Трек Ламаюру – Чілінг. Ладакх, Північна Індія.

Не самий простий, але красивий трек, на якому відчуваєш себе скоріше першовідкривачем і дослідником ніж просто туристом. Маршрут проходить крізь мальовничі, оточені абрикосовими садами села, в яких ще збереглась справжня тибетська культура. А з найвищих точок можна побачити 6-тисячники масиву Сток та хребет Каракоруму.

  • сезон: серпень-вересень
  • складність: середня – важка
  • тривалість: 5-6 днів
  • довжина треку: 63 км (в один бік)
  • максимальна висота: 4958 перевал Konzke La (Kongskil La)

підготовка до треку, спорядження, перміти

Три перевали протягом п”яти днів, ще й відсутність інфраструктури вимагає нести харчі і намети на собі. Скажете “так в Карпатах по тижню в автономки ходили і нічого”. Нічого то воно нічого, але середня висота 3500-4000, то вам далеко не Карпати. Ну ви зрозуміли, місцями може бути не просто.

Зато не треба ні в кого питати дозволу, як мінімум поки що. Жодних пермітів на трек не потрібно.

житло

В кожному з сіл є хоумстеї, де вам запропонують матрац на підлозі, вечерю та сніданок. Тут діє цікава система. Туристи ночують не там де їм подобається, а по черзі в кожній з хат. Сьогодні черга Василя приймати туристів, завтра Петра, потім ще якоїсь Тракторини. Ціни у всіх однакові, а от умови різні, єдиного стандарту нема. Більшість хоумстеїв що ми бачили, були просто брудними бетонними коробками з матрацами на підлозі.

Лєх Ладакх трекінг Індія Гімалії

Жити в кемпінгах виявилось значно зручніше. Правда не очікуйте і тут побачити стандарти європейського кемпінгу. Якщо пощастить, це буде огороджена площадка з водою, в гіршому випадку просто вткнута в землю палка з надписом “кемпінг тут”.

Пам”ятайте, що кожен клаптик землі чийсь, і якщо ти десь ставиш намет, то прийнято за то платити.

їжа

В хоумстеях вам запропонують рис з сочевицею на вечерю і чапаті на сніданок. Якщо в селі через яке будете йти працюватиме магазин, вам запарять мівіни. От мабуть і все.

Можна розрахувати маршрут так, щоб ночувати по селах в хоумстеях, і не тягнути з собою намети та їжу, але втрата мінімального комфорту і відмова від нормального харчування того не вартує.

Лєх Ладакх трекінг Індія Гімалії

Якщо ваш раціон вимагає більшої різноманітності, доведеться нести все самому. Ми брали шоколад, сухофрукти, і кілька пакетів їжі швидкого приготування James Cook.

ціни

Купити дорогою особо не буде чого. Відповідно можливості потратити гроші теж. Магазинів на треку всього 2-3. І то крім коли, печива та якщо пощастить пива, там нічого не буде. За що доведеться платити: хоумстеї, харчування в хоумстеях, кемпінги і більш нічого. Середня вартість хоумстею 600-1200 рупій. як домовитесь.

зв”язок

Сім карта наявного у нас мобільного оператора не працювала від моменту виходу на трек, до самого завершення. Ймовірно в деяких місцях буде покриття оператора BSNL, але через складну процедуру реєстрації, ймовірність що вам вдасться отримати його сім карту не висока. Все ж принаймні буде можливість у разі потреби взяти телефон у місцевих.

попадання

Трек починається від монастиря Ламаюру. До Ламаюру з Лєху ходить автобус, але якщо вас 3-4, можна взяти таксі. Так буде зручніше й швидше, хоч і дещо дорожче.

вихід

Трек закінчується в селі Чіллінг. Звідси всього яких 60 кілометрів до Леху. Але з транспортом дещо складніше ніж по трасі на Ламаюру. Трафік незначний. Можна спробувати зловити машину, що порожньою вертається із Занскару, або викликати таксі з Лєху.

Частина груп суміщає даний маршрут з трекінгом в долині Маркха, роблячи в Чіллінгу днівку. Ми планували зробити так само, але вирішили, що значно приємніше провести цей день в Леху. Оскільки в Чілінгу жодних радощів цивілізації, за якими ми вже встигли скучити не було.

графік

Day Start Finish Alt km hrs
1 Leh Lamayuru Prinkti La – Wanla 3700 – 3146 9 4
2 Wanla Hinju 3780 16
3 Hinju Kongskil La – Sumda Doksa 4948 – 4422 11 7
4 Sumda Doksa  Base of Dung Dung Chan La 4428 16 7
5 Base of Dung Dung Chan La Dung Dung Chan La – Chilling 4700 – 3195 11 4

карта

карта стягнута з сайту трекінгової компанії

діаграма висот

картинка стягнута з сайту трекінгової компанії

трек поденно

день 1. Lamayury – Wanla.

Зранку авто відвезло нас до монастиря Ламаюру, ми оглянули монастир, поїли, поповнили запаси води і врешті вирушили.

Йдучи по висохлому руслу струмочка трохи більше як за годину вийшли на перевал Prinkti La (3700).

Спуститись теж досить швидко по ущелині де колись протікала вода. Ущелина була набагато глибша і з крутими стінами, подекуди зі слідами каменепадів, то ж іти було досить моторошно. По закінченню ущелини вийшли на дорогу, що привела нас в село Walna. Тут також був монастир вже 5-й чи 6-й за останні кілька днів, тож ми вирішили його пропустити і зайнятись пошуком житла.

В селі є кілька хат де можна поїсти й переночувати. Жодна з опцій запропонованих у цьому місці нам не сподобалась, то ж ми йшли дорогою до наступного села, перебираючи варіанти. Врешті одна сім’я дозволила нам розкласти намети в їхньому саду й погодилась нагодувати. Не готель, просто хата де живе родина. Люди щиро намагалися нам вгодити. Принесли килими й чай з печивом в сад, де стояли наші намети, а коли почався дощ, запропонували парасольки. Знаючи, що це не готель, і взагалі нам ніхто нічого не винен, ми нічого не вимагали просто погоджувались на все що пропонують :).

Найдушевніша частина почалась, коли покликали на вечерю. Коло нас постійно бігала старша донька, то пропонуючи добавки, то припрошуючи скуштувати нову страву. Мабуть того, що єдина говорила англійською. Вечеря була досить проста, але смачна, дал – сочевична – підлива, варений на пару тибетський хліб, гострий салат та абрикоси на десерт. Потім глава сімейства запропонував скуштувати чанг – місцевий алкоголь на основі рису.

день 2. Wanla – Hinju.

Сьогодні по планах мали весь день пройти по автомобільній дорозі, і в селі де закінчується дорога заночувати в котрійсь з хат.

Плавний підйом з 3200 до 3700 на 10+ км дороги, в принципі не важко. Та й акліматизовані ми були вже добряче.

Це мала бути по суті остання “цивільна” ночівля за наступні, кілька днів. В результаті, коли прийшли в село, все що нам запропонували, це якась халабуда за $20 з людини.

Пройшовши кілька раз по селу, зрозуміли, що нічого толкового не знайдемо. Було прийнято рішення, йти далі по треку, в надії знайти кемпінг, або хороший хоумстей. Наявність наметів та деякого запасу харчів дозволяла не хвилюватись як з приводу житла, так і їжі.

В результаті за 2 км від села таки знайшли полянку організовану під кемпінг. Невдовзі знайшовся і власник стоянки. За цілком адекватні гроші ми домовились за стоянку, вечерю і сніданок.

Таші, так звали власника, все літо жив за селом, обробляючи город, і завідуючи кемпінгом для туристів. А на зиму перебирався до родини в село Хінджу, власне те з якого ми втекли. А ще приготував нам на вечерю найкращий далбат, що ми їли в Індії, дуже смачний і абсолютно не гострий.

день 3. Hunju, перевал Konzke La, якась поляна за перевалом.

День почався з чапаті з кефіром, що для нас приготував Таші. Маршрут на день був не самий простий, треба було перейти перевал 4900 м, але ми були добре акліматизовані, тож нічого принципово складного не мало бути.

Але тут штота пашло не так. Старенький, сказав що чимось траванувся. Ну таке, в Індії з ким не буває. Я он теж по приїзду зловив джекпот у вигляді лассі і момо, потім два дні майже нічого не їв. Зрештою маючи достатній запас факс паперу, мало помалу йти можна.

Спочатку йшлося нормально. Ми збавили темп, щоб не втрачати один одного з поля зору. Але згодом Старенький почав скаржитись головокружіння. Ну такоє, теж нормальний ефект для висоти 4+. Домовилися, що перед підйомом на перевал ми з Васильом трохи його ровантажимо.

І от сидимо ми з на початку підйому, на горизонті показуються Старенький і Катька. Пабєда думаємо ми, зараз рванемо на верх. Но не тут то було. Метрів за 200 від нас, вони зупиняються. Хвилин 10 нікуди не рухаються. Теж нічого підозрілого, захотіли перепочити швидше, підйом все таки… За якийсь час Катька махає щоб ми йшли до них.

Підходимо, Старенький каже, що далі йти не може, і треба везти його в Лєх. З своєї не медичної точки зору, подумав, що чувак просто перелякався. Але якщо тобі зле, а в радіусі кількох днів переходу жодного натяку на медичну допомогу, то таки краще перестрахуватись.

Вирішили розділитись, Старенький і Катька вниз, ми з Васильом продовжуємо похід вдвох. Домовились що Василь веде Старенького до кемпу, звідки ми вийшли зранку, якщо все ок, то далі вниз він йде сам. Worst case scenario, Старенький не може сам іти, Василь біжить в село по допомогу. Я ж мав забрати харчі й необхідні речі, віднести їх до наших рюкзаків, потім наздогнати “спасроботи”. У випадку, якщо все “ок”, Василь ще трохи супроводжує старенького, а я повертаюся, і по черзі виношу 2 рюкзака на перевал. Дякувати Богу, Старенький нормально дійшов до табору, і йому навіть стало легше.

Поки Василь повернувся, я вже встиг затарабанити наплічники на 4550. До перевалу залишалось яких 350 вертикальних метрів. Але на той момент було вже по полудні, і ми були добряче вимотані. Словом замість розрахункового часу виходу 11:00, ми були на перевалі о 15:00. Не знаю як Василь, а я останні кількасот метрів йшов на самій силі волі.

В якості моральної компенсації був краєвид з перевалу. Річка розрізала долину на дві частини, по обидва боки були хребти.

При чому справа гори були стрімкі і скелясті як Доломіти, а зліва похилі і кольорові, як знамениті гори в Danxia landform Китаї. По центру спуску з землі стирчали гострі вертикальні каміння, створювалось враження, що йдеш по пащі дракона.

Вишенькою на торті була вершина Сток Кангрі десь на горизонті.

На перевалі навіть не зварили чаю. Побігли вниз, щоб бува раптово не догнала гірнячка.

Чаювали на якомусь пасовиську. Навколо тусувались яки і коровки. Було цікаво за ними спостерігати. Особливо як кілька кавалерів намагались сподобатись самій красивій корові в стаді. Цікаво було рівно до того моменту, поки корова – красотка не рушила в наш бік, а за нею кілька рогатих ухажорів, мабуть по півтонни кожен. Благо якраз заварили чай, і встигли оперативно зібратися. Залишили Яків з їх телячими ніжностями на самоті.

Пройшли кілька “кемпінгів”, ну як кемпінгів, в землю була вткнута табличка “запрошуємо в такий то кемп” та й усе. Ні тобі огорожі від тварин, ні води, про хатинку з їжею взагалі мовчу. Врешті вже добряче вимотані знайшли хорошу захищену від вітру полянку і встали на ніч.

деь 4. Поляна за перевалом Konzke La, поляна перед перевалом Dungduchen La.

Зранку нас розбудили голоси, але вони пройшли повз намет, тож ми продовжили спати. Взагалі після вчорашніх “спасробіт” рішили не вставати рано, а трохи довше виспатись, щоб відновити сили. Встали по гімалайських мірках відносно пізно 7:30.

Тільки склали намет, до нас підійшли 2 жінки з віслючками. Почали тараторити: “Camping, two hundred.” Ну ясно, хотіли збити по пару рупій невідомо за шо. Оскільки наметів вони не бачили, ми сказали: ”No camping, just repacking”. Після кількох ітерацій вищезгаданих фраз, жінки відступили і погнали собі віслючків далі на полонину.

Спокійно зібрались в рушили далі. В планах на сьогодні було пройти близько 10 км і зупинитись на підйомі перед наступним перевалом. Посеред маршруту було село Sumda Chemno, там ми планували по можливості поїсти. Так, як всі наші з Васильом запаси харчів була їжа від James Cook, вівсяна кашка, казинаки і Old Monk.

В селі Sumda Chemno, ми були не чемні. Якась бабка в національному костюмі, при нашій появі здійняла шум, і тут же з’явилась інша бабка, теж в костюмі. Бабка махала перед нами талончиками з надписом “Sunda Chemno Camping”, і як ви розумієте, агресивно намагалась їх втулити, за якісь там рупії. Ми ж чемно пояснили, що таборували поза межами вашого села, і в принципі вам нічого не винні. Бабки ж пробували розказати щось типу “не гребе ні разу, йдеш через наше село, то плати”. Ймовірно бабки розуміли, що взяти на понт не вдасться, тому легко відстали. Якби то був якийсь регулярний збір, нас так легко не відпустили б.

Зрозумійте правильно. Ми усіляко намагаємося підтримати місцеву економіку. Інколи навіть даємо більше ніж з нас просять. Але збити гроші просто за прохід повз твоє село, то якісь жарти в стилі гопніків 90-х. У нас вони вже +/- повимирали, тут видать ще ні. Я зовсім навіть не проти заплатити за кемпінг, чи що-небудь ще, але є одне але. Гроші потрібно давати за яку небудь цінність, а не просто так, бо комусь так захотілося. От до прикладу, кемпінг в якому ми ночували день перед тим. Назвемо його кемпінг Таші. Так от, у Таші була огороджена від тварин територія (читай без гімна під палаткою), питна вода, постійна проточна вода, їжа, і врешті решт туалет. Тут же з нас намагались щось вициганити бабки які проходили мимо, або бабки повз яких проходили ми. Сорян, але навички жебракування у місцевого населення ми категорично не підтримуємо.

Лєх Ладакх трекінг Індія Гімалії

Вечером впали на полянку на черговому “кемпінгу” перед перевалом. Але там нас ніхто не турбував.

день 5. поляна перед перевалом Dungduchen La – Чіллінг. – Лєх

Було домовлено зустрітися зі Стареньким і Катькою в 13:00 в Чілінгу. Пройти треба було яких 10-12 км, але ми все одно прокинулись рано, щоб швидко дійти і мати запас часу.

Стартанули 7:30, поки не було сонця, підйом на перевал дався легко, як мінімум мені. Василь казав, що йому заважає вчорашній Old Monk. Ми його взяли на всіх, але допивати довелось мені з Василем, тому такоє.

З перевалу Dungduchen La можна було побачити всю долину аж до самого перевалу Konzke La, де ми проходили два дні тому.

Від перевалу до точки зустрічі яких 8 км, то ж ми розслабитися. Але намарно. Спочатку спуск був дійсно легким і приємним з красивими краєвидами. Потім треба було пройти по сипусі з великим нахилом. Місцеві там ходять з кіньми і коровами, це означає, що дорога втрамбована і безпечна, але все одно йти по стежці шириною 20-30 см, коли під тобою кількасот метрів перепаду висот, доволі складно.

Далі був різкий спуск. Від 4200 треба було скинути десь 1000 вертикальних метрів. Тормоза, як то кажуть, горіли. Ще й сонце почало припікати. Поки спустилися донизу добряче перегрілись.

По карті залишилось пройти 3 км вздовж річки. Ми вже думали, що просто собі прогуляємось по стежечці слухаючи приємний шум води, але знову ж реальність виявилась жорстокою.

Стежка йшла то по правому то по лівому березі, доводилось переходити річку мабуть 30 раз. То стежки взагалі не було, і йти треба було по руслу всипаному валунами. Після жорсткого спуску ножкам було нерадісно. Дорога випрямилась лише перед самим селом.

За якийсь час ми зустріли Катьку зі Стареньким. Вони вже повністю відновились від попередніх пригод, і готові були продовжувати трек. Але в планах на сьогодні і завтра був відпочинок. Чіллінг не виправдав очікування виявившись селом з двох хат. Замість того, щоб засипати нас кокаколою і чіпсами радощами цивілізації, натомість нам запропонували лише харчевню для робочих, де готують лиш яєчню і мівіну. Тож замість того щоб сидіти тут, ми повернулися в Лєх.