Зелене Плесо та Ягнячий Штит. Високі Татри. Словаччина.

Хочете простий, але красивий прогулянковий маршрут по Високих Татрах. Так щоб можна було попити словацького пива, чи з”їсти чогось смачненького дивлячись на гарний краєвид, а при бажанні ще й вийти на ближню вершинку, вам сюди! Похід до озера Зелене Плесо з виходом на вершинку Ягнячий Штит (2230м) – те що вам потрібно

Маршрут починається на парковці неподалік від Татранської Ломниці. Карта каже, що можна йти і з самої Ломниці.  До Зеленого Плеса треба пройти 9 км по дорозі з не великим градієнтом.

З такими краєвидами 600 метрів набору висоти долається на одному диханні.

Дорога позиціонується як велосипедна. Більше того, ми навіть бачили роверистів, що нею піднялися. Але як по такому їхати, уявити важко.

Насправді таких ділянок не багато, більшість траси цілком проїзна для наших двоколісних друзів.

Трохи менше двох годин, і ось воно – Зелене Плесо. Висота 1550 метрів. Озеро знаходиться в амфітеатрі, у верхніх рядах якого розмістились найвищі піки татранської корони. Майже вертикальна скельна стінка піднімається від озера до вершини Ломницького штита.

Місцина нагадує Морське Око, але без натовпів зварйованих поляків.

Біля озера є притулок, незатійливо названий “Хата при Зеленому Плесі”. Хата зроблена, що називається з душею. Найбільше сподобались розмальовані вручну вказівники та інструкції як себе поводити, видно що у автора є хороше почуття гумору.

Особливої відмітки заслуговує об”ємна карта Татр. З неї я дізнався, що масив Високих Татр на багато ширший ніж мені здавалося. Ще не на один рік вистачить їздити.

Як і у більшості притулків, тут є кухня, де можна поїсти чогось теплого. Але тут можна поїсти не лишень теплого, але й доброго. Вибір страв тут дещо більший ніж в середньому притулку, та й готують смачніше.

Тут я дізнався про парову бухту – тісто приготоване на пару з шоколадною та вишневою начинкою.

Досить відволікатись на “чревоугодіє”, гори кличуть!

Ця вершина має назву Jastrabia veža, зі сторони Зеленого Плеса виглядає складно доступною. з другого ракурсу це всього лиш маленький горбочок.

300 метрів набору висоти від хати, і ми на березі озера Červené pleso.

Тут вже суттєво прохолодніше ніж внизу. Можна йти і насолоджуватись свіжим вітерцем, а не слідкувати, чи тебе не звалить тепловий удар.

Шлях до вершини лежить через амфітеатр, де навіть в червні не розтанув сніг. Потрібно дійти до перевалу між двома сусідніми вершинками, і потім по гребню вийти на Ягнячий Штит (2230м).

Перед перевалом доведеться трохи пройти по каміннях.

Іноді навіть лізти по ланцюгах. Але не лякайтеся, нічого небезпечного на маршруті нема.

Стежка вздовж гребеня хоч місцями і вузька, але добре читається і промаркована.

jahnaci stit

Загубитись тут буде важко. До вершини звідси 15-20 хв

Ось і показалась вершинка.

Нарешті вершина. На диво мало людей.

Всі фотографуються, і я сфотографувався. Спорядження турбат вчерговий раз достойно витримало випробування, футболку правда подер.

Белянські Татри.

Поки ми пили чай на вершині, небо затягнуло хмарками і почав падати дощ. Через якийсь час здалека почулися звуки грому. Як би не хотілося ще трошки посидіти на вершині, бути найвищою точкою на найближчі кілька кілометрів під час грози – задоволення сумнівне.

На спуску випадково проскочили перевал зі стежкою в долину. Кількасот зайвих метрів побігали по гребню. За нами ув”язалось ще кілька груп іноземців.

Приблизно за годину, добре нагулявши апетит, ми знову сиділи в Хаті при Зеленому Плесі.

jahnaci stit

Ломницький Штит тим часом затягнуло хмарами.

На все про все, разом з привалами і зупинками на сніданок та обід пішло приблизно 8 годин.

Маршрут можна порекомендувати в якості першого знайомства з Високими Татрами. Тут є і неймовірної краси озера, і скелясті вершини, на добавок ще й місцевої кухні скуштувати можна. Тай людей не надто багато, що буде плюсом для таких відлюдників як я. :)