Буенос-Айрес в ч\б. Аргентина.

В уяві середнього європейця (дозволю приписати себе до їх числа) всі головні події в історії відбувались в Європі, максимум в США.  Решта планети, це просто плями на карті де живуть люди, і абсолютно нічого не відбувається. Як же ж жорстоко ми всі помилялися. Світ це не тільки Європка і пендостан. Свого часу історія творилась і тут, в Південній Америці.

В міжвоєнний період ВВП Аргентини був більшим за сумарне ВВП Європи та США. Існувала навіть фраза “багатий як аргентинець”. Країна отримала свої статки за рахунок продажі руди. Сюди їздили на заробітки, як зараз в Італію чи Португалію.  Бабуся казала, що прадід теж працював тут в копальнях в 20-30хх роках, а на зароблені гроші збудував в селі хату. В період Другої Світової, аргентинським м”ясом годували солдат по обидва боки фронту.

Але сировинна економіка в купі з самодурством місцевих диктаторів  ще ні до чого доброго не приводила. Десь з середини ХХ ст добробут країни пішов по похилій вниз.  Зараз маємо +\- щось таке як в Україні, корупція, самодури при владі, “маленькі переможні війни” ітд.

Скайлайн центральної частини Буенос-Айреса. Більшість будівель зведені в 20-30-х роках ХХ ст. Що цікаво, середня висота 10-12 поверхів. Масова забудова Європи того періоду була значно нижча.

Обеліск на проспекті 9de Julio (день незалежності), найцентральніша частина центру Буенос-Айреса, центріше вже нема куди. На плоских дахах надбудови, де живуть люди. Якщо глянути по сторонах, така хатинка тут далеко не одна. Інколи на даху можна побачити повноцінні особняки. Підозрюю, колись там селилась міська біднота. Цікаво, на скільки престижним таке житло є зараз?

Споживання м”яса – частина національної культури. Якщо розібратись, у нас теж поняття “шашлик” на багато ширше, ніж просто страва. “Вибратись на шашлик” то є цілий ритуал пролетарського відпочинку. Так і в Аргентині “асадо” це не просто смажене м”ясо. Щоб правильно приготувати м”ясо, потрібно дотриматись багатьох вимог, правильна температура, правильні інгредієнти, само собою тільки правильні сорти м”яса ітд.

Відверто кажучи, смачніше приготованого м”яса куштувати не доводилось. Асадо передбачає приготування одразу кількох сортів м”яса. Головне тут стриматись і залишити трохи місця для найсмачнішого, яке само собою подається в кінці.

Таке враження, що гриль для асадо – parilla (читається паріша), включений в ДБН (державні будівельні норми) і без нього просто не здадуть новий будинок.

Пішохідна частина Буенос-Айреса.

Puerto Madero – приклад того, як старі доки перетворили на престижний район. Тут багато дорогих ресторанів, та штаб-квартир великих корпорацій.

Galerías Pacífico – торговий центр збудований в кінці ХІХ ст, як відповідь на найбільший торговельний зал тогочасної Європи – Vittorio Emanuele в Мілані. Будинок мав увібрати в себе всі тогочасні технологічні досягнення, як то ліфти та центральне опалення.  За призначенням будинок використовувався не завжди. Тут була і національна художня галерея, і головний офіс залізничної компанії, а у 80х рр військова хунта використовувала його як в’язницю, в підвалах проводились тортури і страти.

В’язниця розписи якої робили найвідоміші митці того часу…

Зараз тут магазини відомих брендів та ресторани.

Сприятливе економічне середовище створює хороші умови для розвитку культури та мистецтва. В театрах Буенос-Айресу гастролювали провідні артисти того часу. У місті багато театрів, більшість з яких спорожніли, після того як “прос@@ли всі полімери”.

Що робити з не потрібним приміщенням театру? Наприклад влаштувати тут книгарню. Кажуть Буенос-Айрес – місто з найбільшою кількістю книгарень на душу населення. Найвідоміша з них безумовно El Ateneo Grand Splendid, розміщена  в переобладнаному приміщенні театру.

Це один з найкращих книжкових магазинів у світі, як мінімум в іспаномовному світі.

Цвинтар Recoleta. Еліта мала почувати себе комфортно навіть на “тому світі”. Деякі домовини тут нагадують архітектурні шедеври минулого століття в мініатюрі.

Само собою, тут поховано багато видатних діячів. В могилі, коло якої постійно людно лежить Ева “Евіта” Перон, дружина диктатора Хуана Перона. Попри те, що аргентинці досі сперечаються щодо фігури Перона,  відношення до Евіти в переважній більшості позитивне. За часів правління свого чоловіка вона вела гуманітарні програми та боролась за права жінок.

Цвинтар Cementerio de Chacarita виник, коли на Реколеті забракло місця. Розміром він з цілий міський район,  вулиці тут на стільки широкі, що по них їздять автомобілі. Чкакаріта менш “елітна” ніж Реколета, але й тут  існує своя сегрегація.

Самі респектабельні масиви біля головного входу. Не завжди зрозуміло, перед тобою домовина, чи зменшена копія відомої будівлі.

Люди простіше поховані в багатоярусних пеналах, що йдуть на 2-3 поверхи в землю.  Візуально місце добре замасковане, не розібрався що тут, поки не підійшов в притул. Ця секція будувалась з розмахом і на перспективу. Споруда обладнана ліфтами підйомниками, вентиляцією ітд.

Теж саме тільки старіше. Просто ніші на здоровенному “стелажі”. Так до кінця і не зрозумів, чи ніші призначені тільки для праху, чи для труни повністю.

А це сама дальня ділянка цвинтару.

Карлос Гардель – певно найвідоміший з похованих тут. Співак і композитор, один з найвідоміших виконавців танго. Загинув в авіакатастрофі в 1935 році. У мене враження, що аргентинці відмовляються вважати його мертвим, у них навіть приказка є: “з року в рік креольський соловей співає все краще”. Про любов народу свідчать таблички на домовині. Стороння людина може поставити табличку – епітафію на домовину дуже шанованої особи. Як бачите, таблиць тут десятки, причому частина з них поставлена відносно недавно.

Кажуть Буенос-Айрес це про танго. Танго я не бачив, але попав на карнавал.

Портенос – так називають мешканців міста, влаштовують змагання між районами, чия команда проведе кращий виступ.

Кожен район готує свою шоу-програму, в якій приймає участь до кількох десятків людей. Музиканти, танцюристи, діти ітд.

Крім танців, намагаються обставити один-одного і в сценічних костюмах.

Все дійство відбувається одночасно в кількох районах. Кожна команда виступає за вечір по кілька разів, переїжджаючи з одного району в інший.

Як визначають переможця, для мене залишилось секретом.

Чого в Аргентині бракує, так це здорової їжі. Все це м”яско ніяк не сприяє стрункій фігурі.  Людей з зайвою вагою тут дещо більше ніж у нас. Мене здивувало, що жінки не сильно паряться за зайві кілограми. Якось звик, що повні люди хоча б намагаються приховати вади фігури під одежею.

Метро Буенос-Айреса – Subte (subterraneo) має кілька віток, на деяких з них курсують старі вагончики. Кажуть інколи запускають рухомий склад, що зберігся ще з часів відкриття.

Вітка з новішими вагонами. Зручна фішка, метро оплачується через карточку, до якої можна прив’язати ще купу інших платежів, телефон, автобуси ітд.

San Telmo – ринок старовинного барахла.

Чого тут тільки не знайдеш. Бачив наприклад колекцію фантиків Final ’90 / ’92, хто таке пам”ятає?

Тут же ж на ринку кафешки. Від модної хіпстерської лабуди, до традиційного грилю.

В Аргентині існує своя окрема і довга ресторанна культура. Багато закладів налічує не один десяток років історії. Кафешки тут працюють до пізньої ночі, вийти на каву о півночі – норма.

Потрапив на репетицію місцевого рок гурту.

Є в Буенос-Айресі “площа трьох вокзалів”. На  одній вулиці в рядочок стоять три залізничні станції. На перший вокзал потяг привозив пасажирів з багатих передмість, на другий людей серед нього достатку, до третього ж звозили бідноту з дальніх околиць.

Будівлі вокзалів теж суттєво відрізнялись в архітектурному плані. Перший вокзал вражає об”ємом внутрішніх приміщень та оздобленням.

Другий – типовий європейський вокзал великого міста початку ХХ ст.

Третій самий простий – звичайні бетонні коробки.

Колись кажуть можна було спостерігати три окремі потоки людей, що виходили з вокзалів, багатії, середній клас та біднота окремо. Зараз звісно ситуація змінилась, але різниця все ж є. Якщо коло першого вокзалу відчуваєш себе, як в котрійсь з європейських столиць, то біля крайнього вже як на середньої паршивості районній автостанції. Бруд, безпритульні, сморід ітд.

Між другим та третім вокзалом розташований квартал міських нетрів villa 31 (‘ll’ на аргентинський манер читається як пом”якшена ‘ж’). Дивно було побачити нетрі в місті, що претендує, чи претендувало на звання однієї зі світових столиць. В сам район я не заходив, побоявся, кажуть там не спокійно.

Гуси з-під планетарію імені Галілео Галілея засилають вам своє “Га-га-га”!

Попри сліди колишньої величі, Аргентина здається не сильно втекла від України. Теж купа своїх проблем, щось гірше, щось краще. Єдине, що на мою думку є у них, але немає у нас – почуття власної гідності.