Кожен, хто ходив по Мармаросах бачив Фаркеу (Фаркау) – високу гору на румунській стороні масиву, і мабуть кожен мріяв на неї зійти. Так склалося, що гору бачили всі, але бувати там доводилось мало кому. Я теж неоднократно дивився на Фаркеу з Мармаросів, Чорногори та Чивчинів, і от врешті прийшла пора і мені глянути на наші Карпати з боку Румунії.
Румунія для більшості з нас біла пляма. Ті ж польські чи словацькі Татри на багато більше розвідані. Тому похід на Фаркеу виглядає складною заморочкою. Насправді, найскладніше тут, прийняти рішення і зібратись. Решта все просто.
Трохи інформації, для тих хто зібрався на Фаркеу.
Як доїхати?
Добиратися треба до села Repedea, що за 60 км від українського Солотвино. Кордон перетинається в пункті пропуску Солотвино – Sighetu Marmatiei. Черги мінімальні, перехід зайняв до години часу. Єдина не приємна несподіванка для власників біометричних паспортів (ті що їдуть по безвізу), румунські прикордонники просять показати гроші для підтвердження платоспроможності, по $300-500 на людину. У нас жодного разу достатньо грошей не було, довелось викручуватись.
Найпростіше звичайно на авто. Але громадського транспорту теж достатньо. Наприклад:
- поїздом Львів – Солотвино до Солотвино
- перейти кордон
- автобус Sighetu Marmatiei – Repedea
Актуальний розклад автобусів можна глянути на www.autogari.ro
Можна ще потягом до Рахова, а звітам до кордону маршруткою. З румунської сторони кажуть можна доїхати до с. Repedea автостопом.
Чи потрібні якісь дозволи?
Фаркеу знаходиться на території національного парку. Про необхідність яких-небудь дозволів на право перебування, чи квитків нам не відомо. По крайній мірі ніхто нас не питав.
Яка тривалість і складність походу?
Від села Repedea і до Фаркеу і назад 28 км. Залежно від того, хто і як швидко ходить, можна вкластися в 2-3 ходові дні.
У нас весь похід зайняв 3 дні разом з дорогою до Львова і назад.
Де ночувати?
В Румунії, як і в Україні намети можна ставити будь де. На маршруті є кілька колиб, вони в значно кращому стані за українські, але як правило закриті.
Докладну інформацію по маршруту, карти, перепади висот, погоду, можна взяти на сервісі Munti Nostri (не завжди працює, але є мобільна аплікація для роботи офлайн).
В багатьох селах вздовж кордону населення розмовляє українською, тому не рідко написи продубльовані двома мовами. Село Repedea, звідки починається маршрут на Фаркеу – також не виключення.
Планувалось доїхати до якогось умовного шлагбауму на вході в Мармароський національний парк, залишити там авто і поставити намет на території парку. Але ні шлагбаума ні входу так і не знайшли. То ж рушили далі, доки не знайшли гарне місце для стоянки.
Зупинились поруч з якимсь закритим на зиму господарством.
Дорога зі Львова, разом з перетином кордону, зайняла весь день, то ж ми розклали намети і отаборились на ніч.
Наступного дня вирушили в гору, залишивши намети і наплічники на місці ночівлі.
Як і в Українських Карпатах, тут теж є свої полонини і господарства на них. Правда в середині жовтня всі вони були вже порожні.
Біля Фаркеу є озеро Lacul Vinderel, але це ще не воно. Просто одне з численних озер на полонині.
Ще одне озерце.
А це вже Lacul Vinderel. Висота близько 1700 м.
В жовтні вода була вже холодна. Але декому скупнутись це не завадило.
Жабинєтка. Цікаво, чи то не запізно для пуголовків?
Як і у нас, в природоохоронній галузі Румунії панує анархія. Можна ставити намети де завгодно, їздити на авто де завгодно, взагалі робити що завгодно, і нічого тобі за це не буде. Підйом не складний, і будь яка правильна машина вигребе до озера без проблем. Ми побачили 2 чи 3 авто, і кілька мотоциклів.
Кросові мотоцикли ще більше зло ніж джипи. Останні хоча б більшість часу їдуть по колії. Надлишок потужності та брак інстинкту самозбереження привозить двоколісних в такі місця, де інколи йти страшно, не те що їхати.
Дорога розкатана. Ще якби по колії їхали то пів біди, але багато хто прокладає власну дорогу.
Досить про сумне, час підніматись на верх.
Це ще не вершина, але Україну вже видно.
Це вже наші Мармароси.
Говерла і Петрос.
Погода була хороша. Мабуть останні теплі дні року. На вершині сиділи доки не закінчився портвейн.
Спуск почали вже далеко по-обіді.
Ідилія, якраз мотоциклісти повтікали.
Сонце по тихеньку хилилося на захід, даруючи нам насичені осінніми барвами кольори.
В неспішному режимі прогулянка зайняла весь світловий день. До наметів вернулися вже затемна.
Бонусом до поїздки став “веселий цвинтар” (Cimitirul Vesel) в селі Сепинца (Săpânța) в яких 15 км від кордону. Через призму гумору столяр автор розповідає про життя та світосприйняття румунських селян.
Поєднання трагізму та іронії чимось нагадує фільми Кустуріци.
П.С. Якщо у вас залишились питання щодо поїздки, не стидайтеся :)