Національний парк Чітван спершу не входив у мої плани, як такий що перенасичений туристами.
Хотів відвідати парк Бардіа, але глянув на карту і зрозумів, що трястись 2 дні в один бік в місцевих автобусах – не варіант.
Натомість до Чітвану виявилось яких 100 км і всього лише 5 годин дороги. Плюс знайомі сказали що там зараз не сезон і туристів мало.
Дикою природою я особо не фанатів, вирішив сходити на прогулянку так, для загального розвитку. Цікаво було подивитись як джунглі виглядають.
Стандартна чітванська програма – годину пливеш на каное, дивишся на пташок, потім висаджують тебе посеред лісу і ти вертаєшся по джунглях назад. Не один правда, з гідами.
На рахунок гідів, все дуже серйозно. Самого тебе в нацпарк не пустять, тільки в складі групи. Просто так погуляти по джунглях, як на треку до Евересту не вийде. На групу має бути мінімум 2 гіди. Навіть якщо йде одна людина, як в моєму випадку, всеодно 2 гіди.
То не примхи бюрократів, щоб вибити побільше бабла з бідних містерів. Це реально вимоги безпеки. Випадки поранення і навіть смерті туристів від тварин не поодинокі. Гід знає 100500 видів тварин і їх повадки, вміє знаходити тварин швидше, ніж вони знайшли тебе, знає як рятуватись від самих небезпечних з них. Тому ліцензію гіда дістати не так просто, як у випадку з гірським туризмом. Треба довго вчитися, потім кілька років ходити другим гідом в групі. Тільки після того, при умові що здаси купу екзаменів, отримаєш довгоочікувану ліцензію.
От і на мене одного виділили цілих 2 гіди. Веселі адекватні мужики. Розказали багато цікавого.
Перед входом в джунглі інструктаж з техніки безпеки, на тему як вести себе в джунглях. Що робити якщо зустрінеш слона/бегемота/крокодила, і він почне за тобою бігти.
Переказую:
Носоріг – він великий і добре бігає, але не самий розумний. Самий простий варіант врятуватися – вилізти на дерево. Якщо дерева нема, АХТУНГ!!! бігти, знімати з себе речі і кидати в різні сторони, це приведе тварину в замєшатєльство. Ну да, мені так і сказали, шапку кидай туда, сумку туда. Після тих слів зразу вийняв з сумки фотоапарат, щоб не шкода було викидати.
Слон – він великий, його видно з далека. Якщо дикий, обійти подалі, бо він, скотина, апасєн. Якщо домашній, то теж обійти, він теж шкоди натворити може. Слон при бажанні добре бігає, і зносить дерева 30-40 см в діаметрі.
Ведмідь – збиратись всім до купи, створювати багато шуму, брати в руки палки і лупити ведмедя, доки той не передумає до вас лізти.
Тигр скоріш за все сам втече.
Мєлоч всяка теж сама розбігається.
Ну і яка у вас буде реакція, коли вам скажуть бити ведмедя по писку і зривати з себе речі коли втікаєш від носорога? Ну і я теж поржав. Смішно було рівно до першого носорога.
(пардон за фото. телевика з собою не ношу, викадурвав з 35мм)
Спостерігати за носорогом метрів з 30-ти, досить цікаво. Бачиш яка то здоровенна туша, і одразу розумієш, що гіди не стєбались коли розказували як втікати, особливо коли тварина розвертається і суне в твій бік. Промотались так біля нього хвилин 20-30, посуваючись туди-сюди, так щоб стояти не по ходу тварини. Потім носоріг втомився і вирішив прилягти поспати, ми лишили його в спокої.
Хвилин за 20 побачили ще одного в траві на острівці посеред річки.
З дрібного бачили оленів, дику свиню, крокодилів і вагон різних птахів. Найбільше вразили дикі кури, ну не то шоб вразили, до того диким курам не було місця в моїй картині світу, я не знав про їх існування. Виявилось досить красиві та шустрі “птахи”.
За словами гідів, тікати від тварин доводиться досить часто. Бити ведмедів теж ніразу не байки.
Щодо самих джунглів, то я очікував дещо інакшого. За вийнятком кількох незвичних для наших широт рослин – звичайний собі густий ліс. Місцями дуже нагадує наш ліси.
Розговорились про домашніх слонів. Виявляється більшість слонів тут “державні” приписані до заповідника. Вони катають туристів, також на них патрулюють нацпарк. Є місця, куди крім як а слонах не добратися.
“Приватний” слон – шалено дороге задоволення, їх купують в Індії в середньому по $40к, залежно від слона ціна може доходити до 60-ти. Займаються вони тільки тим, що возять туристів, правда експлуатують їх на всю катушку. Зі слів гідів, в той час як державний слон возить туристів 1 раз на день, приватний має до 4-х рейсів.
Домашній слон не такий безобідний як здається. Слухається він тільки одну людину – закріпленого за ним погонича. За відсутності погонича може наробити багато шкоди.
Ввечері відвідав ферму з “державними” слонами.
Слоняча ферма. Купання слона. Збоку стоїть спеціальний чайничок для купання слона. Слон одобряє!
Був якраз вихідний, і приїхало багато непальських туристів.
Спочатку фотографувались зі слоними, потім з містерами, потім містери фотографували місцевих.
Дехто вимагав персональної фотосесії.
Слідкуємо за оновленнями “Непальського тревелогу” тут: https://gryniuk.com/category/podorozhi/південна-азія/непал/