Уганда в новинах згадується не часто. Традиційні для Африки війни, посухи, та інші потрясіння країну в основному оминають. Єдиним катаклізмом був Віктор Федорович Іді Амін – місцевий диктатор самодур. Концептуальність його вчинків гідна кращих діячів сучасного мистецтва. До прикладу, він оголосив війну США, щоб на наступний день оголосити себе переможцем, назвав себе “останнім королем Шотландії” (подивіться фільм “Останній король Шотландії”) ітд, попутно зруйнував і без того не надто розвинуту економіку країни.

Було то років 40 тому, по місцевих мірках дуже давно. Рани на тілі Африки загоюються швидко, вже за пару років після чергової потасовки всі мирно вирощують банани, хто там кому що робив, не пам”ятають.

За чим їхати в Уганду, а хз. Містери їдуть подивитись на горил і шимпанзе, каякери – на рафтинг у витоків Нілу, от мабуть і все.

От і я толком не знав за чим туди їду. Особого трешяка там нема, хайлайтів світового масштабу теж не помічено. Нічого особливого не чекав. Натомість отримав отримав ще одну країну, куди хочеться повернутися.

Розкажу ка вам по порядку, що там і до чого, а як стане натхнення то ще пару знимок з архіву витягну.

Віза

Як отримати візу Уганди? Та дуже просто. Нам вліпили штамп на кордоні за $50. Думав буде нова красива наклейка в паспорті, но вліпили штамп. Ну і правильно, нєфіг колекціонувати наклейки.

Ходять легенди, що віза одної з країн Східноафриканського співтовариства (САС: Кенія, Танзанія, Уганда, Руанда, Бурунді), автоматично дозволяє відвідувати інші країни САС без віз, або являється мультивізою, якщо пересуватись тільки в межах САС. Не вірте. На прикордонних КПП кожен негр – сам собі начальник і призначені непонятно ким правила ним не визнаються. Треба платити кожен раз за візу при кожному перетині кордону.

Попадання

Ми перетнули кордон з боку Руанди, туди в свою чергу потрапили зв”язкю Air Arabia – Rwandair з пересадками в Шарджі та в Найшобі.

Переліт Ейр Арабією можна сміливо включати в список хайлайтів подорожі. Аеропорт Шарджа – всі гроші. Збірна точка заробітчан з пів світу, кого там тільки нема, паки, бенгали, індуси, філіпінці, курди, ну і араби канєшноже. Спостерігаючи за ними в аеропорту можна зависнути, і такого надивитись, що вже й їхати нікуди не треба.

Ще з Києва в Ентебе літають пафосні Емірати з пересадкою в ОАЕ, та Туркіші через Стамбул, ціна порядка $1к. Ейр Арабія, трохи дешевша.

Сухопутний кордон з країнами САС відкриті, і перетинаються легко, без зайвих перешкод хабарів та бюрократії.

Ще Уганда граничить з Конго та Південним Суданом, сумнівно що ви в”їжджатимете з того боку.

Безпека

У нас проблем не виникало. Центр та південь Уганди можливо найбезпечніші в регіоні (на півночі ми не були, сказати точно не можу). Можна спокійно ходити будь де, в будь яку пору дня, не залежно чи то міські нетрі, чи окраїна глухого села.

Звичайно не варто нехтувати загальними правилами безпеки (не виглядати як ходячий мішок грошей, не надягати дорогих ювелірних виробів, не світити дорогою технікою).

Місцеві завжди і всюди кажуть, що в них безпечно а по сусідству повний бардак і беспредєл.

Наш руандійський хост, казав що в Кампалі небезпечно, можуить пограбувати ітд. На правду Кампала виявилась дружньою та безпечною.

Хост з Кампали, в свою чергу розповідав, що серед понад 50 його гостей тільки один мав проблеми в Уганді, але майже всі стикались з проблемами в Кенії.

Десь в нетрях Кампали. Цілком безпчно насправді, і люди всі доброзичливі.

Клімат, коли їхати.

Країна розташована на екваторі, тому весь рік температура тут стабільна, 25-27 градусів. Пори року тут діляться на два сухих сезони, та два дощових. Дощ іде в березні-квітні, та з вересня по листопад. Решта часу умовно сухо.

Доречі, тривалість світлового дня тут теж незмінна круглий рік, сонце сходить о 6-й ранку, та сідає о 6-й вечора.

Ми були в червні, погода була досить комфортна, один раз попали під дощ і все.

Гроші

Місцева валюта – Угандійський Шилінг (UGX).

Курс $1 = 2550 UGX.

Ціни не надто високі. Середній готель $7-10, один раз поїсти $2-3. Докладніше по цінах далі.

Хвороби

Ми мали з собою репелент та таблетки для профілактики малярії. Мили руки перед їжею, спали під протимоскітною сіткою. Пили бутильовану воду і було нам щастіє. Сюрпризів до дому не привезли.

А, ну і щеплення від жовтої лихоманки зробили.

Докладно про медичну підготовку поїздки в Африку та профілактику малярії я писав раніше.

Транспорт

З транспортом проблем в основному нема. Любе і різне, автобуси, маршрутки, мототаксі.

Маршрутковокзал в Кампалі.

Те ж саме тільки ввечері.

Дальній транспорт

В Уганді є декілька великих автобусних компаній, кожна з яких “покриває” свій сектор країни. Принцип маршрутів радіальний, столиця Кампала в центрі, від неї відходять вітки основних доріг. Сполучення між містами що знаходяться на сусідніх вітках могло і не бути, доводилось добиратись через столицю. З периферії в столицю автобуси відправляються в основному о 6-7 ранку, як правило за графіком. В другій половині дня, автобуси повертаються назад на периферію. Відправляються по мірі заповнення. Не дивуйтесь, коли вам скажуть що автобус вже рушає, але чекати потім доведеться 2-3 години. “1 African hour” у всій своїй красі.

Самі автобуси – окрема пісня. Судячи з шильдиків “Isuzu”, ці шедеври інженерної думки – місцева інтерпретація технічної творчості наших вузькооких братів. Запозичили угандійці не тільки проект а й принципи виробництва. Клепають сіє “на колєнкє”, основний матеріал труби і листова сталь. Що таке штамповані деталі і конвеєр тут мабуть не відомо. Двох однакових автобусів не буває в принципі. Розміщення місць 3+2, сидіння само собою не регулюються, але в принципі 6-7 годин висидіти можна. Наш Богдан, теж копія якихсь індусів, правда не такий трешовий.

Висидіти в автобусі то можна, але є один фактор який просто виїдає моск і породжує бажання убівать. Музика афробіт… Постійно крутять місцеву трешову естраду. Голосно і на авторіпіті. Цікаво, чи іноземці так само сприймають наш шансон в маршрутках?

Ціни на дальніх рейсах в середньому $3-4 за 100км.
Кампала – Масака 6
Кампала – Форт Портал 8
Кампала – Масінді 5,2
Кампала – Мбарара 10
Кампала – Найробі 30 (700км.)

Ціни в USD.

Трафік в Кампалі.

Ближній транспорт

На недалекі відстані ходять маршрутки, або шаред таксі. Відправляються по мірі заповнення, тому на не дуже популярні напрямки краще приходити зранку, так більша ймовірність що скоро назбирається достатньо пасажирів. Ціни фіксовані, але водії шаред таксі часом можуть спробувати здерти більше. Питайте скільки платять місцеві, і давайте стільки ж само. В маршрутках не обраховують.

Готуйтесь що пасажирів буде більше ніж місць, і можливо доведеться потіснитися. В Toyota Hiace влізається 20-22 негри з дітьми, в Toyota Corolla 7-8.

На маршрутці пише напрям. Оця була з Калангали в Масаку.

Ну і ще кілька маршруток і околомаршруточного.

Вокзали часто суміщають з базарами.

Ну і Корола.

Мало не забув, рух лівосторонній.

Транспорт по місту

Можливо в Кампалі є організований гормадський транспорт, але я його не помітив, або просто забув.

Найзручніше пересуватись на мототаксі. По місцевому “бода-бода”. Боди тусуються на кожному перехресті, і у всіх транспортних вузлах. Кожен проїжджаючий повз мотоцикл також потенційний бода. Досить вигукнути “бода!”, як біля тебе одразу виникне кілька мотоциклістів бажаючих підвезти. На мот влізається два білих містери з рюкзаками і водій. Проїзд по місту в околі $1-1,5. Намагаються здерти з іноземця додатково 50-70% вартості проїзду, але легко йдуть на торг (бо мотоциклістів більше ніж пасажирів, або ти заробиш мало, або нічого взагалі). Про них ходять жахливі легенди, безбашенно ганяють, не знають правил ітд. Я б не радив їх боятись, не таке воно вже й страшне. По рівній дорозі малокубатурний гружений мотоцикл швидко не поїде в принципі. По місту, де постійні пробки і скажений мурашник з людей і машин, теж розігнатись не вийде.

В разі відсутності інакших опцій, боду також можна брати для поїздок по місцевих селах.

Дороги гірші ніж в Україні, як не дивно, але це можливо.

Ну і річковий транспорт теж є. Човни ходять між селами, що розташовані по берегах озер, або на острови.

Проживання

Майже в кожному селі зустрінете халабуду з табличкою “Hotel”, то ультрахардкорні нічліжки для місцевих. Ночувати в таких на щастя не довелось. Підозрюю зі зручностей там хіба брудний матрас на земляній підлозі.

Також є цілком пристойні не дорогі готелі, розраховані на багатших місцевих. Даруйте за тавтологію, стандартний стандарт. Дабл з туалетом і душом в околі $7-12 за людину. При готелі як правило є кафешка.

У великих містах та туристичних локаціях є гестхауси для бекпекерів. Ліжко в дорміторії такого геста коштує дорожче ніж сингл в звичайному (як правило кращому) готелі. Єдиний плюс гестів, можна зустріти багато іноземців, по спілкуватися, випити пива ітд.

Десь в 70% з них є інтернет. З перебоями, повільний, але є.

Якщо вже зайшла мова про інтернет. В багатьох місцях точки доступу виглядають так.

Top End для буржуїв та багатих пенсіонерів зі зрозумілих причин залишився поза нашою увагою.

Couchsurfing

У великих містах легко знайти вписку через каучсерфінг. Серед каучсерферів трапляються гіди, представники турфірм, благодійних організацій ітд, але по профілю вичислити вищезгаданих не складно. Часто угандійці самі пишуть, кличуть до себе в гості.

І ще кілька фото на завершення.

                      

      

Інші пости про Уганду:
Уганда часина 1. Віза, житло, транспорт.
Уганда часина 2. Їжа та Алкоголь.
Уганда часина 3. Національні особливості.
Уганда часина 4. Найцікавіші місця.