіла, а потім витягнути і привезти назад на базу. Зрозуміло, що не всякий автомобіль тут підійде. Тільки Дефендер, тільки хардкор!
Нам пощастило піднятися в повітря одними з перших.
Мали змогу спостерігати за процесом підготовки до польоту інших компаній.
Все ще сильно дивує, як то можна летіти, і щоб було тихо?
Здоровенний літаючий ліхтарик.
Потихеньку перелетіли через Гьореме, і наблизились до знаменитих стовбів – унікальної місцевої форми рельєфу.
Корзинка на 20 чоловік. Стереотипні, маленькі корзинки на 2-3 людей для польотів в промислових масштабах не підходять. Якщо хто надумає освідчитись своїй другій половинці під час польоту на кулі в Каппадокії, майт е на увазі, за вами спостерігатимуть крім пілота ще штук 20 надмірно радісних китайців.
Майже марсіанські пейзажі Каппадокії.
З висоти пташиного польоту рельєф виглядає ще більш інопланетний ніж насправді.
Унікальну геологію Каппадокії вдно як на долоні.
В променях ранкового сонця пробиваються контури гори Ерджіяс (3916). Ерджіяс – найвища гора в центральній Анатолії, і 5-та по висоті в Туреччині.
Смайлик.
Пролетіли Гьореме. Випала можливість оглянути характерний силует замку в місті Учісар з нового ракурсу.
Політ потихеньку добігав кінця. Дахи турецького провінційного містечка ставали все ближче і ближче.
В якийсь момент можна було добре розгледіти лиця людей з низу. Люди привітно махали руками нам, а ми їм у відповідь. Дивно як їм ще не надоїло, щодня впродовж років махати радісним туристам.
Цятки на полях це – кущі винограду.
Фактура землі припорошеної снігом. Того дня вночі було холодно, випав сніг. Термометр показував -7, але мороз переносився на диво легко.
Машини підтримки постійно їхали за нами. Їх задача підібратися чим поближче до місця посадки. Чим ближче машина від кулі, тим менше потім тарабанити корзину.
Приземлилася куля іншої контори.
Момент посадки. Пілот відкриває спускний клапан у верхній точці кулі. Куля повільно здувається.
Наш пілот – справжній ас, посадив корзину прямо на причеп тягача. Фетісов одобряє!
По приземленні частування шампанським з вишневим соком. У мене закралась підозра, що нас на@@@ли, і шампанське було безалкогольним. Але гребло і без того ще від вчора від надлишку емоцій.
Вузькоокі друзі, що розділили разом з нами одну корзину. По своєму дуже емоційна публіка. Як тільки в сектор їх огляду попадав красивий пейзаж, жінки починали тихо-тихо пищати і обпікати собі коліна кип”ятком стрибати від радості. Пілот вмовляв їх заспокоїтись, але не то в силу надлишку емоцій, не то через не знання мови, до них не доходило. Знаходитись в корзині повітряної кулі, в якій стрибають півтора десятка радісних китайців – ще то задоволення.
Настав час “креативних” фоточок.
Політ тривав близько 45 хвилин. Приблизно в 7 ранку нас відвезли в готель, де ми ще кілька годин відсипались, і потім весь день переварювали враження.
Тепер про технічні моменти.
Організувати самому собі поїздку не складно. Туристична інфраструктура в Каппадокії організована на відмінно. Про все можна домовитись заздалегідь. Плюс зручне добирання дозволяє вкластися в вихідні.
Переліт Львів – Кайшері – Львів від Pegasus обійшовся нам в 110 євро з людини. Зручний графік стиковок дозволяє вилетіти зі Львова пообіді (16:20), і пізно ввечері бути вже на місці. Ще краще назад, виліт з Кайшері з самого ранку, і в обід вже вдома. Можна зловити акцію зі ще дешевшими квитками.
Трансфер з аеропорту до готелю коштував в околі 25 лір з людини. Про трансфер ми домовились під час переписки з власниками готелю. Власне вони самі його пропонують. Можливо були якісь дешевші варіанти, але літак прилітав близько опівночі, сумнівно що ми б щось інше знайшли.
Політ на кулі вартував 80-110 євро з людини, залежно від сезону. Власне політ також забронювали через власників готелю. Можна зробити це самому, в будь якому з численних турагенств Гьореме, коштувати буде рівно стільки само.
Пристойний (на мою думку) готель, нам обійшовся в 72 євро з трьох людей за три дні зі сніданками, тобто 8 євро в день на людину.
Поїздка забрала 4 дні. Вилетіли зі Львова у п”ятницю 16:20, в понеділок 15:00 вже були вдома. Мали 1 день в запасі на випадок непогоди. І цей день нам знадобився, оскільки в суботу зранку погода була не льотна.
Постипро Каппадокію з поїздки 2010-го року:
Каппадокія. Гореме.
Каппадокія. Долина Кохання.