Поки наші кораблі бороздять простори всесвіту, багато цікавого у нас під боком залишається поза увагою. Тому інколи, замість того, щоб шукати якусь акцію від лоукостерів, краще за ті самі гроші катнутись кілька днів по Україні.
Минулорічна автоподорож Україною, дала хороший старт, і сподіваюсь започаткувала традицію щорічних роадтріпів. Цього разу вирішили ще раз відвідати Олешківські піски, і заїхати в кілька нових локацій.
Перший чек поінт нашої подорожі. Каньон біля села Буки Черкаської області, відомий також як Буцький каньон.
Каньон тягнеться на кілька кілометрів вздовж річки Гірський Тікич.
Вік гранітів, що утворюють каньон, оцінюють в 2 млрд років.
Вздовж каньону провішано кілька десятків скельних маршрутів.
Руїни Буцької сільської ГЕС ім. Г.І.Петровського – одної з перших малих гідро електро станцій України.
Вікіпедія пише, що: “не спішно ведуться роботи по відновленню станції”. Оце “не спішно” в ньому мабуть вся наша суть, вроді щось робиться, а пофакту все на місці.
“Місток” до руїн станції.
Локація досить популярна не тільки серед скелелазів. Автобусів з “пакетниками” тут теж вдоста.
Мабуть прочитавши мою розгромну статтю про інфраструктуру на Автовсьому каньоні, місцеве населення взялось за голову, і збудувало аж цілих 2 кафешки зі смачною доманьою кухньою, по святах воно канешно не працює і в піст так само, але всеодно прогрес. Ще поставили одну бабку з варениками, одну з пиріжками, і мужика з магнітами. Всі пиріжки і вареники перепробували, їсти можна! Словом зачатки інфраструктури детектед.
Водопад Вир на Буцькому каньоні. Тут сконцентрована основна маса туристів.
Як завжди прекрасні Олешківські піски. Нажаль добрались туди ми вже затемна, але для того щоб насолодитись і відчути атмосферу місця й цього виявилось достатньо.
Зато випала нагода попрактикуватись у нічній фотозйомці.
На мою думку, в піски треба їхати на ніч, щоб повністю відчути всю атмосферу. Днем це просто купа піску, а як сідає сонце – інша планета. Вночі це місце абсолютно фантастичне.
Хто живе в цих норах? Лисиці?
Постапокаліптичний Фетісов кагбе плавно підводить до наступної глави цього посту.
Орбіта, місто – сателіт недобудованої Чигиринської Атомної Електростанції. Після Аварії на ЧАЕС, проект вирішили закрити.
Від станції залишилась лише труба. Все решта розтягнули на метал. Підозрюю, трубу просто бояться рухати, щоб не завалилась бува на кого.
Біля станції збудували місто. Ну як місто. Кілька гуртожитків, кілька магазинів, якісь школи-садочки. В планах, тут мало жити 20 000 людей.
Будівництво згорнули, люди поступово роз”їхались. Ну як поступово, з запізненням на 10-20 років.
Тут до сих пір є кілька жилих будинків, де живуть 100-120 людей. Ми туди не ходили, щоб лишній раз не турбувати жильців.
Натомість досліджували закинуті будинки.
Сходова клітка.
Такий об”єкт не міг не залишитись без уваги різного роду любителів покинутої урбаністики. Вони лишили по собі багато слідів, подекуди цікавих.
Планування, не то по типу гуртожитку, не то “малосімейки”. Довгий коридор з маленькими квартирами. В основному квартири однокімнатні, кілька раз попадались квартири на 2 кімнати.
Місце на кухні під мийку. Мийку, як і все що являє собою хоч якусь матеріальну цінність, давно вже винесли.
Іноді трапляються артефакти початку 90-х.
Журнальчики хто пам”ятає?
Одинадцяте квітня.
Образи комуністів Воронцова і Брянського в романі О. Гончара “Прапороносці”.
Роман О. Гончара “Прапороносці” один з найкращих творів про увіковічнення подвигу радянських людей, які розгромили фашизм і принесли мир поневоленим народам.
Квартира, яку ймовірно покинули останньою. Судячи з ремонту і речей, не так уже й давно, років 7-8 тому. Цікаво, що відчували її мешканці, живучи в будинку, який поступово розбирають на будматеріали.
Для мене подорож в Орбіту – певний флешбек, занурення в світ 90хх. Процесів, що тоді відбувалися, я нажаль осягнути не зміг в силу віку. Цікавий і важкий певно період був. Розвал йшов повним ходом. Підприємства закривали і розкрадали. Але люди всеодно за щось тримались, на щось надіялись, деякі навіть занадто довго… Уявіть собі картину, частина тодішніх мешканців Орбіти вже активно займається “канібалізмом”, і розбирає на будматеріали й метал навколишні будинки, а інша частина, все ще надіється, що проект станції відродять.
Орбіта розташована на Березі Дніпра. Тому стати на ніч на одному з ближніх пляжів виглядало цілком логічним і чудовим завершенням дня.
Чигиринська Атомна будувалась буквально теж не далеко від берега. Важко навіть уявити ймовірний масштаб катастрофи і наслідки, якби стався викид радіоактивних речовин в грунтові води.
Дніпро вдень. Ширина річки тут близько 20-25 км.
І нарешті ізюминка на торті. Ями на деяких ділянках на стільки “чудові”, що ми спеціально зупинялися щоб їх фотографувати. Цей роадтріп був би не такий, якби не українські дороги. При плануванні автоподорожі Україною, враховуйте, що доріг в Україні всього три: “Київ – Чоп”, “Київ – Варшава” і “Київ – Одеса”, решта од лукавого.
Місцями здавалося, що це найкращий транспортний засіб для пересування нашими дорогами.