Трек в долині Маркха – найвідоміший маршрут в індійських Гімалаях, що не зважаючи на свою популярність, в рази більш автентичний ніж основні треки Непалу.
Трек майже весь час йде вздовж однойменної річки. Дорога пролягає через кілька сіл та невеличких поселень, де ще збереглася справжня тибетська культура.
- сезон: серпень-вересень
- складність: проста – середня
- тривалість: 4-6 днів
- довжина треку: 61км
- максимальна висота: 5260 Kongmaru La
підготовка до треку, спорядження, перміти
Трек можна пройти самостійно без гідів. Не потрібно жодного спеціального спорядження. Перміти для треку на даний момент також не потрібні.
житло / їжа / ціни
Кожних 2-4 години ходу траплятимуться села де можна заночувати й поїсти. Не так зручно, як в Непалі, та все ж на порядок краще ніж на треку Ламаюру – Чілінг. На відміну від вищезгаданого, на даний маршрут можна не брати наметів, та великих запасів їжі. Вздовж усього шляху зустрічаються більш-менш нормальні хоумстеї та кемпінги. В Німалінгу перед перевалом, взагалі шикарний кемпінг, зроблений спеціально під потреби туристів.
Розчарувало хіба село Маркха. Як від основного поселення району, я очікував більшого. Хоча б магазинів…
Вартість хоумстею з триразовим харчуванням 1200-1400 рупій.
зв”язок
Протягом треку зв”язку в нема. Єдине місце де зі змінним успіхом є покриття – перевал Kongmaru La. Багато хто тим користається, і прямо на перевалі дзвонить і замовляє таксі в Лєх.
попадання
Можна входити на трек зі села Spituk, що під самим Лєхом, але тоді доведеться сходу набирати до 4+ висоти. Щоб підйом був плавніший, можна починати маршрут з села Chilling. Сюди ходять автобуси, але найпростіше замовити напередодні в Лєху таксі. Буде швидше, і не сильно дорожче.
вихід
З найвищої точки треку перевалу Kongmaru La, можна йти до Лєху ще 2 дні, а можна подзвонити і викликати таксі до села Chogdo, в якому закінчується дорога. Поки ви спуститесь з перевалу (2-3 години), авто якраз приїде.
графік
| Day | Start | Finish | Alt | km | hrs |
| 1 | Chilling | Sara | 3195-3619 | 18 | 7 |
| 2 | Sara | Umlung | 3860 | 14 | 6 |
| 3 | Umlung | Nimaling | 4841 | 17 | 8 |
| 4 | Nimaling | Kongmaru La – Chogdo | 5260-3905 | 12 | 5 |
Це графік згідно з яким рухались ми, на той момент вже добряче акліматизовані. Якщо вважаєте свою акліматизацію не достатньою, можливо є сенс іти на 1 день довше, повільніше набираючи висоту.
карта
діаграма висот
трек поденно
День 1. Chilling – Skiu – Sara
На точці входу на трек, за перші 20 хв, зустріли більше людей, ніж за весь попередній трек разом.
Перший день був доволі простий, інколи навіть нудний. Краєвиди почались лиш в самому кінці.
Йти добре зранку і, під вечір. В обід сонце не то щоб нещадно палило, але сухість і висота роблять свою справу. Інколи йде по літру води на годину.
Дорогою трапився “парашут тент”. Місцевий архітектурно комерційний винахід, намет на основі купола від парашута. Тут досить часто їх використовують. Цікаво, де вони взяли стільки парашутів. Розумію, що з індійської армії, але це ж мало би бути не просто. Хтось бачив у вільному доступі парашути ЗСУ, або армії ссср?
Вирішили пройти чуть далі ніж планувалося, щоб завтра йти менше.
Зупинились в хоумстех/кемпсайті в селі Sara. Більшість відвідувачів – учасники організованих турів.
Дві окремі групи взагалі вразили. На 2 чи 3 туристи був намет – кухня, окремий намет – столова де спеціально натреновані люди сервірували красиво стіл, і спеціальний намет – туалет. Всі ті радості тягнуло на спинах кілька коней/мулів/осликів. І само собою така процесія одним гідом не обмежувалась. В кращих традиціях Азії, за кожну операцію відповідала окрема людина. Саме цікаве, що всі вищеперелічені блага можна було отримати в кемпінгу і без того, щоб залучати кілька людей. Самі учасники даних тургруп спали в таких же простих наметах як і ми.
День 2. Sara – поляна десь за Маркхою.
Цього дня були плани дійти до Маркхи – найбільшого села, в честь якого власне названий трек. Але так і не знайшли хорошого місця де зупинитись. Кемпінги які ми бачили, або були безхозними, або хотіли якісь неадекватні гроші, а хоумстеї виявились гадюшниками на цегельному заводі, то ж ми як завжди вирішили ще трохи пройтись, і пошукати краще місце ночівлі. По карті за 5 км було ще одне село, та й сил було достатньо.
Дивно, але село Маркха, на честь якого названий трек, не є найрозвинутішим в плані інфраструктури. Нам так і не вдалось знайти там ні толкового кемпінгу ні хоумстею, зато в наступних селах все з точністю до навпаки. Умлунг, Ханкар, Німалінг наприклад.
Сіли перекусити десь за 3 км до пункту призначення, поїли корейської мівіни купленої напередодні в Лєху. Поки їли повз нас прийшли троє місцевих двоє вниз, один вверх.
Зібралися, пройшли буквально 10 хв і наштовхнулися на річку. Dперлися в розвалений міст. Одна половина мосту клюнула носом, і щоб потрапити на сусідній берег треба було перескочити з метр. Але течія в місті падіння була досить бурхлива, тож прийшли до висновку, що доведеться таки переходити вбрід. Почали шукати сліди які ведуть на брід. Нічого толкового, якісь поодинокі сліди тварин, і вели вони на місця з течією, яку явно просто так не подужати.
Поки ходили туди-сюди, повернулися до мосту, і помітили що він змістився. За яких 20 хв міст більше опустився у воду, із зануреної площадки до берега вже так просто не перескочити. Уважно придивившись помітили, що міст рухається. Тобто він впав яких 30-60 хв перед нашим приходом!!!
Василь почав шукати місце для переправи. Переходячи річку, в якийсь момент не витримав напору течії, і його понесло. Добре, що сталось це біля берега, і за кілька секунд вже стояв на каміннях. Помилка коштувала йому окулярів, куплених в Лєху модних синіх тапків і потовченого коліна. Тапки Василя поплили в Пакистан, і зараз можливо топчуть землю в “Країні Чистих Людей” десь під Лахором чи Равалпінді. Зрештою, не найстрашніше, що могло бути.
Драма полягала, в тому, що Василь стояв на одному боці, ми на іншому. Всі чудово розуміли, що на другий берег зараз ніхто не піде. Перейти річку в іншому місці можливості, не було, обходити по горах, треба було мабуть не 1 день і через невідомо які перевали.
Ледь не зірвавши голос, перекрикуючи шум води, домовились до того, що Василь йде в село зверху за течією, а ми сидимо на місці і чекаємо ранку. Зранку або вода спаде, або прийде черговий караван осликів, і покаже де краще переходити річку вбрід. Якщо не вийде, то Василь йде на перевал, а ми повертаємо назад.
День 3. Міст перед Умлунгом – Nimaling
На ранок вода впала десь до рівня колін, і ми спокійно перейшли на другий берег. Василь вже чекав нас в селі зі сніданком. Василь пробував вчинити в селі переполох, але виявилось, міст впав ще кілька місяців тому, а ріка щодня піднімається ближче до вечора. Місцеві пояснили, що річку можна перейти до 3 години дня, ввечері вода прибуває, і як не встиг, мусиш чекати до ранку.
Не то хороший сніданок, не то факт, що не треба буде повертатись назад сильно підняв нам настрій. І хоч дистанція сьогодні була більше 15 км, що для такої висоти не мало, ентузіазму було хоч відбавляй.
Всі красоти почалися після 4000 м. З-за горбів показався 6-тисячкик Канг-Яцзе (принаймні, думаю що то він).
На початку дня кілька разів ховався від нас, а ближче до завершення ми бачили його весь час.
Останній перед перевалом кемпінг Німалінг. Людей тут мабуть більше ніж ми бачили на всьому треку вкупі.
Не до кінця ясно звідки вони взялись, бо нас того дня крім віслюків не обганяв ніхто. Кемпінг виявився реально не поганим, в шалаші-їдальні завжди був безкоштовний гарячий чай і фільтрована вода. На інших за це все хотіли гроші.
Вечеря нагадала сільське весілля. Всі посідали на лавки по периметру, і чекали поки по черзі розносили то рис, то суп, то ще щось. Ми сиділи як молодята по центру.
Значна частина переходу відбувалася на 4+, що в кінці дня далося взнаки. Втома, головний біль, таке відчуття ніби температура…
День 4. Nimaling – Leh
Хоч спалось не надто комфортно, на ранок почувався бадьорим.
Підйом на перевал був досить простий, десь за годину без перерви набрав необхідні 300 м.
На перевалі було покриття моб зв’язку, ми подзвонили в нашу “турагенцію”, замовили авто до села де закінчується дорога.
Поки ми спуститись, машина вже чекала. 2 години по рівних і не дуже дорогах, і ми в Лєху.
