Каппадокія. Гореме.

Світ стає однаковим, і від того нікуда не дінешся. Мені здається, що всякі там Рими, Парфенони і іже – набір одинакових паттернів. Взяти кілька колон, арок, стін, накидати трохи цегли, і маєш тобі руїни древнього міста.

Натомість Кападокія оригінальна. Тут є те, що як мінімум я не бачив більше ніде. Не зважаючи на свою унікальність, регіон не такий попсутий масовим туризмом як скажем Стамбул, (Каїр, Париж, чи де там ше).

Так, тат є туристи, є готелі. Але воно наразі якось органічно інтегрується в навколишнє середовище. (Таяк в нас у Львові, вроді і дофіга туристів, але не сказав би шо через них в центрі нема де пива випити :)) Плюс до того, сюда їде на порядок адекватніший контингент ніж на пляжі Анталії. Пакетники заїжжають хіба на день, і то не факт шо з автобусів виходять. Нема окремого туристичного району, або він не так яскраво виражений. Готелі рівномірно розподілені по території села. Буває так, що з одного боку від дороги готель, з іншого кури, трактори, і прочі сільгосп девайси. Місцеві на туристів реагують пофігістично. Багато хто знає англійську.

Гореме – серце Кападокії, розташоване в ямі між двох скал.

Вечорами на скелі вилазить купа народу. Шоби подивитися на захід сонця.

Навіть коні приходять.

Скелі з протилежного боку.

Час від часу скелі валяться. Пісковик він всетаки не граніт.

Одного разу я потрапив в грозу з пісчаною бурею вкупі.

Небо було жовтого кольору.

Довелося ховатися в печері.

Місцеві поєднують туризм і сільське господарство.

Картинка називається: “желєзний конь витіснив тєлєгу далеко на задній план”.

Більше фото в Пікасі

picasaweb.google.com/grynjuk/Turkey2010

інші пости про Туреччину:

Туреччина. Перші враження
Археологічний музей Стамбула
Автовокзал в Анкарі
Метро в Анкарі
Анкара. Мавзолей Ататюрка
Кападокія. Гореме
Кападокія. Долина Кохання
Турецький Курдистан