Іран. Геі, Стів Джобс і самогон

Ви мабуть вже помітили, мене дуже цікавить тематика Близького Сходу. Прочитав багато по історії, економіці, і прочої літератури по регіону. Тому більшість моїх попередніх опусів на тему близького сходу, то вперемішку то що довелось побачити, з тим що довелось прочитати.

В цьому пості, розповім тільки про те, що бачив, про людей, з якими довелось досить тісно спілкуватися. Не знаю, з якою точністю їх можна вважати зрізом всього Ірану, але багато що з того що відбувалося з ними є тенденційним для всіх.

Стів Джобс VS Аятола Хомейні

В один з перших днів і Ірані, коли я спокійно собі спав у парку на траві, мене розбудив чувак. Те, що в когось вистачило наглості будити містера, мене чомусь ні разу не здивувало, публіка там трапляється гіперкомунікабельна. Як його звали вже не пам”ятаю, сказав що вчить дітей англійської в приватній школі. Хоч говорив він відносно пристойно, до рівня вчителя його англійська явно не дотягувала. Запросив до себе додому на обід, також стандартне явище для сходу. Гріх було відмовитись від пропозиції, тож ми пішли. По дорозі заскочили в якусь харчевню що продавала їжу на винос. То і був наш обід).

Жив вчитель не далеко від центру Тегерану, у відносно дешевому районі. Знімав кімнату на пару зі студентом психологом. В інших кімнатах жили роботяги з сусідніх базарів, теж по декілька в кімнаті. Власне чому цей район вважався дешевим, я так і не зрозумів. Вартість оренди квартири у престижних районах мало чим відрізнялася від вартості оренди даної кімнати. Єдине, що при оренді треба було заплатити досить значний одноразовий “депозит”, розмір якого для кімнати та квартири різнився таки суттєво.

Кімната десь 3 на 4 метри. Взагалі без меблів. Лише здоровенний матрац, чи то килим через всю кімнату. В одному куті були звалені зошити студента, в іншому посуд, у вбудованій в стіну шафі навалений на купу одяг.

На стіні висить портрет Стіва Джобса. Раніше замість нього висів плакат з імамом Хомейні, доки студент його не поміняв. Вчитель сказав, що сам він підтримує імама, проте спорити зі студентом не став. Фотографуватися на фоні Джобса теж не захотів, сказав, що можуть бути проблеми, якщо влада дізнається про “заміну”.

Цей випадок як на мене є дуже показним. В Ірані поміняти Хомейні на Джобса, то вам не портрет Гаранта догори ногами повішати.

Актор і ІТ-шник

Першим моїм хостом в Тегерані був Шахріар. В принципі знайти кого небудь, хто в Тегерані впише тебе по каучсерфінгу не складно. Питання, як знайти того, хто погодиться бути “візовим спонсором” (вишле запрошення, якщо по простому). З багатьох, хто виявив бажання прийняти мене, він єдиний зголосився бути візовим спонсором. Шахріар сказав, що можливо матиме проблеми з КГБ, але йому пофіг. Як потім виявилось, більшість нормальних людей після 2010 року вже і так мають проблеми з місцевими спецслужбами.

Шахріар був ІТ-шником. Тада, виявляється в Ірані також є своє ІТ. Але орієнтовано воно на внутрішній ринок, відповідно зарплати там в околі $300 на місяць.

В Шахріара був друг Рамін. Ну як друг, бой френд, чи як воно там називається. Рамін з Шахріаром були геями. Можливо я помиляюсь, прямим текстом вони цього не заявляли, і питати якось теж не випадало, але судячи з їх поведінки, та ставлення один до одного таки були.

Тут варто зазначити, що за гомосексуалізм в Ірані передбачена смертна кара. Протягом останніх кількох років навіть було декілька страт. Але на скільки я розумію, в більшості випадків, якщо не проявляти своєї орієнтації публічно, на такі речі закривають очі.

Ще вони показали уривки з фільму про іранських трансвеститів. Фільм канєшноже офіційно заборонений. Як виявилось, іслам не забороняє зміни статі. Котрийсь з місцевих богословів навіть обгрунтував це на основі Корану. Як результат, Іран на другому місці в світі по числу операцій зі зміни статі після Тайланду. Парвда медичний рівень тих операцій не надто високий, часто бувають ускладнення. Плюс соціальна адаптація іранських трансів на відміну від тайських вкрай складна. Часто від людини після операції відвертаються друзі та родичі, важко знайти роботу ітд. Як результат значний відсоток самогубств.

Рамін, друг Шахріара, був актором. Вроді навіть відносно відомим. Якраз в той час, коли я був в Тегерані, друзі Раміна запросили його на виставу. Рамін в свою чергу запросив Шахріара і мене. Гріх було відмовити. Як виявилось, то був закритий передпрем”єрний показ тільки “для своїх”. Правда своїх набралось повний зал. Вистава само собою на фарсі, але по грі акторів сюжет був більш менш зрозумілий. Після вистави ми пішли за сцену привітати акторів, як зараз модно казати бекстейдж. Потім Рамін сказав, серед відвідувачів досить багато відомих людей, богемної тусовки ітд. Так я познайомився зі “світським життям” Ірану. :)

Закрита вечірка

Подружжя Абдола і Сімін, мої Тегеранські хости, взяли з собою на вечірку в честь дня народження подруги. Вечірка тільки для своїх. З алкоголем, без чадрів, і прочою єрєсью.

Подруга жила з чоловіком десь на півночі Тегерану (умовно елітна зона). Квартира на кілька кімнат, квадратів едак 80. За місцевими мірками могла запросто коштувати $100к+. Хороший ремонт, здоровенна плазма в гостьовій кімнаті, на полицях диски Pink Floyd (само собою заборонений), та кілька сучасних західних серіалів. Штори закриті, щоб ніхто випадково не вздрів що за разврат там відбувається.

Гостей було 12-15, не пам”ятаю точно, жінок більше. Само собою, всі були без чадрів, в платтях які ніразу не вписуються в іранські обмеження. Іранським жінкам рідко коли випадає нагода покрасуватись в нормальних (за нашими стандартами) сукнях. Тож коли вже щось таке трапляється, то готуються серйозно :)

Був алкоголь. Літри 4 місцевої самогонки. Вроді як з ізюму зроблена. В принципі, не проблема пробити і оригінальний Смірноф, але ціна вийде в околі $40 за пляшку. Доречі, контрабандою алкоголю займаються чиновники. От тобі й Ісламська Республіка.

Спочатку пили коктейлі, ну як коктейлі, місили якісь непонятні фруктові фреші, доливали туди горілки і лимонного соку. Переводняк продукту одним словом. Потім мішали з колою. Потім серйозні мужики пили чистий самогон. Вот оно щастіє! До розпивання чистого “дожили” не всі. Відсутність практики…

З мене зробили алкоголіка. “Та він з України, налийте йому ще…” Алкотреш не мій профіль, але вів себе я акуратно, в бруд лицем не вдарив, країну не опозорив. Хіба на ранок сушило трохи.

Алкоголь – каталізатор соціального контакту. Після перших кількох “шотів” розговорився з гостями. Майже всі знали англійську, хтось гірше, хтось краще. Єдина жінка що не говорила англійською, виявилась викладачем французької.

Серед гостей був студент місцевого університету мистецтв. Мене зацікавило питання, чи входить оголена натура в програму навчання. На скільки мені відомо, у нас це обов”язкова програма. За словами студента, в Ірані ця програма теж обов”язкова, але по правилах в приміщеннях універу оголену натуру малювати заборонено, тому  натурницю требе замовляти приватно.

Художник наливає самогонку з каністри.

Абдола і Сімін

Ця історія має мало стосунку до Ірану, але не поділитись нею я не міг. Почалась вона в Ірані, продовжилась через півтора року в Тайланді, і сподіваюсь ще не закінчилась.

Як я вже казав, Абдола і Сімін були моїми останніми хостами в Ірані, я гостював у них перед відльотом додому.

Почалося все з того, що по дорозі до Тегерану задзвонив телефон, на екрані висвітився номер Абдоли, мого тегеранського хоста. Я підняв трубку і зарядив щось типу:

– Хелоу Абдула, ітс Володимир тра-ла-ла, бла-бла-бла…

Що відповів Абдола, я толком не розчув, передбачаючи запитання, повідомив де я, і коли буду в місті, по інерції продовжив щось там говорити.

– Спокійно! – сказав голос в телефоні. Я далі шось там чесав, і тут мене як током вдарило, до мене дойшло, що на другому боці говорять українською. Я був не то щоби шокований, але перейти на українську вийшло не одразу. Дзвонив каучсерфер з України, що якраз гостював в Абдоли. Пояснив мені як правильно доїхати. На тому все, ми розминулись на кілька годин, чувак поїхав собі кудись далі.

З Абдолою і Сімін ми пішли на вечірку в честь дня народження їх подруги, про що згодом. Наступного вечора я вилетів додому.

Через рік, під час підготовки до поїздки в Азію, списався з українцем що живе в Тайланді. Домовились, що заїду в гості на кілька днів. На якийсь там день переписки вияснилось, що це той самий хлопака, з яким ми розминулись в Ірані. Звати його Роман, а родом з Самбора. За час мандрівки Азією відвідував Романа кілька разів, провів в Патаї днів мабуть з 10.

Потім Роман сказав, що до нього заїдуть Сімін з Абдолою. І знов чітко на останній день мандрівки, за день до відльоту.

На зустрічі в Патаї вирішили, що як бачились двічі, то обов”язково треба зустрітись втретє. Здибатись домовились в Канаді, куди іранці якраз збиралися переїжджати.

Ця історія, якраз те, за що я люблю подорожі. Такі випадки дають можливість відчути себе частиною цілого великого світу, і одночасно зрозуміти на скільки цей світ малий.

Світ не такий вже й великий, так що хто зна… May be, some day…

Інші пости про Іран
Іранська Віза. Як отримати візу Ірану?
Іран транспорт. Як добратись, як пересуватись в середині країни.
Іран, гроші, безпека проживання.
Іран Ісламська революція
Іранські курди
Іранські жінки. Про жінок в Ірані.
Іран. Геі, Стів Джобс і самогон

Сподобався пост, тисни поділись, підписуйся на розсилку: