Анкара. Мавзолей Ататюрка.

Є Ленін в мавзолеї. Є Ленін на Кавказі (Степан Шаумян). А є Мустафа Кемаль Ататюрк – Ленін в Туреччині, теж доречі в мавзолеї.

Ататюрк любив випити, що не дуже узгоджувалось з нормами ісламської моралі, тому він перетворив відсталу Османську імперію на більш-менш сучасну світську країну. Місцевому населенню реформи Ататюрка дуже сподобались, і вони полюбили його щиро і від усього серця. Полюбили на стільки, що до тепер випади в його сторону турки сприймають як особисту образу. Його фігура, на стільки свята і недоторкана, що в Туреччині заблокували youtube після того, як там з”явилися критичні відео про Ататюрка.

Після Ататюрка в Туреччині відбулося кілька переворотів, але Кемалізм, вчення Ататюрка, залишалося незмінною офіційною ідеологією. Так підозрюю, що офіційне пояснення причини перевороту звучало як: “неправильна трактовка Кемалізму нашими попередниками.”

Ататюрк в перекладі означає – батько всіх турків. І це є 100% правда, сучасна турецька нація з”явилась значною мірою завдяки йому. Одним з пунктів Кемалізму, було перетворення залишків поліетнічної Османської імперії на моноетнічну Турецьку респубіку шляхом тюркизації національних меншин. Тюркизація в свою чергу проводилась шляхом заборони національної самоідентифікації. Деякі народи цьому активно опирались, так світ дізнався про курдів. Заборона на використання курдської мови йде ще з тих часів.

Будучи військовим, Ататюрк важливу роль відводив армії. Генерали якщо не керували країною, то вирішували значно більше ніж мали б вирішувати. З переходом до більш сучасної моделі суспільства, вплив військових стали обмежувати. Військові в свою чергу, щоби зберегти свої виняткові повноваження придумали собі ворога. Так виникла РРК – Курдська Робітнича Партія. Версія згідно з якою РРК фінансується турецькою армією видається мені досить ймовірною.

У Ататюрка, як і у Леніна, теж є свій мавзолей, правда на порядок більше пафосний. Мавзолейний комплекс має назву Аніткабир, шо означає: “великий спить”, чи шось таке. Для себе поділив комплекс на 3 часини, музеї, солдати почесної варти і собсно сам мавзолей.

Музеї само-собою безкоштовні, експозиція розповідає про життя Ататюрка, по великому рахунку нічо цікавого, стандартні картини агітаційного характеру, є хіба пару тогочасних артефактів, яхта, Лінкольн  ітд.

Пам”ятаю році едак в 91-му мене вразили солдати, шо стояли біля мавзолею Леніна. Справжні тобі живі роботи, все ідеально відпрацьовано, жодних зайвих рухів, вони здається навіть очима не кліпали. Почесна варта Ататюрка – зовсім інша тема, вони канєшно еліта своєї армії і все таке, але до московських їм троха далеко. Стоять собі, звичайно ж по стійці струнко, але видно шо особо не напрягаються, шось там перемигуються між собою, поправляють мундир ітд.

Що до мавзолею, то він сам по собі не є цікавий, ібо камні. Куди цікавіше спостерігати за людьми котрі сюди приходять. Було видно, що для декого з них похід сюди – подія. Видно було їх особливий стан, дехто плакав, дехто молився…

Facepalm у виконанні дами по середині.

П.С. Помер Ататюрк в 1938 році від цирозу печінки (шо кагбе гаваріт нам…).

Більше фото в Пікасі

picasaweb.google.com/grynjuk/Turkey2010

інші пости про Туреччину:

Туреччина. Перші враження
Археологічний музей Стамбула
Автовокзал в Анкарі
Метро в Анкарі
Анкара. Мавзолей Ататюрка
Кападокія. Гореме
Кападокія. Долина Кохання
Турецький Курдистан