gryniuk.com
Залізниця – одна з речей, заради яких варто їхати в Бірму. По перше, для любителів історії, це шанс побачити, якими залізничні перевезення були на заході колоніальної епохи. По друге, можливість проїхати кілька найкрасивіших у світі маршрутів. І по третє, само – собою, шалений місцевий колорит.
Друга частина з чорно-білої непальської серії. В цьому пості буде трохи гір, трохи провінційних міст, і трохи слонів на десерт.
Останні кілька днів в Уганді вирішили потратити як всі пурєдні туристи, подивитися на мавп в заповіднику. Своєю присутністю ми вирішили ощасливити Водопад Мерчісона і однойменний національний парк.
По плану, наступного дня, мало бути місто Масака, з якого ходить паром на острови Сессе. Не склалося з тою Масакою, промахнулись кілометрів едак на 100, заїхали в столицю – Кампалу. Не то підступні нігери продали нам квиток не туди, не то ми провтикали зупинку, важко сказати. Фіг з ним, Кампала то Кампала, як каже основний постулат успєшного успєха (ну і всього решта заодно): be flexible.
Якраз в ті дні в Чітвані проходив фестиваль слонів з блекджеком і шлюхами народними гуляннями, і слонячими перегонами. На перегони я так і не попав. Застав тільки урочисте закриття і афтепаті у вигляді концерту місцевих поп-звьозд. Угар ше той.
Національний парк Чітван спершу не входив у мої плани, як такий що перенасичений туристами.
Хотів відвідати парк Бардіа, але глянув на карту і зрозумів, що трястись 2 дні в один бік в місцевих автобусах – не варіант.