Далі путь лежав в місто Бандіпур. Приємне розслаблене місто, з гарною архітектурою. Не особо правда велике, так кілька вулиць, але акуратне і відносно чисте, що рідкість для Непалу.
Так розумію, за Бандіпур взялась якась туристична контора, построїла тут всіх, і перетворила зачухане село в цілком собі пристойного виду локацію.
В гестхаусі чиста постіль. Для 5-ти баксового непальського готельчика, це нонсенс.
Ще в місті є оглядовий майданчик з якого видно майже весь Великий Гімалайький Хребет.
Клікабельна панорама Великого Гімалайського хребта.
І тут ті ж ідіоти.
Центральна вулиця.
Оцей мені чимось на Містера Біна схожий.
Я вже достатньо відпочив від треку, пробував додати активності у свій подальший маршрут, будував якісь плани. Залишалось ще близько двох тижнів.
Була у мене ідея покататись на мотоциклі в околі Покхари. Дізнався, що навіть є якась адекватна контора, що організовує мототури на Royal Enfield. Уява малювала яскраві картини, як я розсікаю непальські дороги на олдскульному півлітровому моті. Інтенсивність руху тут не надто висока і швидкість рідко коли зашкалює за 50, тому преспектива виглядала цілком реальною навіть з моїм досвідом водіння.
Заглянути на сайт тої контори я здогадався чомусь не зразу. Лише за кілька днів до приїзду в Покхару. І туту мене закінчились слова, почались самі емоції. Тур на 6-7 днів вартував, скільки б ви могли подумати?…
$2700, так, саме так, нема тут опечатки в ціні. Вот і я так подумав. Той мот стільки не коштує.
Словом від ідеї довелось відмовитись,і імпровізувати походу.
Отакий от Роял мать його Енфілд…
Слідкуємо за оновленнями “Непальського тревелогу” тут: https://gryniuk.com/category/podorozhi/південна-азія/непал/