В черговий раз кажу собі “досить матрасити”, прощаюсь з Боудою і покидаю Катманду.
Автовокзал в Катманду.
Того разу автобус везе мене в місто Горкха, то десь на пів дороги до Покхари.
6 годин в місцевому автобусі пройшли відносно спокійно, без пригод, ніхто навіть не блював походу.
Приїхав пообіді, шось взагалі без настрою. Йти куди небудь бажання не було жодного. В таких випадках, я таксть закриваюсь від всього світу у себе в номері, сижу в неті, пишу тексти для бложика ітд. Але кімната того разу була слєхка трешова, як мінімум на фоні тої що була в Катманду, і втикати там бажання не було ну взагалі ніякого. Довелось силою тягти себе на вулицю.
Вечірня прогулянка з фотоапаратом допомогла. Місцеві дуже приємні у спілкуванні люди, легко йдуть на контакт, нормально реагують на камеру. Кілька вдалих кадрів, і я знов бодрячком.
В кафешці цього дядька їв 2 дні підряд.
Гірше за безробіття може бути тільки дитяче безробіття.
Виявляється Горкха колись була столицею однойменного королівства. І славилось те королівство своїми воїнами. Слава місцевих солдатів жива дотепер, собсно як і самі содлати, і знаємо ми їх під іменем Гуркхи.
Королівство те було не велике, і з самої високої будівлі на самій високій горі можна було побачити його цілого від краю до краю. Північним краєм якраз були гори Гімалайського хребта, Манаслу і Ганеш Хімал.
Автовокзал.
Білетери.
Згадав що сьогодні Миколай ходить, купив мандаринів.
Слідкуємо за оновленнями “Непальського тревелогу” тут: https://gryniuk.com/category/podorozhi/південна-азія/непал/