Tre Cime di Lavaredo (нім Drei Zinnen) – мабуть один з найбільш впізнаваних об”єктів італійських Доломітів. Якщо гуглити запит “Доломіти“, то характерний силует вершин стовідсотково буде у видачі.
Так сталось, що за весь час нашого перебування в горах був лише один погожий день. І ми вирішили витратити його саме на Тре Чіме. Вирушили вдосвіта, сподіваючись після Тре Чіме по можливості “захопити” ще щось.
Погода, як на перший тиждень вересня, була м”яко кажучи не характерною для регіону. Мало того, що весь тиждень лили дощі, так ще й день перед тим перевали вище 2000м завалило снігом. Ми дуже дивувалися, з якої то радості чи то військові, чи то рятувальники ставлять намети на під”їзді до перевалу? Але коли за перевалом наш орендований фіатик почав на серпантинах роздавати боком, вся серйозність ситуації до нас дойшла дуже швидко.
Lago d’Antorno – перша оглядова точка з якої видно три зубці. Правда не в фас, а в профіль. З такого ракурсу скелі мають дещо інакший вигляд.
Температура води в озері не встигає за коливаннями температури повітря навколо. Це привело до виникнення фотогенічного туману.
Вигляд з Lago d’Antorno на Tre Cime di Lavaredo.
Rifugio Auronzo – початок пішого маршруту навколо Тре Чіме. До реф”юджа ходять автобуси, а за додаткову плату туди можна заїхати і власним авто. Хоч це й не спортивно, але намагаючись вихватити по максимуму в єдиний погожий день, ми доїхали до реф”юджа на авто.
Дорога промаркована. Кожен маршрут має свій номер. Маршрутів, як ви можете здогадатись з фото, тут тисячі. На відміну від рідних Карпат, чи Гімалаїв, де взагалі одна дорога і все.
Rifuggio Lavaredo.
Піднімаємось на перевал Forcella Lavaredo. Маршрут сам по собі не складний, пологий, без стрімких наборів висоти. Як то кажуть, “розрахований на європейських пенсіонерів”.
Один з характерних “зубів” Тре Чіме. Візуально висота скелі 300-400 метрів.
Мій друг Фетісов (з червоним хайром) веде за собою команду на перевал.
Ще один вид в профіль.
Рухаємось в сторону Rifugio Antonio Locatelli.
Так як вчора випав сніг, стежку розчищають міні екскаватором. Екскаватором! Стежку! Карл!
Нарешті нам відкривається класичний лук, який до того так багато бачили різних на картинках.
Rifugio Antonio Locatelli, або просто Rifugio Locatelli. Найгарніший вигляд на Тре Чімме відкривається звідси.
Фото зроблене прямо з-за столика.
Sasso di Sesto 2539м.
Поки ми пили свою каву на Rifugio Locatelli, вертоліт все не давав нам спокою.
Дорога від Тре Чіме значно цікавіша ніж дорога туди. Пейзажі міняються мало не кожні кілька сот метрів. Правда довелось пройти кілька крутих спусків – підйомів.
Десь тут, вперше за більш ніж пів тижня відпустки, на кінець то відчув, що виїхав десь далеко від цивілізації. То вам не Непал, чи Карпати, тут до готелю й супермаркету з будь якої точки рукою подати.
Тре Чіме вигляд з низу.
Підозрюю, що ми на березі якогось замерзлого озера. Взагалі в Доломітах багато озер хороших і різних, розміром від п”ятикопійочної монети до кількох сот метрів в поперечнику.
Ще одне озерце.
Основний контингент трекерів на маршруті – пенсіонери різних національностей. Мій друг Фетісов навіть видав риторичне запитання: “Куди ми поїдемо, коли будемо старими пердунами, якщо Доломіти відвідали в молодості?”.
Масив Monte Piana. Під час Першої Світової, тут відбувались бої між австрійцями та італійцями.
Тема Першої Світової в Доломітах обширна. Багато де збереглись окопи та фортифікації. Деякі споруди реконструювали і використовують як музеї. Практично в кожній сувенірній лавці можна зустріти книги з заголовками “Dolomiti бла-бла-бла Guerra Grande”.
Власне десь тут винайшли віа феррату – скельний маршрут вздовж якого протягнутий стальний трос для страховки. Так на вершини доставлялись військові вантажі.
Мій друг Джон оглядає околиці на предмет інопланетних артефактів.
Вигляд на озеро Lago d’Antorno, з фото озера починався цей пост. Внизу там ще майже літо.
Як потім виявилось, вертоліт перевозив цемент для заливки фундаменту біля Rifugio Locatelli. Уявіть собі, що коли реф”юдж будували, матеріали доводилось завозити по землі, сподіваюсь хоча б не на плечах людей.
І класичний лук з Lago d’Antorno на завершення.
П.С. Трошки корисного для тих, хто хоче пройти маршрут.
- Довжина: 10 км
- Час: 3,5-4 години
- Складність: простий
Тре Чіме звичайно один з найпопулярніших маршрутів, і туристів там як у Львові на площі Ринок, але поїхати туди все одно варто. Навіть не варто, а треба. Рахуй, не бачив Тре Чіме – не був в Доломітах!