Сходження на Сток Кангрі – один з найпростіших шеститисячників

Сток Кангрі (6150), найвища гора в хребті Сток, що на заході Гімалаїв. Кажуть, це один з найпростіших шеститисячників, чудово підходить в якості першої вершин для альпіністів початківців. Підйом не становить технічних труднощів, а з вершини можна побачити масив Каракоруму, і навіть К2.

Найбільша проблема, з якою ми стикнулись під час підготовки до сходження – брак адекватної актуальної інформації. Тож після сходження, просто був зобов”язаний написати цей пост, щоб заповнити всі пробіли і відповісти на всі питання тих, хто планує зійти на Сток Кангрі.

  • сезон: серпень-вересень
  • складність: середня – важка
  • тривалість: 3-4 днів
  • довжина треку: 34км в дві сторони
  • максимальна висота: 6153м. г. Сток Кангрі

перміти

Для сходження на Сток Кангрі потрібен дозвіл. Отримати його можна в федерації альпіністів в Лєху за 3000 рупій з людини. Ми чули, що за перміт можна не платити, натомість в Базовому Таборі всунути кілька рупій перевіряючому, але вирішили поступити по правилах, і от що отримали в результаті.

Між точкою виходу і Базовим Табором (4950) є ще один проміжний табір (4300),  називається він Mankarmo Camp. Коли ми зупинились там, щоб попити чаю, побачили що маркером на шматку картону було написано: “Environment fee, 500 rs p/p”. Само собою, з нас те “фі” намагалися збити. Пояснення, що у нас перміт, який включає в себе всі збори, на персонал не діяло. Натомість, нам намагались пояснити, що наш перміт ща 3000 рупій нічого не вартий, його можна було і не брати, досить заплатити тільки “фі”. Врешті ми заявили, що нічого платити не збираємось, і від нас відстали.

Система дозволів не до кінця врегульована, І кожен лупить за прохід повз свою палатку. Як виявилось, environmental fee – суто їхній винахід, який само собою жодного юридичного підґрунтя немає. Відповідно ніхто не мав права чинити нам перепони в разі несплати.

Протягом дня, в Базовому Таборі перміт так ніхто й не запитав…

підготовка до сходження

Для досвідчених альпіністів та скелелазів маршрут особливого інтересу не представляє. Турфірми з Лєху водять на вершину всіх бажаючих. Спортивний розряд за нього точно не дають. Єдине, що знадобиться – акліматизація та хороша фізична форма.

Перш ніж іти на верх для акліматизації ми пройшли кілька треків з виходом на 5+, та подолали кілька високих перевалів на авто. Цього виявилось достатньо, навіть з запасом. Як правило люди тратять менше часу на акліматизацію.

потенційно небезпечні моменти сходження

Будь які гори, навіть найнижчі, є потенційно небезпечними. Щороку зустрічаємо мінімум по кілька неприємних випадків в Карпатах, що вже казати про 6-тисячники. Сток Кангрі не вважається небезпечною вершиною, все ж летальні випадки трапляються й тут.
Крім фактору висоти, певну небезпеку несе передвершинний гребінь та льодовик.

льодовик

На висоті приблизно 5300 треба перейти не великий льодовик кількасот метрів шириною. В кінці літа закритих тріщин на ньому немає. Єдиний незручний момент – льодовикова річка, що ділить тіло льодовика навпіл. Ширина її менше метра, тож є певна спокуса просто її перескочити, що деякі групи і роблять. Та глибина, льодові стінки, і усвідомлення того, що як зірвешся, то навряд чи вдасться вибратись, заставили нас шукати обхідні шляхи.

Маючи один вільний день в таборі, ми пішли до льодовика на розвідку, щоб намітити шлях і наступного ранку швиденько пройти його безпечною дорогою.

Варто також пам”ятати, що після 11:00 льодовик починає активно танути, і там де зранку був лід, або маленький потічок, пообіді може бути по коліна води.

гребінь

Останні 30-40 хв шляху перед вершиною, доведеться йти по досить гострому гребеню. З одного боку від якого кількасот метрів урвища. Місцями жандарми на гребені треба буде обходить з боку обриву. За хорошої погоди необхідності йти в зв”язках, чи штучних точках опори нема. Все ж обережність і вміння поводитись на скелях не завадить. Тут сталось кілька летальних випадків, коли люди чи то від втоми, чи то від втрати пильності падали до низу.

спорядження

Перед поїздкою провели не одну годину в роздумах і спорах на тему, чи варто брати з собою залізо на гору. До спільного знаменника так і не дійшли. В результаті Василь повіз з собою комплект з кішок, льодоруба, альпботів, системи ітд. Решта планували орендувати спорядження в Лєху.

Забігаючи наперед, скажу, що Лєх не виправдав наших сподівань, як місцева трекінгова столиця. В Непалі вибір спорядження на порядок більший. Все ж, кілька туристичних магазинчиків там було.

За умов поганої погоди та глибокого снігового покриву, спорядження таки могло знадобитись. Але тоді б виникло питання в доцільності самого сходження.

В місці де ми отримували перміт, сказали, що спорядження можна орендувати в базовому таборі, вийде дорожче, але не треба тарабанити на горбі зайвих багато кілограм заліза.

Я провів ревізію у своєму рюкзаку, і залишив все зайве в Лєху. Підозрюю, у мене наплічник був самий легкий. Так, як у мене були лиш трекінгові кросівки, до яких кішки не особо то присобачиш, планував взяти взуття в базовому таборі. Але дорогою зустрів іноземця, що якраз спускався. У нього були такі самі кросівки як у мене (La Sportiva Viaferrata), він сказав, що цього взуття цілком достатньо для виходу на гору.

Василь же навпаки понабирав споряги на всі випадки життя. Кішки, льодоруб, альпботи, при тому що йшов у важких трекінгових черевиках. В результаті йшов він в півтора-два рази повільніше за мене, а коли добрався до Базового Табору був вже добряче виснажений.

Скільки людей не зустрічали, стільки різних варіантів щодо необхідного для Сток Кангрі спорядження. При чому, чим далі людина від гір, тим більше заліза рекомендувала брати з собою.

В базовому таборі зустріли швейцарців, спорядження яких більше б пасувало для 7-8 тисячника ніж для Сток Кангрі. Василь, знавець брендового барахла, розпізнав у них топові черевики La Sportiva. Хотілося підійти і сказати, чуваки, ви помилилися, вам походу не сюди, Еверест на схід, а К2 на захід.

проживання / харчування / ціни

На Сток Кангрі найкраща туристична інфраструктура в Ладаху з того що доводилось бачити. Не Намче Базар звичайно, і навіть не Мананг, але жити на одному далбаті точно не доведеться. Два верхніх кемпінги Манкармо і Базовий табір окупувала турфірма монополіст, і створила досить хороші умови.

зв”язок

Не пригадую, чи було покриття в базовому таборі. Точно пам”ятаю, що з вершини деякі індуси телефонували домів. В принципі зв”язок – не на стільки критичний для Сток Кангрі, оскільки весь час будеш серед людей.

вхід / вихід

Маршрут починається і закінчується в селі Сток. До якого можна добратись на автобусі, а можна на таксі за 700-800 рупій.

графік

Турфірми водять на Сток Кангрі комерційні групи без належної акліматизації. 2 дні в Лєху по прильоту, день в проміжному таборі (Mankarmo) на 4380, потім денний перехід до базового табору 4969, відпочинок, і опівночі того ж дня на верх!

Day Start Finish Alt km hrs
1-2 Leh 3500
3 Leh – Stok Mankarmo 3500 – 3604 – 4380 9 4-5
4 Mankarmo Stok Kangri Base Camp 4969 3 2-3
5 Stok Kangri Base Camp – Stok Kangri Summit Stok Kangri Base Camp 6153 – 4969 9 8-12
6 Stok Kangri Base Camp Stok – Leh 350 16 5-6

Я б не радив проводити над собою такі експерименти. Рекомендував би сходити в трек з виходом на 5000, або хоча б з”їздити в джип тур через один з 5000+ перевалів. Ми зробили те й друге, і почували себе просто чудово. Наш графік виглядав так:

Day Start Finish Alt km hrs
1 Leh – Stok Stok Kangri Base Camp 3500 – 3604 – 4969 12 5-8
2 Stok Kangri Base Camp Glacier 5400 4 3-4
3 Stok Kangri Base Camp – Stok Kangri Summit Stok Kangri Base Camp – Stok – Leh 6153 – 4969 – 3500 9 / 16 8-12 / 5-6

Візьміть до уваги, що на момент сходження ми вже понад 3 тижні були в Лєху, і кілька раз проходили висоти 5+.

карта

Сток Кангрі

карта стягнута з сайту трекінгової компанії

діаграма висот

Сток Кангрі

карта стягнута з сайту трекінгової компанії

сходження поденно

День 1. Лєх – Базовий Табір Сток Кангрі.

Підйом починається з однойменного села Сток, що лежить на протилежній від Лєху стороні долини.

Перші кілька годин підйому краєвиди доволі типові як для Ладакху.

Трохи згодом з”являються красиві скелі.

Один з проміжних таборів.

    

Фінальний підйом перед Базовим Табором.

День 2. Базовий табір Сток Кангрі

На цей день в планах була акліматизація. Нічого не робити, не напружуватись, сидіти в таборі, привикати до висоти.

Після обіду вирішили сходити в акліматизаційну вилазку.

Єдиним технічно складним моментом міг бути перетин льодовика, тож ми вирішили пройтись до нього, щоб на завтра на ранок мати краще уявлення як по ньому рухатись.

Приблизно посередині льодовика текла річка. Це власне й був проблемний момент, так як попадання в потік на льодовику зі слизьким крижаним дном дає можливість відчути себе бобслеїстом. Правда кінець траси ховається десь під кригою, то ж є всі шанси, що вас знайдуть через 20 000 років як розтане льодовик, і ви станете експонатом природознавчого музею, вас виставлять поруч з мамонтом.

Знайшли таки місце, де можна перетнути льодовик без переправи через річку.

Пройшовши до льодовика вирішили, що черевиків та тренінгових палок буде цілком достатньо для підйому.

День 3. Штурм.

Підйом в 3 ранку. До 4 поїли кашки і вийшли. На схилі світилось кілька ліхтариків тих хто вийшов перед нами.

4 і навіть 3 ранку по місцевих мірках запізно. Більшість виходить 11-12 ночі. Проблема раннього виходу в тому, що сильно мерзнеш до сходу сонця. У нас же мерзнути не було бажання. Та й наш темп в середньому швидший ніж в інших.

За годину вже був біля льодовика. Ніч була місячна, то ж навіть ліхтарика не вмикав. Перед льодовиком стояла австралійсько – чеська пенсіонерка, питала як правильно перейти на інший бік. Сильно зрадів, що вчора сходили в розвідку, і знали де краще переходити. Ще 20 хв, і я на іншому березі. Там мене зловив якийсь з гідів, питався, де краще перейти. Ну от скажіть мені, який ти нафіг гід, якщо не знаєш дорогу, і більше того, не можеш гарантувати клієнтам безпеку?…

Поки переходив льодовик, намокли підошви взуття, температура мінусова, ноги почали підмерзати. Вилажу на морену. Час зробити привал. Бачу ліхтарики Катьки і Старенького десь на льодовику. За 10 хв підходить Василь. П’ємо чай, Василь каже нема чого на гору нести. На годиннику 6, треба йти.

Далі треба було підніматись практично вертикально по центру схилу, і вкінці по скелях траверсувати до гребеня. Перепад висот був приблизно з 5500 до 5900.

Добратись до гребеня забрало приблизно годину часу. На такій висоті не відпочивати годину, вимагає серйозного напруження. Далі вирішив відпочивати кожних півгодини, але потім подумав, що треба таки раз на 15 хв. Але не склалося…

По ребру якраз піднімались групи, що вийшли перед нами. На одному з відрогів було одразу кілька груп, подумав що там хороше місце для наступного привалу. Але коли дійшов до відрогу, побачив вершину в яких 200 метрів поруч. І тут зрозумів, що доки не дійду до вершини, не зупинюся. Шлях по ребру далі був відносно простий, іноді щоправда довелося лізти по скелях, і чіплятися руками за каміння, але загалом це було на багато цікавіше ніж монотонно сунути вверх по стежці, про втому якось і забув.

Організовані групи варті окремої згадки. Під верхом люди йшли в зв’язках з проміжком 2-3 метри між людиною, по 6-8 людей на шнурку. Може я щось погано слухав на лекціях по альпінізму, но здається, що відстань має бути побільше. Хоча б 20 м, поправте якщо не так. В такому випадку при зриві одного зі зв’язки в інших буде хоч якийсь час відреагувати і закріпитись. В даному ж випадку падає один, і тягне за собою всіх решта.

Перед самою вершиною зустрів швейцарців з топовою спорягою, що спускалися. Теж зв’язані по 2-3 метри між собою. Вони якраз проходили відносно складне місце. Ну як складне, треба було поставити взуття на кант і переступити осип менше метра шириною. Вся група в топових альпботах. Якщо десь існують гламурні альп бутіки, то вони закуплялись там. На кожному з них кішки, причому на декому зі зйомним монозубом (для технічного льодолазання, на ск розумію). Яка користь з кішок на грунті, для мене залишилось таємницею. Здавалося б люди, що беруть таку дорогу спорягу мали б мати хоча б приблизне уявлення для яких задач вона існує, не кажучи вже про елементарне уявлення про альпінізм.

Ну менше з тим, два повороти зигзагу за швейцарцями і вершина.

Там вже чоловік 25, не менше. На годиннику 8:10, 4 години на підйом, не так уже й погано.

Насолоджуюсь видом з гори, спостерігаю за самопочуттям, голова не болить, дихається нормально, побічних ефектів висоти не спостерігається, сили ще вагон. Можливо це ейфорія, а може просто організм добре адаптувався до висоти.

Десь там на горизонті К2 і Каракорум. Про висотний альпінізм до того моменту якось не думав. До того моменту… На висоту пертись ще рано, а от щось нижче але технічне, цілком можна. Перед висотою треба набратись досвіду.

Провів десь 40 хв на вершині. Зробив кілька фото, поділився шоколадкою з індусами і пішов у низ. Перед самою вершиною зустрів Василя. Він трохи замаханий, але не на стільки, щоб розвернутись за два кроки від мети.

Спуск місцями не тривіальний, можна звернути не туди і забуритись в сипуху.

Обганяю на спуску чергову групу. Питаю гіда, де краще звернути на стежку. Показує на двох людей “он біля них звернеш на ліво”. Дивлюсь, а то Катька і Старенький. Хвилин 10 і я біля них. В Катьки заболіло серце, в гору далі не йдуть. Ну що ж, 5900 теж хороший результат.

Перед льодовиком в черговий раз обганяю швейцарців.

Переходжу льодовик, по перевіреній дорозі. Раптом бачу, що гіди швейцарців (а їх мінімум 3) ведуть групу через льодовикову річку. Тобто, щоб перейти льодовик, їм треба буде скакати через відносно не широкий, але глибокий потік. Фейл в даному випадку, крім падіння з 3-4 метрів на лід грозить в кращому випадку переохолодженням в крижаній воді, якщо пощастить. В протилежному випадку, може знести десь під льодовик і по всьому. Закріпитись на льодовому дні в швидкому потоці води виглядає слабо реальним. Підійшов до “переправи” з протилежного боку, пофотографувати, щоб потім показати як не треба. По завершенню тих цирків спитав головного гіда, нащо перескакувати річку, як метрів 30 збоку є безпечний шлях? Відповідь: так швидше. Зробив висновки про їх кваліфікацію…

Кілька хвилин по швейцарцях Катька зі Стареньким перетнули льодовик, по безпечній стежці.

Трохи повтикали, поки Василь не показався на горизонті, щоб пересвідчитись, що він безпечно спустився.

Ще годину і ми в Базовому Таборі. 12:00, на все про все 8 годин.

2 години перепочили і рушили вниз. В планах на сьогодні було добратись до цивілізації. Як спускаєшся, з одного боку відчуваєш наростаючу втому, з іншого повітря стає більше, то одно з другим якось компенсується. Поки йдеш, думаєш хіба про нормальну їжу і сон, єдина діюча на даний момент мотивація. Йшов без привалів, розумів, що як зупинюсь то рушити знову буде дуже важко.

В Лєху були близько 20:00. Не простий, але насичений враженнями день завершився курячим “стейком” і пивом.

п.с. попри видиму простоту і легкість сходження, закликаю вас не нехтувати правила техніки безпеки в горах.