gryniuk.comподорожі автостопом, літаком, автобусом.
На ранок вирушили далі. Добрались до пограничного поста. Тут нас чекала новина. Вчора ввечері Росія перекрила кордон з Грузією. На таможні ступор, купа народу зі злющими мордами носиться туда-сюда, кричать на погранців шось типу “та я вас всіх …”, типу ті солдати винні ???
На п”ятий день подорожі (13 липня), зранку в 5:00 ми вже були на мiсцi зустрiчi, під Ростовом. Я вирiшив поспати i кинув спальник десь в кущах пiд парканом, а Марта пішла досліджувати місцевість і шукати наших.
день четвертий. 12 липня
Зранку, в Полтавi, ми зловили водiя, який iхав… в Чертков (на кордоні України і Росiї за 700км). То був хороший дядько, вiн захопився iдеєю автостопу. В результатi кормив нас цілий день. Жив він в місті на самому кордоні. З боку України воно називалось Мілеве, з боку Росії – Чертков. Границя проходила прямо посеред міста, деякі вулиці були з одного боку наші, з іншого російські. Мешканці міста мали право вільно перетинати кордон.
Другий день (10 линня) день тусувався в Києві .
Третього дня виїхали в напрямку Полтави. Довго вибирались з Києва. За Борисполем нас зловив водiй шо вiз ветеринарнi лiки. Вiн був першим водiєм на нашому шляху, який нас накормив. Зловили машину до Полтави. Там в Марти був друг, музикант по прiзвиську Кадило. Поселились ми в його репетицiйному залi в якомусь ЦДТ (центр дєцкого творчєства). То було шось із чимось, все пофарбовано сиьою емаллю, дитячі малюнки на стінах, мікі-мауси всякі, справжній совок. Мене аж ностальгія пробрала.
В неділю зранку ми з Мартою виїхали зі Львова, відносно просто зловили машину до Тернополя. Пан який нас підвозив, виявився досить цікавим, розказував про то, шо негри в США не працюють, і мають більше грошей, ніж ті шо весь час пашуть. Ше розказував, шо одного разу бачив як на якомусь вокзалі троє хачів били двох наших. Той звичайно не зміг пройти мимо, і поміг нашим потовкти хачів, тут раптом приїхав якийсь поїзд на який наші і втекли і той чувак залишився один проти трьох. Але все закінчилось благополучно.
Бажання покататися де-небуть стопом, виникло після того, як познайомився з Андрієм Бандрівським, який проїхав так від Львова десь до Малазії, чи чогось в тому роді. Згодом